"1. Штраф є покаранням, яке може накласти суд у розмірі до дев'ятисот денних заробітків. "Денний заробіток" обчислюється на основі середньої денної заробітної плати обвинуваченого з вирахуванням податків та з урахуванням його сімейного і фінансового становища".
Щодо права
1. Стверджуване порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 )
32. Заявник стверджує, що рішення естонських судів, які визнали його винним у завданні образи, являють собою невиправдане втручання в його право на свободу вираження поглядів згідно зі статтею 10 Конвенції ( 995_004 ), яка передбачає:
"1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Ця стаття не перешкоджає державам вимагати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних або кінематографічних підприємств.
2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або для підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідними в демократичному суспільстві".
A. Наявність втручання
33. Суд вважає незаперечним те, що засудження заявника пов'язане із втручанням у його право на свободу вираження поглядів.
B. Виправдання втручання
34. Втручання не є порушенням статті 10 Конвенції ( 995_004 ), якщо воно "встановлене законом", має одну чи більше законних цілей відповідно до пункту 2 статті 10 і є "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення такої цілі чи цілей.
1. "Встановлене законом"
35. Заявник вважає, що стаття 130 Кримінального кодексу, на підставі якої його було визнано винним, не сформульована достатньо точно і чітко.
36. Уряд стверджує, що ця стаття визначає злочин завдання образи достатньо чітко для того, щоб заявник міг відповідно регулювати свою професійну діяльність. Тлумачення та застосування статті 130 національними судами не вийшло за межі того, що підставно міг очікувати заявник за відповідних обставин.
37. Суд нагадує, що одна з вимог, яка випливає з поняття "встановлене законом", є передбачуваність наслідків. Правова норма не вважається "законом", якщо вона не сформульована достатньо чітко для того, щоб громадянин міг регулювати власну поведінку: громадянин повинен мати змогу, користуючись, у разі потреби, відповідною допомогою, передбачити (у розумних межах і за певних обставин), які наслідки може мати конкретний вчинок. Такі наслідки не можуть бути передбачені з абсолютною точністю: досвід показує, що це неможливо. Хоча і бажано прагнути до чіткості викладення норми, це іноді зумовлює її негнучкість, тоді як закон має враховувати конкретні обставини. Саме тому тексти законів більшою чи меншою мірою нечіткі, а їх тлумачення та застосування залежать від практики (див. рішення у справі "Реквеньї проти Угорщини", (GC), N 25390/94, п. 34, ECHR 1999-III).
38. Суд зазначає, що стаття 130 Кримінального кодексу викладена досить загальними словами, але вважає, що законодавче положення не може розглядатись як нечітке і неточне через те, що йому бракує якості "закону". Суд нагадує, що першочерговим завданням національних органів влади є застосування і тлумачення внутрішнього законодавства (див., наприклад, рішення у справі "Інститут Отто Премінгера проти Австрії" від 20 вересня 1994 року, серія A, N 295-A, с. 17, п. 45). За обставин цієї справи Суд більше не сумнівається, що втручання було "встановлене законом".
2. Законна мета
39. Загальною підставою втручання держави у цій справі є мета "захисту репутації або прав інших осіб".
40. Беручи до уваги обставини справи та судові рішення національних судів, Суд вважає, що засудження заявника виповідало законній меті захисту репутації або прав пані Лаанару. Оскаржуване втручання мало законну мету згідно з пунктом 2 статті 10 ( 995_004 ).
3. "Необхідне в демократичному суспільстві"
41. Заявник вважає, що його засудження не відповідало законній меті і не було необхідним у демократичному суспільстві.
42. Він ставить під сумнів кваліфікацію оскаржуваних висловів як образливих і стверджує, що суди некритично поставилися до експертного висновку Інституту естонської мови. В експертному висновку та в обох судових рішеннях не зроблено розмежування між двома оскаржуваними висловами. Термін "abielulohkuja" був твердженням, що грунтувався на фактах, тим часом як слово "rongaema" було оцінним судженням. Фактичні обставини справи доводять правдивість першого терміна: пані Лаанару мала стосунки з одруженим чоловіком і фактично зруйнувала його шлюб. Пані Лаанару сама це визнала у своїх спогадах.
Заявник також вважає, що ці стосунки були відомі широкому загалу. Він визнає, що в естонській традиції слово "rongaema" має суто негативне емоційне забарвлення. Проте у прагматичному використанні сучасної мови традиційні відтінки слова могли зникнути. Експерти, обравши консервативне тлумачення слова, знехтували радикальними змінами, що відбулися в естонському суспільстві стосовно самотніх матерів протягом останнього століття. Більше того, стаття заявника була надрукована не для вузького кола мовних експертів, а для широких верств населення країни. Навіть традиційне тлумачення цього терміна виводить його з кола вульгарних і образливих слів. Хоча цей вислів був менше підкріплений фактами, ніж "abielulohkuja", його вживання грунтувалося на власних оцінках пані Лаанару стосунків зі своєю дитиною. Таким чином, оскільки обидва вислови відповідали зазначеним фактам, вони не можуть розглядатись як образливі.
43. Заявник зазначає, що, вживаючи у своєму запитанні ці два вислови, він не мав наміру образити пані Лаанару. Його метою було побачити реакцію п. Руссака на це запитання і спровокувати його, а не висловлювати власну думку. Більше того, питання стосувалося не особисто пані Лаанару, а ставлення преси до певного типу особистості в естонському суспільстві.
44. Крім того, заявник стверджував, що спір мав цивільно-правовий характер і не міг розглядатись у кримінальному провадженні. Він вважав помилковим рішення Верховного Суду від 26 серпня 1997 року про те, що захист честі особи від образи у вигляді оцінних суджень був можливий лише через кримінально-правову процедуру. Він підкреслив, що 1 грудня 1997 року Верховний Суд змінив свою позицію, постановивши, що засоби захисту честі особи передбачає цивільне право. Наявність цивільно-правових засобів захисту робить абсолютно несправедливим засудження його як злочинця.
45. Заявник вважає, що пані Лаанару з власної волі стала публічною особою, і цей факт надає пресі право відкрито критикувати її та аналізувати її поведінку. Вона відігравала незалежну роль у політичному житті Естонії, обіймаючи високу та впливову посаду радника міністра внутрішніх справ, і була активним громадським діячем та редактором популярної газети. Опинившись у центрі скандалу із секретними плівками, пані Лаанару хотіла привернути до себе ще більшу увагу.
46. Той факт, вважає заявник, що пані Лаанару сама публічно запитувала себе стосовно втручання у родинне життя пана Савісаара і щодо стосунків зі своєю дитиною, суттєво звужує параметри її приватного життя.
47. Намір, яким керувався заявник, ставлячи запитання, був правомірним і стосувався суспільного інтересу. Оприлюднення секретних записів розмов п. Савісаара з іншими політиками, як і більш ранні неоднозначні події за участю п. Савісаара у той час, коли пані Лаанару була його радником, породжують правомірні запитання стосовно етичних і моральних цінностей осіб, які в Естонії перебувають при владі. У такому контексті стримані і доречні запитання щодо особи пані Лаанару видаються цілком виправданими. Оскаржувані вислови слугують інтересам громадськості в отриманні інформації, а не бажанню вдовольнити просту цікавість за відсутності потрібної інформації.
48. Заявник вважає, що він не перевищив меж дозволеної критики і що його професійна свобода переважає права пані Лаанару на повагу до її особистого та сімейного життя. Рішення естонських судів сприймаються як цензура, яка може відвернути журналістів від критичних висловлювань такого характеру в майбутньому.
49. Уряд наполягає, що втручання було необхідним у демократичному суспільстві, або, іншими словами, що воно відповідало "нагальній суспільній потребі", було пропорційним законним цілям, і що підстави, наведені для виправдання цього втручання, були доречними і достатніми. Уряд вважає, що в цій справі державні органи влади не вийшли за межі свого права діяти на власний розсуд, оцінюючи необхідність такого втручання.
50. Уряд стверджує, що менші обмеження журналістської свободи щодо висвітлення діяльності державних службовців і політиків як таких не застосовуються до ситуації з пані Лаанару. У політиці вона відігравала активну роль тільки як дружина, колега та прихильник п. Савісаара, а не незалежно від нього. Недоброзичливі згадки про особисте життя та історію пересічної громадянки, навіть якщо її ім'я було пов'язане з провідним політиком, не можуть становити значного суспільного інтересу. Стосунки між жінкою, яка давно залишила державну службу, та чоловіком, який уже пішов з політики, є абсолютно приватною справою, що не стосується громадськості. А оскаржувані вислови не мають жодного стосунку до інтересів чи турбот суспільства. Не існувало ніякої суспільної мети в наведенні образливих коментарів сімейного життя приватної особи.
51. Уряд спростував аргументи заявника про потребу інформування громадськості про особисте життя пані Лаанару. Заявник вибрав такі слова з провокативною метою і з метою дати сенсаційні газетні заголовки, маючи при цьому не найкращі наміри. У будь-якому разі такий аргумент за жодних обставин не міг виправдати порушення ним основ журналістської етики та правових положень щодо наклепу.
52. Уряд наголосив, що заявника не було засуджено за опис фактичної ситуації або за висловлення критичної думки про особу пані Лаанару або її особистого чи сімейного життя. Його засудження стосувалося вибору ним висловів, які вважаються образливими. Якби заявник зазначив, що пані Лаанару стала причиною розлучення, розбила чийсь шлюб чи не піклується про власну дитину, це не було б образою, як зазначив апеляційний суд (див. пункт 27 вище).
53. Уряд зауважив, що вислови "abielulohkuja" та "rongaema" мають дуже специфічне значення в естонській мові і що в англійській мові немає відповідників. Тлумачення цих слів та їхнього значення в естонській мові з урахуванням культурних традицій також слід взяти до уваги.
54. Уряд стверджує, що заявник ужив ці слова не для того, як він пояснив, щоб описати певні аспекти приватного життя пані Лаанару, які вже були широко відомі громадськості, а щоб принизити її в очах суспільства. Уряд нагадує, що пані Лаанару довірила дитину своїй матері, оскільки не хотіла віддавати її в дитсадок. Для сучасної Естонії це доволі звичний випадок, коли дідусі та бабусі піклуються про власних онуків.
55. Уряд вважає непереконливим твердження заявника, начебто пані Лаанару сама зробила своє приватне життя предметом суспільної цікавості. Інтерв'ю, опубліковане у квітні 1996 року, не було розмовою з пані Лаанару про її приватне та сімейне життя. Це було і інтерв'ю з іншим журналістом про опублікування мемуарів пані Лаанару про її особисте життя. Уряд нагадує, що пані Лаанару отримала судове рішення від 29 березня 1996 року із забороною опублікування її спогадів. На той час у неї вже не було наміру оприлюднювати їх.
56. Щодо пропорційності втручання і поставленої законної мети Уряд зазначає, що справу розпочато у порядку приватного обвинувачення, іншими словами - її ініціювала сама пані Лаанару, а не прокуратура. Талліннський міський суд намагався досягти мирного врегулювання, але заявник відмовився від пропозиції вибачитися перед пані Лаанару. Державний обвинувач або його підлеглі жодного разу не втрутилися в процес, хоча мали право брати в ньому участь, і суд пропонував їм це зробити. Органи виконавчої влади жодного разу не виступили в суді і залишалися нейтральними протягом усього судового розгляду.
57. Крім того, Уряд стверджував, що на заявника було накладено невеликий штраф розміром у 200 крон - десять мінімальних денних заробітків.
58. Нарешті, Уряд зауважив, що рішення національних судів грунтувалися на встановленні рівноваги між правом, що захищається статтею 8 Конвенції ( 995_004 ), і правом, яке захищає стаття 10 Конвенції. Верховний Суд, відхиляючи скаргу заявника, застосував той самий підхід, що і Європейський суд з прав людини, і в своєму рішенні послався на його прецедентне право. Верховний Суд у своєму вмотивованому рішенні належно і ретельно балансував між правом заявника вільно висловлювати свою думку та потребою захистити репутацію і права пані Лаанару.
59. Згідно з усталеною прецедентною практикою Суду, свобода вираження поглядів є одним з найважливіших принципів демократичного суспільства і однією з основних умов розвитку такого суспільства та самореалізації кожного громадянина. Відповідно до пункту 2 статті 10 ( 995_004 ), це право застосовується не лише до "інформації" або "ідей", які підставно вважаються необразливими або нейтральними, а й до тих висловів, які можуть образити, шокувати або занепокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти мислення, без яких неможливо уявити демократичне суспільство. Така свобода підлягає виняткам, визначеним у пункті 2 статті 10, які мають суворо дотримуватися. Потреба застосування обмежень має бути переконливою (див., наприклад, згадувану справу "Лінгенс проти Австрії", рішення від 8 липня 1986 року, серія A, N 103, с. 26, п. 41 та справу "Нільсен і Йонсен проти Норвегії", (GC), N 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VIII).
60. Прикметник "необхідне" в сенсі пункту 2 статті 10 означає наявність "нагальної суспільної потреби". Договірні держави можуть мати різні критерії оцінки щодо існування такої потреби, але вони підлягають контролю з боку європейських структур, який поширюється як на законодавство, так і на рішення, в якому його застосовано, навіть якщо ці рішення ухвалені незалежним судом. Таким чином, Суд уповноважений ухвалити остаточне рішення стосовно того, чи сумісне "втручання" зі свободою вираження поглядів, що захищається статтею 10 ( 995_004 ) (див. згадувану справу "Лінгенс проти Австрії", с. 25, п. 39 та справу "Яновський проти Польщі", (GC), N 25716/94, п. 30, ECHR 1999-I).
61. На виконання своєї наглядової юрисдикції Суд розглянув оскаржуване втручання у світлі всієї справи, включно зі змістом висловлювань заявника та контекстом, у якому їх було вжито. Зокрема, Суд має визначити, чи було втручання в цій справі "пропорційним законній меті" і чи були підстави, наведені державними органами влади на виправдання цього втручання, "відповідними і достатніми" (див. справу "Санді Таймс проти Сполученого Королівства (N 1)", рішення від 26 квітня 1979 року, серія A, N 30, с. 38, п. 62; згадувану справу Лінгенса, с. 25 - 26, п. 40; справу "Барфод проти Данії", рішення від 22 лютого 1989 року, серія A, N 149, с. 12, п. 28; справи Яновського та "Ньюс Ферлагз ГмбХ і КоКГ проти Австрії", N 31457/96, п. 52, ECHR 2000-I). Ухвалюючи рішення, Суд має переконатися, що державні органи влади застосовували стандарти, сумісні з передбаченими статтею 10 ( 995_004 ) принципами, і, більше того, що вони спиралися на належне вивчення відповідних фактів (див. рішення у справі "Єрсілд проти Данії" від 23 вересня 1994 року, серія A, N 298, с. 23 - 24, п. 31).
62. Далі Суд нагадує про те, яку важливу функцію виконує преса в демократичному суспільстві. Хоча преса не повинна обходити встановлені обмеження, особливо щодо репутації та прав інших осіб і необхідності оприлюднення конфіденційної інформації, її обов'язок полягає у тому, щоб - згідно з її зобов'язанням та відповідальністю - доносити інформацію та ідеї щодо всіх аспектів, які становлять суспільний інтерес (див. згадане вище рішення у справі Єрсілда, с. 23-24, п. 31, рішення у справах "Де Гаєс і Гійзелс проти Бельгії" від 24 лютого 1997 року, Reports of Judgements and Decisions 1997-I, с. 233-234, п. 37 та "Бладет Тромсо" і Стенсаас проти Норвегії", (GC), N 21980/93, п. 58, ECHR 1999-III). Крім того, Суд вважає, що свобода в журналістиці також дає право на певне перебільшення і навіть провокацію (див. справу "Прагер та Обершлік проти Австрії", рішення від 26 квітня 1995 року, серія A, N 313, с. 19, п. 38, і справу "Бладет Тромсо" і Стенсааса, згадувану вище). Межі дозволеної критики вужчі щодо пересічних громадян, ніж стосовно політиків та урядовців (див., наприклад, справи "Кастеллс проти Іспанії", рішення від 23 квітня 1992 року, серія A, N 236, с. 23-24, п. 46, та "Інкал проти Туреччини", рішення від 9 червня 1998 року, Reports 1998-IV, с. 1567 - 1568, п. 54).
63. Отже, завдання Суду із здійснення нагляду полягає не в тому, щоб підміняти собою національні судові органи, а в тому, щоб, відповідно до статті 10 ( 995_004 ) у світлі всієї справи, переглянути рішення, яке вони ухвалили згідно з їхнім баченням справи у межах права власного розсуду (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Фрессоз і Руар проти Франції", (GC), N 29183/95, п. 45, ECHR 1999-I).
64. Повертаючись до фактів цієї справи, Суд вважає, що заявника було засуджено за репліки, які він зробив як журналіст під час газетного інтерв'ю з іншим журналістом. Це інтерв'ю стосувалось опублікування особистих спогадів пані Лаанару після спору між нею і журналістом, який допомагав їх писати, а потім виступив з інтерв'ю.
65. Суд зауважує, що національні судові органи визнали слова "abielulohkuja" та "rongaema" образливими для пані Лаанару і наклали на журналіста обмеження, мотивуючи це необхідністю захистити її репутацію та права (див. пункти 25, 27 і 29 вище). У контексті свободи преси вимоги про такий захист мають бути виважені стосовно інтересів заявника як журналіста у поширенні інформації та ідей з питань суспільного значення.
66. У зв'язку з цим Суд вважає, що оскаржувані вислови стосуються аспектів приватного життя пані Лаанару, які вона особисто описала у спогадах. Хоча вона й мала намір опублікувати ці спогади, виправданням заявника за використання зазначених слів за обставин цієї справи слід розглядати контекст, у якому їх було висловлено, та цінність, яку вони становлять для широкого загалу.
67. З цього приводу Суд зазначає, що вислови заявника були реакцією на роздуми пані Лаанару про себе як матір і про свою роль у зруйнуванні шлюбу п. Савісаара. Проте Суд наголошує, що національні суди визнали слова "rongaema" та "abielulohkuja" оцінними судженнями, висловленими в образливій формі, що була необов'язковою для вираження "негативної" думки (див. пункт 27). Суд бере до уваги, що заявник міг висловити своє критичне ставлення до вчинків пані Лаанару, не вживаючи таких образливих висловів (див., наприклад, рішення у справі "Константинеску проти Румунії", N 28871/95, п. 74, яке незабаром буде опубліковано в офіційних виданнях Суду).
68. Суд зазначає, що сторони по-різному оцінюють статус пані Лаанару як публічної особи. Суд бере до уваги, що пані Лаанару звільнилася з посади в жовтні 1995 року через скандал із секретними записами розмов п. Савісаара, відповідальність за які вона взяла на себе (див. пункт 13 вище). Попри її тривалу участь у діяльності політичної партії Суд не вважає встановленим, що використання зазначених слів стосовно приватного життя пані Лаанару виправдовувалося суспільним інтересом або є питанням загальної значущості. Зокрема, не було доведено, що її особисте життя позначилося на суспільному житті країни у квітні 1996 року. Таким чином, висловлювання заявника навряд чи можна розглядати як такі, що слугують суспільним інтересам.
69. Зважаючи на те, яким чином національні судові органи вирішували цю справу, Суд визнає, що естонські суди повністю визнали, що йдеться про конфлікт між правом поширювати ідеї і правом на захист репутації та прав інших осіб. Суд не вважає, що національні суди не змогли належним чином урівноважити інтереси різних осіб, залучених у справу. Беручи до уваги право власного розсуду, що належить Договірним державам за таких обставин, Суд доходить висновку, що національні органи влади за даних обставин мали право втрутитися у здійснення заявником свого права. Суд нагадує, що встановлюючи пропорційність втручання, слід також брати до уваги характер і суворість накладеного на заявника покарання (див. рішення у справі "Сейлан проти Туреччини", (GC), N 23556/94, п. 49, ECHR 1999-IV). Отже, Суд бере до уваги невеликий розмір штрафу, накладеного на заявника як санкція, передбачена статтею 28 Кримінального кодексу (див. пункт 31).
70. Враховуючи зазначене вище, Суд вважає, що засудження та покарання заявника не були непропорційними законній меті і що підстави, якими керувалися національні суди, були відповідними і достатніми для виправдання такого втручання. Втручання держави у здійснення заявником права на свободу вираження поглядів може обгрунтовано вважатися необхідним у демократичному суспільстві для захисту репутації та прав інших осіб відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції ( 995_004 ).
71. Отже, порушення статті 10 Конвенції ( 995_004 ) допущено не було.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО
Постановляє, що статтю 10 Конвенції ( 995_004 ) порушено не було.
Учинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 6 лютого 2001 року, відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Голова Елізабет Палм
Секретар Майкл О'Бойл
Переклад матеріалів забезпечує Центр правничої термінології, перекладів та словників Української Правничої Фундації
"Вісник Верховного Суду України", N 1, 2002 р.