«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
А. Шкода
1. Матеріальна шкода
122. Заявник вимагав 55 373,52 євро в якості відшкодування матеріальної шкоди як компенсацію втраченого заробітку, який він би отримав як народний депутат за період з 25 березня 2016 року до 29 серпня 2019 року - 5 . На підтвердження своєї вимоги він надав копії нормативно-правових актів, якими визначалися суми коштів, що виплачувалися народним депутатам у вигляді заробітної плати та надбавок.
__________
- 5 Верховна Рада України була розпущена 29 серпня 2019 року.
123. Уряд заперечив проти цієї вимоги в загальних формулюваннях.
124. Суд зазначає, що, справді, якби повноваження заявника як народного депутата не були достроково припинені, він би продовжував отримувати свою депутатську зарплату та надбавки до 29 серпня 2019 року. Однак цього недостатньо для присудження суми, яка вимагається, оскільки її довелося б вираховувати з інших доходів, які заявник міг отримувати протягом відповідного періоду і від яких йому довелося б відмовитися, якби він продовжував засідати у Верховній Раді України. Заявник надав детальну інформацію про заробітну плату, яку він би отримував як народний депутат, але не уточнив свій чистий збиток. Хоча він стверджував, що його політична кар’єра була припинена, він не стверджував, що взагалі не міг продовжувати будь-яку професійну діяльність.
125. Тому Суд відхиляє вимогу заявника за цим пунктом (див., для порівняння, рішення у справах «Ковач проти України» (Kovach v. Ukraine), заява № 39424/02, пункт 66, ЄСПЛ 2008, «Керімова проти Азербайджану» (Kerimova v. Azerbaijan), заява № 20799/06, пункт 64, від 30 вересня 2010 року, та «Марков проти України» [Комітет] (Markov v. Ukraine) [Committee], заява № 66811/13, пункт 15, від 03 лютого 2022 року).
2. Моральна шкода
126. Заявник також вимагав відшкодування моральної шкоди, але залишив її розмір на розсуд Суду. Він стверджував, що стверджуване порушення його прав за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції призвело до раптового та дострокового припинення його політичної кар’єри.
127. Уряд повторив свої аргументи, що порушення прав заявника не було, та запропонував Суду відхилити його вимогу щодо відшкодування моральної шкоди з цієї підстави.
128. Суд також вважає, що заявник зазнав моральної шкоди, яку не можна компенсувати самим лише встановленням порушення статті 3 Першого протоколу до Конвенції. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує йому 3 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
В. Судові та інші витрати
129. Заявник вимагав 500 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді. Він надав копію договору про юридичне представництво з пані Стешенко від 10 листопада 2023 року, згідно з яким вартість її послуг становила 500 євро, що підлягали сплаті авансом. Заявник також надав копію квитанції, яка підтверджувала сплату ним зазначеної суми пані Стешенко 21 листопада 2023 року.
130. Уряд заперечив проти цієї вимоги як необґрунтованої.
131. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір — обґрунтованим. У цій справі, враховуючи наявні у нього документи та зазначені критерії, Суд вважає за доцільне задовольнити вимогу заявника щодо компенсації судових та інших витрат в повному обсязі та присудити додатково суму будь-якого податку, що може йому нараховуватися.
С. Пеня
132. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД
1. Оголошує одноголосно заяву прийнятною.
2. Постановляє одноголосно, що було порушено статтю 3 Першого протоколу до Конвенції.
3. Постановляє , що:
(а) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 3 000 (три тисячі) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися;
(іі) 500 (п’ятсот) євро в якості компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися заявнику;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє шістьма голосами проти одного решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 10 липня 2025 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Віктор СОЛОВЕЙЧІК
(Victor Soloveytchik)
Секретар
Катержіна ШІМАЧКОВА
[ image ]
Голова
Відповідно до пункту 2 статті 45 Конвенції та пункту 2 Правила 74 Регламенту Суду до цього рішення додається окрема думка судді Сергідеса.
ОКРЕМА ДУМКА СУДДІ СЕРГІДЕСА,
ЯКА ЧАСТКОВО НЕ ЗБІГАЄТЬСЯ З ПОЗИЦІЄЮ БІЛЬШОСТІ
1. Як зазначено у пункті 57 цього рішення, заявник скаржився, що дострокове припинення його повноважень на посаді народного депутата становило порушення статей 8 і 10 Конвенції, а також статті 3 Першого протоколу до Конвенції. Він також скаржився за статтею 13 Конвенції на відсутність у нього ефективного національного засобу юридичного захисту. Однак рішення обмежується розглядом заяви за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції, включивши питання за статтями 8, 10 і 13 Конвенції до скарги за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції. У пункті 58 рішення зазначено, що Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи, вважає, що порушені питання мають бути розглянуті лише з точки зору статті 3 Першого протоколу до Конвенції.
2. Я не погоджуюся з рішенням у двох аспектах. По-перше, я висловлюю заперечення проти відсутності окремого розгляду скарг за статтями 8, 10 і 13 Конвенції, що не відображено в жодному пункті резолютивної частини, а по-друге, з пунктом 4 цих положень, яким відхилено решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції тією мірою, якою таке відхилення може стосуватися справедливої сатисфакції, пов’язаної зі скаргами за статтями 8, 10 і 13 Конвенції.
3. Згідно з поглядами, які я висловив у численних окремих думках, я не погоджуюся з підходом, наведеним у пункті 58 рішення, який поглинає або долучає скарги за статтями 8, 10 і 13 Конвенції до скарги за статтею 3 Першого протоколу до Конвенції. На мою скромну думку, такий підхід є помилковим, оскільки він не може бути сумісним з автономним та незалежним характером статей 8, 10 і 13 Конвенції, концепцією подання індивідуальної заяви, принципом неподільності прав людини, принципом ефективності, принципом верховенства права або легітимністю Суду. Див., inter alia, мої окремі думки, які частково не збігаються з позицією більшості, в рішеннях у справах «Л.Ф. та інші проти Італії» (L.F. and Others v. Italy), заява № 52854/18, від 06 травня 2025 року, «Кавечанський проти Словаччини» [ image ], заява № 49617/22, від 29 квітня 2025 року, «Адамчо проти Словаччини (№ 2)» [ image ], заяви № 55792/20, № 35253/21 і № 41955/22, від 12 грудня 2024 року, «Беднарек та інші проти Польщі» (Bednarek and Others v. Poland), заява № 58207/14, від 10 липня 2025 року, «Мандєв та інші проти Болгарії» (Mandev and Others v. Bulgaria), заява № 57002/11 та 4 інші заяви, від 21 травня 2024 року, ««Italgomme Pneumatici S.R.L.» та інші проти Італії» (Italgomme Pneumatici S.R.L. and Others v. Italy), заява № 36617/18 та 12 інших заяв, від 06 лютого 2025 року, а також моя спільна окрема думка із суддею Адамською-Галлант, яка частково не збігається з позицією більшості, в рішенні у справі «Чіоффі проти Італії» (Cioffi v. Italy), заява № 17710/15, від 05 червня 2025 року).
4. Як я вже стверджував раніше (див. пункт 6 моєї окремої думки, яка частково не збігається з позицією більшості, в згаданому рішенні у справі «Л.Ф. та інші проти Італії» (L.F. and Others v. Italy)), одна справа тлумачити одне положення Конвенції узгоджено з іншим — тлумачення, яке є аспектом або виміром принципу ефективності — і зовсім інше — вважати непотрібним розгляд скарги за певною статтею Конвенції лише на підставі того, що Суд розглянув іншу або подібну скаргу за іншим положенням, як це зробив Суд у цій справі. На мою скромну думку, жодне гарантоване Конвенцією право не може замінити інше, а також одне право не може включати або переважати інше такою мірою, що робить його беззмістовним. Такий підхід суперечив би не лише тексту положень Конвенції, але й наміру її розробників, метою яких було забезпечити співіснування та повну ефективність усіх закріплених у ній прав. Справді, кожне право має своє власне особливе значення, зміст та мету в межах прав людини, а принцип ефективності вимагає, щоб кожне положення тлумачилося у такий спосіб, аби надати практичний та відчутний ефект його гарантіям. Зведення одного права до простого доповнення іншого підриває цілісний захист, який Конвенція покликана забезпечити. Як я вже стверджував раніше (там само), право за Конвенцією – це не наполовину повна пляшка, що пасивно чекає, щоб її наповнили змістом іншого права або будь-яким зручним чи доцільним у цьому випадку значенням. Кожне право має специфічний основний зміст, визначені межі застосування, а також нормативно-правову та моральну суть, які необхідно поважати. Ставитися до права як до безформної ємності означає ризикувати спотворити його мету та підірвати цілісність конвенційної системи. Тлумачення повинно бути принциповим і відповідати оригінальному характеру та природі кожного права. Суд зобов’язаний забезпечити, щоб ці права не розмивалися, не розбавлялися і не спотворювалися у такий спосіб, щоб це підривало їхнє індивідуальне значення або призводило до зникнення окремих засобів захисту під виглядом ефективності чи «судової економії».
5. Як я вже стверджував раніше (див. пункт 5 моєї окремої думки, яка частково не збігається з позицією більшості, в згаданому рішенні у справі «Мандев та інші проти Болгарії» (Mandev and Others v. Bulgaria), та пункт 6 моєї окремої думки, яка частково не збігається з позицією більшості, в згаданому рішенні у справі ««Італгомме Пнеуматічі С.Р.Л.» та інші проти Італії» (Italgomme Pneumatici S.R.L. and Others v. Italy)), Суд помилково застосував принцип «належності йому провідної ролі щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи» у декількох справах. Я б стверджував про це ж саме і в цій справі. На мою думку, цей інструмент у тому вигляді, в якому він застосовувався досі, за винятком декількох справ, використовувався та розвивався як прояв принципу ефективності. Його мета полягає в тому, щоб запобігти скаргам, які, хоча й були фактично підтверджені в позовних заявах заявників, не ґрунтувалися на належній правовій підставі. Завданням Суду є розгляд скарг згідно з відповідними статтями або положеннями Конвенції на власний розсуд. Звичайно, мета цієї практики полягає не в утриманні від розгляду prima facie прийнятних скарг, а радше у дозволі Суду розглядати заяву за статтею або положенням Конвенції, яке він вважає належним для застосування, навіть якщо заявники не посилалися на нього у своїх заявах. Наприклад, в своєму рішенні у знаковій справі Великої палати «Герра та інші проти Італії» (Guerra and Others v. Italy), від 19 лютого 1998 року, пункти 44 і 46, Збірник рішень Європейського суду з прав людини 1998-I), дотримуючись зазначеного принципу, Суд постановив, що він компетентний розглядати справу не лише за статтею 10 Конвенції, на яку прямо посилалися заявники, але й за статтями 8 і 2 Конвенції, на які заявники прямо не посилалися. Зрештою, Суд встановив порушення статті 8 Конвенції та вважав, що непотрібно було розглядати справу за статтею 2 Конвенції. На відміну від розгляду скарг за статтями 8, 10 і 13 у цьому рішенні, Суд не утримався від розгляду скарги за статтею 10 Конвенції; навпаки, він ретельно розглянув її (див. пункти 47–54 цього рішення) та зрештою дійшов висновку, що стаття 10 Конвенції не була застосовна до цієї справи.
6. Не оминув мою увагу і той факт, що у двох окремих справах проти однієї й тієї ж держави-члена, які розглядалися в один день однією і тією ж секцією, Суд, застосувавши два різні підходи, вирішив не розглядати певні скарги окремо. В одній справі (це рішення) Суд вирішив не розглядати деякі скарги окремо, а натомість об’єднав їх в одну іншу скаргу (тут Суд застосував факт, за яким йому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи). В іншій справі, а саме «Корнієць та інші проти України» (Korniyets and Others v. Ukraine), заява № 2599/16 та дві інші заяви, від 10 липня 2025 року, Суд вирішив не розглядати окремо деякі скарги, які він вважав «другорядними», після того, як класифікував кожну скаргу як «основну» та «другорядну» (там він посилався на рішення у справі «Центр юридичних ресурсів в інтересах Валентина Кимпеану проти Румунії» [ВП] [ image ] [GC], заява № 47848/08, ЄСПЛ 2014). На жаль, обидва підходи, як вбачається, призводять до відсутності розгляду деяких скарг заявника, що, на мою думку, викликає значне занепокоєння. Таке упущення не лише ризикує підірвати цілісність усього процесу, але й може залишити обґрунтовані питання без розгляду, що підриває довіру до системи та зменшує відповідальність.