«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
A. Доводи сторін
88. У своїх запереченнях щодо прийнятності зазначених скарг Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національних засобів юридичного захисту. Зокрема, заявник не оскаржив рішення від 2 лютого 2006 року до вищестоящого прокурора і до національних судів. Крім того, заявник не висунув приватного обвинувачення проти працівників податкової міліції, які, за його твердженнями, жорстоко з ним поводилися.
89. Також Уряд стверджував, що тілесні ушкодження, яких було завдано заявникові, не вказували на те, що стверджуване жорстоке поводження досягнуло мінімального рівня жорстокості відповідно до статті 3 Конвенції. Уряд наголосив, що слідчі органи не встановили, що ушкодження були завдані працівниками податкової міліції. Таким чином, Уряд вважав, що стаття 3 Конвенції е незастосовною у цій справі.
90. Заявник стверджував, що він не був зобов'язаний вичерпати зазначені Урядом засоби юридичного захисту. Він також стверджував, що стаття 3 Конвенції застосовується у цій справі.
B. Оцінка Суду
91. Суду не потрібно розглядати, чи дотримався заявник правила про вичерпання національних засобів юридичного захисту, оскільки ця частина заяви є, в будь-якому випадку, неприйнятною з причин, викладених нижче.
92. Суд нагадує, що стаття 3 Конвенції абсолютно забороняє катування або нелюдське чи таке, що принижує гідність, поводження. Жорстоке поводження має досягти мінімального рівня жорстокості, щоб підпадати під дію статті 3. Оцінка цього мінімуму є відносною: вона залежить від усіх обставин справи, таких як тривалість поводження, його фізичні та психічні наслідки і, в деяких випадках, від статі, віку і стану здоров’я потерпілого (див. «Лабіта проти Італії» (Labita v. Italy) [GC], заява № 26772/95, пп. 119-120, ECHR 2000-IV).
93. При оцінці доказів Суд, як правило, застосовував стандарт доведення «поза розумним сумнівом». Проте такий доказ може витікати із співіснування досить сильних, чітких і погоджених припущень чи подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (див. «Єрохіна проти України» (Yerokhina v. Ukraine), рішення від 15 листопада 2012 року, заява № 12167/04, п. 52, з подальшими посиланнями).
94. У цій справі Суд зауважив, що наявні матеріали не демонструють жодної агресивної поведінки з боку працівників податкової міліції. З іншого боку, національні органи влади надали правдоподібний опис фактів, підтверджений відповідними доказами, згідно з яким працівники міліції насправді не завдавали тілесних ушкоджень на передпліччі і губі заявника, а сам заявник, можливо, був відповідальним за ці тілесні ушкодження. За відсутності будь-яких детальних доводів з боку заявника щодо стверджуваного жорстокого поводження з ним Суд вважає, що версія органів державної влади є задовільною.
95. Відповідно, навіть якщо припустити, що самі по собі тілесні ушкодження були достатньо серйозними, щоб увесь інцидент в цілому підпадав під дію статті 3 Конвенції, Суд вважає, що твердження заявника про те, що він зазнав жорстокого поводження з боку працівників податкової міліції, є необґрунтованим і було спростоване наданими Суду матеріалами. Відповідно скарга заявника на жорстоке поводження є явно необґрунтованою.
96. Крім того, Суд вважає, що за відсутності небезпідставної скарги щодо порушення матеріального аспекту статті 3 Конвенції немає потреби розглядати дотримання державою процесуальних гарантій відповідно до положення Конвенції.
97. Звідси випливає, що скарги заявника за статтею 3 Конвенції мають бути визнані неприйнятними відповідно до підпункту «а» пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовані.
98. Оголосивши відповідні питання неприйнятними згідно зі статтею 3 Конвенції, Суд приходить до висновку, що скарга заявника не була небезпідставною для цілей статті 13 Конвенції (див. ухвалу у справі «Терещенко проти України» (Tereshchenko v. Ukraine), від 18 жовтня 2011 року, заява № 39213/05). Звідси випливає, що скаргу заявника відповідно до статті 13 Конвенції слід відхилити як несумісну, з огляду на обставини, пов’язані з предметом розгляду (ratione materіае), з положеннями Конвенції, відповідно до підпункту «а» пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції.
III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
99. Заявник скаржився на інші порушення органами державної влади його прав.
100. Суд розглянув ці скарги і вважає, що у світлі усіх наявних в його розпорядженні матеріалів і настільки, наскільки оскаржувані питання знаходяться в межах його компетенції, вони не містять ознак порушення прав і свобод, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Відповідно Суд відхиляє їх як явно необґрунтовані згідно з підпунктом «а» пункту 3 і пунктом 4 статті 35 Конвенції.
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
101. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо національне законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
102. Заявник вимагав відшкодування моральної шкоди в розмірі 120000 євро.
103. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими.
104. Суд вважає, що заявник зазнав страждань і неспокою через факти, які призвели до встановлення порушення у цій справі, що не можуть бути виправлені самою лише констатацією порушення. Ухвалюючи рішення відповідно до принципу співмірності, Суд присуджує заявнику 6000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
105. Заявник також вимагав 5267 євро загалом в якості компенсації судових та інших витрат, понесених у зв’язку з розглядом справи на національному рівні та Судом.
106. Уряд заперечив цю скаргу, стверджуючи, що лише витрати, які були неминуче понесені заявником протягом розгляду справи Судом, мають бути відшкодовані.
107. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише настільки, наскільки було доведено, що ці витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, беручи до уваги наявні в його розпорядженні документи і вищевказані критерії, Суд вважає розумним присудити суму 240 євро в якості відшкодування судових та інших витрат за провадження у Суді.
С. Пеня
108. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої повинні бути додані три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Долучає зауваження Уряду стосовно вичерпання національних засобів юридичного захисту щодо скарг заявника за статтями 2 і 13 Конвенції до суті справи і відхиляє їх після розгляду справи по суті.
2. Оголошує скарги відповідно до статей 2 і 13 Конвенції щодо смерті дружини заявника прийнятними, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
3. Постановляє , що було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.
4. Постановляє , що немає необхідності розглядати скаргу окремо за статтею 13 Конвенції.
5. Постановляє , що:
(a) держава-відповідач має сплатити заявнику протягом трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, такі суми, які повинні бути конвертовані в валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 6000 (шість тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, а також додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись;
(ii) 240 (двісті сорок) євро компенсації судових та інших витрат, а також додатково суми будь-яких податків, що можуть нараховуватись заявникові;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на ці суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 16 січня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова
Марк ВІЛЛІГЕР