"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
23. Суд як контролююча інстанція з юридичної характеристики фактів у справі вважає, що скарга заявника має бути розглянута лише за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
A. Щодо прийнятності
24. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав всіх національних засобів юридичного захисту, оскільки не оскаржив ухвалу суду від 16 лютого 2000 року.
25. Суд нагадує, що метою пункту 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) є надати Високим Договірним Сторонам можливість попередити чи виправити порушення, заявлені проти них, до того, як заява буде передана на розгляд Суду. Однак мають бути вичерпані тільки ті засоби захисту, що є ефективними. Уряд, що заявляє про невичерпання національних засобів юридичного захисту, зобов'язаний переконати Суд в тому, що такий засіб був ефективним та доступним як в теорії, так і на практиці у відповідний час (див. рішення у справі "Хохліч проти України" ( 980_112 ) (Khokhlich v. Ukraine), N 41707/98, п. 149, від 29 квітня 2003 року).
26. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що 16 лютого 2000 року цивільне провадження було зупинено в очікуванні на результат кримінального провадження, що було вирішальним для цивільних вимог заявника. Суд не впевнений у тому, що подання апеляційної скарги на ухвалу суду від 16 лютого 2000 року пришвидшило б кримінальне провадження, а отже, усунуло перепону для продовження цивільного провадження.
27. За цих підстав Суд дійшов висновку про те, що заявник не мав використовувати зазначений Урядом засіб і таким чином заявник дотримався вимог пункту 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Відповідно Суд відхиляє заперечення Уряду.
28. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона визнається прийнятною.
B. Щодо суті
29. Уряд стверджував, що період, який має розглядатися, тривав з липня 1999 року по лютий 2000 року, а тому тривалість цивільного провадження не може вважатися надмірною. На думку Уряду, подавши дві касаційні скарги, заявник сприяв тривалому розгляду справи. Уряд також стверджував, що справа була складною та що не було значних затримок, відповідальність за які може бути покладена на державні органи влади.
30. Суд зазначає, що розумність тривалості судового розгляду повинна оцінюватись з урахуванням обставин справи та таких критеріїв, як складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед інших, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [ВП], N 30979/96, п. 43, ЄСПЛ 2000-VII).
31. Суд зазначає, що зазначене провадження триває з 9 січня 1998 року (включаючи період з 9 листопада 1998 року по 15 вересня 1999 року, коли розгляд справи було зупинено) та досі не закінчилося. Таким чином, період, який має розглядатися, на цей час становить близько десяти років та десяти місяців.
32. Суд зазначає, що цивільне провадження було зупинено більш ніж на дев'ять років у зв'язку з неспроможністю національних органів влади закінчити розслідування кримінальної справи, результат якого був вирішальним для цивільного позову заявника. Таким чином, відповідальність за надмірну тривалість провадження у цій справі несуть національні органи влади.
33. Суд вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у справах, подібних до цієї (див. згадане вище рішення у справі "Фрідлендер" (Frydlender); "Баглай проти України" ( 980_432 ) (Baglay v. Ukraine), N 22431/02, п. 33, від 8 листопада 2005 року, та "Солаз проти України" ( 974_421 ) (Solas v. Ukraine), N 35184/02, п. 43, від 12 червня 2008 року).
34. Розглянувши всі матеріали, які були надані, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатних переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. З огляду на практику з цього питання, Суд вважає, що у цій справі тривалість провадження була надмірною та не відповідала вимозі "розумного строку".
35. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
III. ІНШІ СКАРГИ
36. Заявник скаржився за статтею 14 Конвенції ( 995_004 ) на те, що він зазнав дискримінації під час судового розгляду за ознакою національності та фінансового стану. Заявник також скаржився на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ), стверджуючи, що держава була відповідальною за пошкодження його майна.
37. Суд зазначає, що заявник не скаржився на порушення статті 14 Конвенції ( 995_004 ) до національних судів, а також що провадження досі триває. Відповідно ця частина заяви має бути визнана неприйнятною у зв'язку з невичерпанням національних засобів юридичного захисту відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції.
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
38. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
39. Заявник вимагав 2 000 000 російських рублів (1) відшкодування моральної шкоди, 10 000 000 російських рублів (2) та 12049,6 гривень (3) відшкодування матеріальної шкоди.
----------------
(1) Приблизно 46 000 євро.
(2) Приблизно 230 787 євро.
(3) Приблизно 1150 євро.
40. Уряд висунув заперечення щодо цих вимог.
41. Суд не вбачає будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та заявленою матеріальною шкодою, тому він відхиляє цю вимогу. З іншого боку, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує спадкоємцям заявника 4000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
42. Заявник також вимагав 2055,6 гривень (4) та 1000 євро відшкодування судових витрат, понесених під час провадження у національних судах.
----------------
(4) Приблизно 184 євро.
43. Уряд висунув заперечення щодо цієї вимоги.
44. Згідно з практикою Суду заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, беручи до уваги наявну в нього інформацію та зазначені вище критерії, Суд відхиляє вимогу про відшкодування витрат, понесених під час провадження у національних судах.
C. Пеня
45. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу щодо надмірної тривалості провадження прийнятною та решту скарг у заяві - неприйнятними.
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 до Конвенції ( 995_004 ).
3. Постановляє, що немає необхідності розглядати окремо скаргу заявника за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ).
4. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити спадкоємцям заявника 4000 (чотири тисячі) євро відшкодування моральної шкоди, враховуючи будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми. Ця сума має бути конвертована у національну валюту за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на вищезазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 19 листопада 2009 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Заступник Секретаря секції Стефан ФІЛЛІПС (Stephen Phillips)
Голова секції Пеер ЛОРЕНЦЕН (Peer Lorenzen)