«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.».
34. Суд повторює, що розумність тривалості провадження повинна оцінюватися у контексті обставин справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника і відповідних органів державної влади, а також важливість предмета спору для заявника (див. рішення у справі «Фрідлендер проти Франції» [ВП] (Frydlender v. France) [GC], заява № 30979/96, пункт 43, ЄСПЛ 2000-VII).
35. У керівній справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), заява № 66561/01, пункти 72-76 та 78-79, від 30 березня 2004 року, Суд вже встановлював порушення щодо питань, аналогічних тим, що розглядаються у цій справі.
36. Суд зазначає, що у цій справі тривалість кримінального провадження перевищила п’ять років (див. пункти 4 та 13) лише в одній інстанції. Суд не вбачає жодного виправдання надмірній тривалості кримінального провадження щодо заявниці, яка мусила провести більшу частину цього періоду під вартою. Розглянувши наявні матеріали, Суд дійшов висновку про недотримання у цій справі вимоги «розумного строку».
37. Суд також вважає, що заявниця не мала у своєму розпорядженні ефективного засобу юридичного захисту у зв’язку з її скаргою на надмірну тривалість провадження на національному рівні (див. згадане рішення у справі «Меріт проти України» (Merit v. Ukraine), пункт 79).
38. Отже, скарги є прийнятними та свідчать про порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції.
V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
39. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
40. Заявниця вимагала 6 500 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
41. Уряд стверджував, що вимога була необґрунтованою.
42. Суд присуджує заявниці 2 400 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
43. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 5 Конвенції.
3. Постановляє , що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.
4. Постановляє , що було порушено пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції.
5. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявниці 2 400 (дві тисячі чотириста) євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 22 жовтня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
В.о. заступника Секретаря
Енн-Марі ДУГЕ
Голова
Габріеле КУЦСКО-ШТАДЛЬМАЙЕР