"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції ( 995_004 ), було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
38. Суд зазначає, що ці скарги не є очевидно необґрунтованими в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Таким чином, Суд визнає їх прийнятними.
B. Інші стверджувані порушення Конвенції ( 995_004 )
39. Заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 8 Конвенції ( 995_004 ) на несправедливий результат цивільного провадження у його справі.
40. Уважно дослідивши зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак порушення прав та свобод, викладених у Конвенції ( 995_004 ).
41. Відповідно ця частина заяви має бути відхилена як очевидно необґрунтована відповідно до пунктів 1, 3 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
II. ЩОДО СУТІ
А. Стверджувані порушення пункту 1 статті 6 ( 995_004 ) щодо тривалості проваджень
42. Уряд зауважив, що тривалість обох проваджень у справі заявника не була нерозумною.
43. Заявник не погодився.
44. Суд знову нагадує, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватись в світлі обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, важливість предмета розгляду для заявника (див., серед багатьох інших рішень, "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France), N 30979/96, п. 43, та "Пеліс'є та Сассі проти Франції" (Pelissier and Sassi v. France), N 25444/94, п. 67, 999-II)).
1. Цивільне провадження
45. Суд зазначає, що заявник звернувся з цивільним позовом по даній справі у жовтні 1995 року. Однак період, який має братися до розгляду, почався тільки з 11 вересня 1997 року, коли для України набуло чинності право на індивідуальні звернення. Однак, оцінюючи розумність тривалості провадження після зазначеної дати, потрібно взяти до уваги стан провадження на той час.
46. Період, який розглядається, закінчився 1 вересня 2004 року. Отже, він тривав близько 7 років в судах трьох інстанцій.
47. Суд зазначає, що провадження було дещо складним, зокрема з огляду на кількість відповідачів та неодноразові зміни заявником своїх позовних вимог. В той же час Суд доходить висновку, що значні затримки мали місце в зв'язку з поведінкою органів державної влади. Зокрема, Суд звертає увагу на деякі значні перерви в призначених судових засіданнях; на значну кількість відкладених судових засідань, викликаних поведінкою державних відповідачів або ініційованих судом першої інстанції; на те, що касаційна скарга заявника не розглядалась протягом року; на повернення справи на новий розгляд в зв'язку з недостатнім вивченням справи судом першої інстанції.
48. Суд вже неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) в справах, в яких порушуються подібні питання (див. "Павлюлинець проти України" ( 980_429 ) (Pavlyulynets v. Ukraine), N 70767/01, пп. 49-50, рішення від 6 вересня 2005 року; "Карнаушенко проти України" ( 974_125 ) (Karnaushenko v. Ukraine), N 23853/02, п. 59, рішення від 30 листопада 2006 року; "Мороз та інші проти України" ( 974_167 ) (Moroz and Others v. Ukraine), N 36545/02, п. 60, рішення від 21 грудня 2006 року, та "Огурцова проти України" ( 974_198 ) (Ogurtsova v. Ukraine), N 12803/02, п. 59, рішення від 1 лютого 2007 року).
49. Розглянувши всі матеріали по справі та звертаючи увагу на прецедентну практику Суду по аналогічних справах, Суд вважає, що по даній справі тривалість цивільного провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".
50. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 ( 995_004 ).
2. Кримінальне провадження
51. Суд нагадує, що період, який має братись до уваги при визначенні тривалості кримінального провадження, починає перебіг з дня пред'явлення особі "обвинувачення" в автономному та фактичному значенні цього терміну. Цей період закінчується днем встановлення обґрунтованості обвинувачення або припинення провадження (див. "Рохліна проти Росії" (Rohlina v. Russia), N 54071/00, п. 81, рішення від 7 квітня 2005 року, та "Антоненков та інші проти України" ( 980_424 ) (Antonenkov and Others v. Ukraine), N 14183/02, пп. 32-33, рішення від 22 листопада 2005 року). Суд також нагадує, що поняття "обвинувачення" для цілей пункту 1 статті 6 ( 995_004 ) може бути визначене як офіційне доведення до відома особи компетентним органом твердження про вчинення цією особою правопорушення, яке нормою загального характеру визнається осудним і за яке встановлюється відповідальність карного та попереджувального характеру (див. "Фоті та інші проти Італії" (Foti and Others v. Italy), серія А N 56, п. 53, рішення від 10 грудня 1982 року, та "Озтурк проти Німеччини" (Ozturk v. Germany), серія А N 73, п. 53, рішення від 21 лютого 1984 року).
52. У даній справі "розумний строк", у сенсі пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), починається з липня 2001 року, коли заявника було обвинувачено у вчиненні адміністративного правопорушення. До вересня 2007 року цей період не закінчився. До того часу провадження тривало три роки, виключаючи періоди, коли рішення про припинення провадження були чинними.
53. Суд зазначає, що справу було закрито та відновлено кілька разів, що свідчить про серйозні недоліки системи кримінального обвинувачення (див., mutatis mutandis, "Баглай проти України" ( 980_432 ) (Baglay v. Ukraine), N 22431/02, п. 31, рішення від 8 листопада 2005 року, та "Стоянова та Недельку проти Румунії" (Stoianova and Nedelcu v. Romania), N 77517/01 та N 77722/01, п. 20, ЄСПЛ 2005-...). Крім того, те, що органи державної влади після розслідування, яке тривало протягом кількох років, не передали до суду справу, готову до судового розгляду, або не припинили переслідування заявника згідно з відповідним законом, свідчить про недостатню сумлінність з їх боку (див., серед інших рішень, "Іванов проти України" ( 974_136 ) (Ivanov v. Ukraine), N 15007/02, пп. 74-75, рішення від 7 грудня 2006 року).
54. Беручи до уваги матеріали справи та практику Суду, Суд встановлює, що тривалість кримінального провадження у даній справі перевищує строк, який може вважатись "розумним".
55. Таким чином, мало місце порушення 1 статті 6 ( 995_004 ).
В. Стверджуване порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 )
56. Уряд зауважив, що стаття 13 не застосовується до обставин в даній справі, оскільки заявник не виклав аргументованої скарги за пунктом 1 статті 6 ( 995_004 ).
57. Заявник не погодився.
58. Суд повторює, що стаття 13 гарантує право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі в разі стверджуваного порушення вимоги пункту 1 статті 6 ( 995_004 ), а саме - розглянути справу впродовж розумного строку (див. "Кудла проти Польщі" (Kudla v. Poland), N 30210/ 96, п. 156). Уряд не навів будь-якого засобу юридичного захисту, доступного заявнику.
59. Суд вважає, що в даній справі було порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ) в зв'язку з відсутністю засобів юридичного захисту на національному рівні, за допомогою яких заявник міг би отримати рішення, яке б підтверджувало його право на розгляд його справи протягом розумного строку, передбаченого пунктом 1 статтею 6 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
60. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
61. Заявник вимагав 9 305 990 євро матеріальної та моральної шкоди.
62. Уряд не погодився з вимогами заявника.
63. Суд не встановив причинного зв'язку між констатованим порушенням та матеріальною шкодою, яка вимагається. Відповідно Суд відхиляє вимогу щодо виплати матеріальної шкоди. Проте Суд вважає, що заявник мав би зазнати моральної шкоди. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 2600 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
64. Заявник не виклав жодної окремої вимоги з цього приводу. Відповідно Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
65. Вирішує, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, має дорівнювати граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги щодо надмірної тривалості цивільного та кримінального провадження та відсутності засобів юридичного захисту щодо тривалості цивільного провадження прийнятними, а решту заяви - неприйнятною;
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо тривалості цивільного провадження;
3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо тривалості кримінального провадження;
4. Постановляє, що було порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ) щодо відсутності ефективних засобів юридичного захисту стосовно тривалості цивільного провадження;
5. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику 2600 (дві тисячі шістсот) євро відшкодування моральної шкоди. Цю суму має бути конвертовано в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнутий із зазначеної суми;
(b) після спливу вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсотки;
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 26 червня 2008 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК (Claudia Westerdiek)
Голова П.ЛОРЕНЦЕН (Peer Lorenzen)