«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.».
А. Прийнятність
38. Сторони не подавали жодних зауважень щодо прийнятності заяви.
1. Період з 22 жовтня 2010 року по 24 червня 2011 року
39. Суд зазначає, що у період з 22 жовтня по 27 травня 2011 року під час тримання заявника під вартою в Ізмаїльському СІЗО йому не надавалася АРТ, оскільки її призначення там було неможливим. Однак 27 травня 2011 року його перевели до Одеського СІЗО - установи, яка могла призначити та надати АРТ,- проте заявник кілька разів відмовлявся отримувати її, останній раз - 24 червня 2011 року. У зв’язку з цим, оскільки у своїй відповіді на зауваження Уряду щодо суті заявник не прокоментував питання своїх відмов отримувати АРТ, Суд погоджується з твердженням Уряду та вважає, що відмови були дійсними.
40. Суд повторює, що поняття «триваючої ситуації» стосується стану, що існує у зв’язку з триваючою діяльністю держави або діями з її боку, які призводять до того, що заявник стає потерпілим (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «Петков та інші проти Болгарії» (Petkov and Others v. Bulgaria), заява № 77568/01 та 2 інші заяви, від грудня 2007 року). У справах стосовно триваючої ситуації обрахування шестимісячного строку починається з моменту припинення такої ситуації (див., mutatis mutandis, ухвалу щодо прийнятності у справі «Коваль проти України» (Koval v. Ukraine), заява № 65550/01, від 30 березня 2004 року). У цій справі Суд вважає, що у період з 07 червня по 24 червня 2011 року, коли заявнику вперше та востаннє пропонували АРТ, а він відмовився від неї, органи державної влади вживали всіх необхідних заходів для виконання позитивного зобов’язання щодо надання заявнику медичної допомоги, і такі дії перервали «триваючу ситуацію», яка розпочалася 22 жовтня 2010 року.
41. Таким чином, оскільки заявник подав цю заяву до Суду 12 квітня 2012 року, приблизно через десять місяців після висловлення ним останньої відмови від отримання АРТ, його скарги у зв’язку з періодом з 22 жовтня 2010 року по 24 червня 2011 року були подані поза межами встановленого шестимісячного строку.
42. З цього випливає, що ця частина заяви є неприйнятною відповідно до пункту 1 статті 35 Конвенції, і тому має бути відхилена на підставі пункту 4 статті 35 Конвенції.
2. Період з 25 червня 2011 року по 16 травня 2012 року
43. Суд також зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
В. Суть
1. Доводи сторін
44. Заявник стверджував, що пенітенціарні органи не здійснили належного спостереження за станом його здоров’я і лише після того, як Суд задовольнив його клопотання за правилом 39 Регламенту Суду, його звільнили і він зміг пройти належне лікування в державній лікарні.
45. У своїх зауваженнях Уряд стверджував, що заявник здав декілька аналізів і пройшов кілька оглядів. Уряд також доводив, що на момент подій Ізмаїльське СІЗО було забезпечене медичними препаратами, необхідними для надання АРТ. Крім того, Уряд також зазначив, що заявник безпосередньо не звертався до адміністрації СІЗО зі скаргами на неналежну медичну допомогу. На підтвердження своїх доводів Уряд надіслав копію листа від Державної пенітенціарної служби України, який містив перелік вжитих органами державної влади заходів щодо огляду і лікування заявника під час тримання цого під вартою. За цих обставин Уряд стверджував про відсутність порушення статей 3 та 13 Конвенції.
2. Оцінка Суду
46. Суд зазначає, що 24 червня 2011 року заявнику востаннє пропонували АРТ, і він відмовився від її отримання. Після його переведення до Ізмаїльського СІЗО, 16 серпня 2011 року, заявник повідомив працівників СІЗО, що відмовиться від отримання АРТ у цьому або будь-якому іншому місці позбавлення волі, однак нічого не свідчить про те, що після прибуття йому пропонували отримати АРТ. Тому заяву, висловлену заявником того дня (див. пункт 17), можна розглядати не як відмову від вже запропонованого лікування, а як загальну заяву щодо потенційної відмови від такого лікування у випадку, якщо заявнику буде запропоновано отримувати його в умовах місця позбавлення волі.
47. Суд також зазначає, що 08 листопада 2011 року заявник та його захисник почали подавати скарги до різних органів державної влади у зв’язку з необхідністю отримання АРТ, однак докази надання заявнику будь-якого лікування відсутні. У своїх відповідях на зазначені скарги щодо стверджуваного ненадання АРТ органи державної влади по суті посилалися на попередні відмови заявника отримувати АРТ.
48. Крім того, Уряд не надав жодних доказів того, що протягом відповідного періоду заявнику пропонувалося яке-небудь лікування або що він продовжував від нього відмовлятися.
49. До того ж, як вбачається, у період з 16 серпня 2011 року по 08 лютого 2012 року, коли заявник здав аналіз на кількість клітин CD4, жодного медичного огляду не проводилося. Згодом він здав ще один аналіз крові, але жодної медичної допомоги йому не пропонувалося, доки Суд не задовольнив його клопотання за правилом 39 Регламенту Суду.
50. З огляду на серйозність захворювання заявника Суд вважає, що його попередні відмови від лікування не могли розглядатися як виправдання для невиконання позитивного зобов’язання надати йому медичну допомогу, а також як перешкода для національних органів влади у призначенні необхідного лікування впродовж значного періоду часу.
51. Навіть якщо, як стверджував Уряд, заявник безпосередньо не клопотав про отримання АРТ, обов’язок органів державної влади полягав у забезпеченні належного спостереження за станом його здоров’я та перевірці, чи був він згоден отримувати АРТ, враховуючи серйозність його діагнозу та властивий йому ризик виникнення супутніх захворювань (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Карпиленко проти України» (Karpylenko v. Ukraine), заява № 15509/12, пункт 84, від 11 лютого 2016 року).
52. За цих обставин Суд вважає, що органи державної влади не виконали належним чином своє позитивне зобов’язання забезпечити заявнику відповідну медичну допомогу під час тримання його під вартою у період з 25 червня 2011 року по 16 травня 2012 року.
53. Отже, Суд доходить висновку, що у зв’язку з цим періодом було порушено статтю 3 Конвенції.
54. З огляду на свою усталену практику (див. рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 113-116, від 28 березня 2006 року, «Коваль проти України» (Koval v. Ukraine), заява № 65550/01, пункт 98, від 19 жовтня 2006 року, та «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 94-97, від 22 жовтня 2015 року) Суд також вважає, що було порушено статтю 13 Конвенції.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
55. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
А. Шкода
56. Заявник вимагав 8000 євро в якості відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок ненадання йому належної медичної допомоги під час тримання під вартою.
57. З огляду на наявні документи Суд вважає за належне присудити заявнику 5250 євро в якості відшкодування моральної шкоди. Він відхиляє решту вимог за цим пунктом.
В. Судові та інші витрати
58. Заявник вимагав 2780 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.
59. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише в тому випадку, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, з огляду на наявні у нього документи та зазначені критерії, Суд вважає за належне присудити суму у розмірі 250 євро, що покриває витрати на правову допомогу, понесені під час провадження у Суді.
С. Пеня
60. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує прийнятними скарги на ненадання заявнику належної медичної допомоги під час тримання його під вартою у період з 25 червня 2011 року до 16 травня 2012 року, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
2. Постановляє , що скарги вказують на порушення статей 3 та 13 Конвенції у зв’язку з ненаданням належної медичної допомоги під час тримання під вартою.
3. Постановляє , що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 5 250 (п’ять тисяч двісті п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;
(іі) 250 (двісті п’ятдесят) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти/
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 28 січня 2021 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мартіна КЕЛЛЕР
Голова
Арнфінн БОРДСЕН