"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
A. Невиконання рішення від 26 жовтня 2001 року
1. Щодо прийнятності
17. Уряд стверджує, що пункт 1 статті 6 не застосовується до першого провадження.
18. Суд нагадує, що він вже доходив висновку щодо застосування пункту 1 статті 6 ( 995_004 ) до спору щодо невиплати компенсації замість речового майна, що має місце у цій справі (див. "Марченко проти України" (Marchenko c. Ukraine) (ухв.), N 65520/01, від 17 вересня 2002 року).
19. Тому Суд відхиляє попередні заперечення Уряду та констатує що скарги на невиконання рішення від 26 жовтня 2001 року не є явно необґрунтованими в контексті пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд не вбачає жодних інших підстав для визнання скарг неприйнятними. Тому Суд визнає їх прийнятними.
2. Щодо суті
20. В своїх зауваженнях Уряд не погоджується, що мали місце порушення Конвенції ( 995_004 ).
21. Заявник оскаржує це твердження.
22. Суд констатує, що рішення, про яке йдеться, залишається невиконаним близько шести років.
23. Суд нагадує, що він неодноразово розглядав справи, в яких порушувались питання, подібні до питань у даній справі, та встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див., наприклад, рішення у справах "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (Romashov c. Ukraine), N 67534/01, п. 27, від 27 липня 2004 року; "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voitenko c. Ukraine). Проаналізувавши всю надану інформацію, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, що здатний переконати його дійти іншого висновку в даній справі.
24. Отже, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
B. Невиконання рішення від 11 листопада 2003 року
1. Щодо прийнятності
25. Уряд стверджує, що заявник не звернувся із належною заявою про відкриття виконавчого провадження за рішенням від 11 листопада 2003 року.
26. Заявник скаржиться на надмірну формалізованість процедури виконання.
27. Суд вважає, що йдеться про попередні зауваження щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту заявником. Він зазначає, що питання вичерпання національних засобів юридичного захисту та питання обґрунтованості скарг, порушених заявником, в даному випадку тісно пов'язані. Тому він вирішує приєднати попередні заперечення у справі до розгляду її по суті.
28. Він також зазначає, що рішення від 11 листопада 2003 року є останнім рішенням в провадженні за позовом заявника щодо права на відшкодування збитків за бездіяльність державної виконавчої служби. Таким чином, йдеться про провадження, до якого стаття 6 ( 995_004 ) застосовується незалежно від провадження за позовом заявника щодо права на компенсацію замість речового майна, яке завершилося винесенням рішення від 26 жовтня 2001 року (яке залишено без змін 1 березня 2002 року).
29. Водночас Суд не виключає, що у випадку, якщо провадження за позовом заявника до державної виконавчої служби мало б наслідком реальну компенсацію шкоди, заявник втратив би статус жертви в сенсі статті 34 Конвенції ( 995_004 ). Проте, зважаючи на те, що в даній справі таку компенсацію не було сплачено взагалі, питання щодо можливої втрати статусу жертви не постає.
30. Тому Суд констатує, що ці скарги не є очевидно необґрунтованими в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд не вбачає жодних інших підстав для визнання скарг неприйнятними. Тому Суд визнає їх прийнятними.
2. Щодо суті
31. Суд нагадує свою попередню практику, щоб ще раз підкреслити, що не слід вимагати від особи, яка в результаті судового провадження отримала право вимоги до держави, обов'язку надалі ініціювати процедуру примусового виконання з метою отримання належного за рішенням суду ("Карахаліос проти Греції" (Karahalios c. Grece (dec.), N 62503/00, від 26 вересня 2002 року, та "Метакса проти Греції" (Metaxas c. Grece), N 8415/02, п. 19, від 27 травня 2004 року).
32. У даній справі на користь заявника було винесено рішення проти державного органу, а саме, проти державної виконавчої служби, яке підлягало примусовому виконанню. Тому, не вживаючи протягом більш ніж чотирьох років необхідних заходів на виконання остаточного судового рішення, винесеного у справі, органи державної влади України позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ) їх корисної дії.
33. Тому Суд відхиляє попередні заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту та, вирішуючи справу по суті, вважає, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
34. Заявник скаржиться на відсутність ефективного засобу юридичного захисту для обстоювання його права на виконання судових рішень, винесених на його користь. Він посилається з цього приводу на статтю 13 Конвенції ( 995_004 ), яка передбачає: