"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Попередні положення, однак, ніяким чином не обмежують право держави запроваджувати такі закони, які, на її думку, необхідні для здійснення контролю за використанням майна відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків або інших зборів чи штрафів".
I. ПРИЙНЯТНІСТЬ
А. Сумісність ratione personae
28. Суд нагадує, що відповідно до статті 34 Конвенції ( 995_004 ) він може приймати заяви від осіб та інших, "хто вважає себе жертвою порушень однією з Високих Договірних Сторін прав, викладених у Конвенції та протоколах до неї". Для того, щоб заявити себе жертвою порушення, до особи має бути прямо застосований оспорюваний захід (see, for example, Buckley v. the United Kingdom, judgment of 25 September 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-IV, p. 128, параграфи 56-59). Концепція жертви в статті 34 має бути інтерпретована автономно та незалежно від концепції внутрішнього права, наприклад, спроможність порушувати або приймати участь у судочинстві (Greek Federation of Customs Officers, Gialouris and others v. Greece, no. 24581/94, Commission decision of 6 April 1995, DR 81-B, p. 127). Суд нагадує, що акціонери компанії, включаючи крупних акціонерів, не можуть стверджувати, що вони є жертвами порушення прав компанії за Конвенцією (див. Agrotexim and Others v. Greece, judgment of 24 October 1995, Series A no. 330-A, pp. 22-26, параграфи 59-72).
29. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що другий та третій заявники е двома з трьох співвласників першого заявника та вони скаржаться на порушення їх корпоративних прав в останньому. Суд посилається на свою прецеденту практику, наведену вище, та не знаходить причин для відмови від неї у цій справі.
30. Із цього випливає, що скарги другого та третього заявників є несумісними ratione personae з положеннями Конвенції ( 995_004 ) в розумінні п. З статті 35 Конвенції та мають бути відхилені відповідно до п. 4 статті 35 Конвенції.
В. Первісні скарги першого заявника
1. Стаття 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ).
31. Перший заявник (далі - заявник) спочатку скаржився за статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ) щодо незаконної конфіскації його майна податковою міліцією.
32. Суд зазначає, що ця скарга заявника була ефективно виправлена на національному рівні, а заявнику було присуджено еквівалент приблизно 926113 ЄВРО в якості компенсації матеріальної та моральної шкоди та судові витрати. Ця призначена сума не може вважатися нерозумною. Таким чином, заявник не може більше вважати себе жертвою в розумінні статті 34 Конвенції ( 995_004 ). Факт, що присуджена сума залишається невиплаченою значний період часу, піднімає окреме питання щодо невиконання, яке буде розглянуте нижче.
33. Звідси випливає, що скарга стосовно компенсації за своєю суттю є явно необгрунтованою та має бути відхилена відповідно до пп. 3 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
2. П. 1 статті 6 та стаття 13 Конвенції ( 995_004 ).
34. Заявник також скаржився, що національні суди відмовили йому у доступі до суду, щоб оскаржити незаконні дії податкової міліції, таким чином позбавивши його ефективного засобу захисту. Втім, як тільки заявник подав скаргу до компетентної юрисдикції, а саме до господарського суду, повноцінний розгляд було проведено. Суд таким чином вважає, що це було адекватно доступу до суду.
35. Звідси випливає, що ці скарги є явно необгрунтованими та мають бути відхилені відповідно до пп. 3 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
С. Скарга першого заявника щодо невиконання рішення суду, винесеного на його користь
I. Попередні заперечення Уряду
36. Уряд зазначив, що заявник не оскаржив до національних судів стверджувану бездіяльність Державного казначейства під час виконання рішення суду, винесеного на його користь.
37. Заявник стверджував, що за обставин справи було очевидно, що виконання рішення суду могло бути завершено лише після внесення змін до закону та він не мав навіть теоретичної можливості оскаржити законодавство у національних органах. Більше того, він підкреслив, що у численних рішеннях проти України, винесених Судом, якщо виконання рішення суду скоріше зупинене через відсутність законодавчих норм, ніж через зволікання органу, відповідального за виконання, заявнику не можна дорікати за неоскарження дій цього органу.
38. Суд погоджується із заявником та нагадує, що відхилив подібні заперечення у попередніх справах (див., наприклад, Voytenko ( 980_223 ) judgment, cited above, параграф 30). У таких справах Суд дійшов висновку, що заявники були звільнені від використання засобів захисту, на які посилається Уряд. Він не знаходить причин для прийняття іншого рішення у цій справі та відхиляє заперечення Уряду.
2. Висновки
39. У світлі аргументів сторін Суд робить висновок, що скарги першого заявника за п. 1 статті 6 та статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ) щодо невиконання рішення суду, винесеного на його користь, піднімає серйозні питання фактів та права за Конвенцією ( 995_004 ), встановлення яких вимагає дослідження по суті. Він не знаходить підстави для визнання цієї частини заяви неприйнятною. Зокрема, Суд вважає, що вказане виконавче провадження дійсно стосувалось "визначення цивільних прав та обов'язків" (див. a contrario, Ferrazzini v. Italy [GC], no. 44759/98 ( 980_167 ), параграф 29, ECHR 2001-VII).
II. СУТЬ
А. Скарги першого заявника за п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 )
40. Уряд зазначав, що були законні обмеження в українському законодавстві, які не дозволили Державному казначейству виконати рішення суду, винесене на користь заявника. Він повторював, що заявник не оскаржив бездіяльність Державного казначейства.
41. Заявник не погодився.
42. Суд погоджується, що асигнування для виплати державою боргів з державного бюджету можуть викликати певну затримку у виконанні рішень судів (див. вищезазначене Voytenko judgment ( 980_223 ), параграф 42). Тим не менше, Суд вважає, що, не спромігшись протягом двох років передбачити такі асигнування, держава порушила свої зобов'язання за п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ). Більше того, як випливає з матеріалів справи, державою не було вжито заходів для виправлення ситуації у цій справі.
43. Суд робить висновок, що триваюче невиконання значної частини боргу за рішенням суду, винесеним на користь заявника, складає порушення п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ).
В. Скарги першого заявника за статтею 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 )
44. Уряд визнав, що кошти, присуджені заявнику національними судами, складають майно в розумінні статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ). Тим не менш, Уряд стверджував, що це положення не було порушено, оскільки право заявника на присуджену суму не оспорювалось та позбавлення права власності не відбулось. Уряд зазначив, що затримка у платежі спричинена тяжкою економічною ситуацією держави та величезним розміром боргу.
45. Заявник не погодився.
46. Суд нагадує свою прецедентну практику, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду, винесеного на його або її користь, складає втручання у право на мирне володіння майном, яке викладене у першому параграфі статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ) (see, among other authorities, Burdovv. Russia, no. 59498/00 ( 980_045 ), параграф 40, ECHR 2002-III; Jasiunienev. Lithuania, no. 41510/98, параграф 45, 6 March 2003).
47. У цій справі Суд вважає, що неможливість для заявника отримати результат виконання рішення суду протягом майже двох років складає втручання у його право на мирне володіння своїм майном в розумінні статті 1 Протоколу N 1 до Конвеції ( 994_535 ).
48. Не спромігшись виконати рішення Київського господарського суду, національні органи перешкоджали та досі перешкоджають заявнику протягом значного періоду часу отримати присуджені йому кошти. Суд вважає, що відсутність бюджетних коштів не може виправдати таку бездіяльність.
Відповідно, у цій справі було порушення статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
49. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода та витрати
50. Заявник вимагав 804022 ЄВРО в якості компенсації прямої матеріальної шкоди, 177011 ЄВРО в якості компенсації втраченого доходу плюс 35402 ЄВРО кожні наступні три місяці затримки виконання рішення суду, а також 65554 ЄВРО в якості компенсації шкоди, завданої їх діловій репутації.
51. Уряд закликав Суд відхилити скарги заявника стосовно компенсації матеріальної шкоди. Він зауважив, що відповідно до національного законодавства заявнику було надано право на решту боргу за рішенням суду та у разі присудження суми, еквівалентної боргу, заявник може отримати подвійне відшкодування. З цієї причини Уряд просив Суд відхилити скаргу заявника щодо відшкодування прямої матеріальної шкоди. Вони стверджували, що немає причинного зв'язку між стверджуваним порушенням та заявленим розміром втраченого прибутку.
52. Суд нагадує, що не оспорюється питання того, що держава досі має обов'язок виконати рішення суду. Відповідно, у заявника залишається право на отримання решти боргу за рішенням суду, та якщо Уряд виплатить цей борг, це буде складати повне та остаточне врегулювання скарги щодо відшкодування матеріальної шкоди(1).
---------------
(1) За останньою інформацією, наявною у Суду, сума складає 5302504,50 грн (приблизно 867698 ЄВРО)
53. Щодо відшкодування нематеріальної шкоди, Уряд просив Суд застосувати свою прецедентну практику у справах щодо невиконання судових рішень. Втім, заявник не подав відповідну скаргу, відповідно, Суд не призначає виплат.
В. Судові витрати
54. Заявник не надав жодних вимог з цього питання протягом встановленого строку, Суд, відповідно, не призначає виплат.
С. Процентна ставка
55. Суд вважає прийнятним, що процентна ставка повинна базуватися на граничній кредитній ставці Європейського центрального банку, до якої слід додати три відсоткові пункти.
за цих підстав, суд одноголосно
1. Оголошує скарги першого заявника відносно невиконання рішення суду від 6 червня 2003 року прийнятними і решту заяви неприйнятною;
2. Вирішує, що було порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що було порушення статті 1 Протоколу N 1 до Конвенції ( 994_535 );
4. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику борг, який досі належить йому за рішенням суду від 6 червня 2003 року;
(б) у випадку несплати чи несвоєчасної сплати державою-відповідачем належної заявникові суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку, що діятиме протягом періоду несплати, плюс три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 18 жовтня 2005 року відповідно до правила 77 параграфи 2 та 3 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Секції С.Доллє
Голова Секції Ж.-П.Коста