"Високі Договірні Сторони зобов'язуються проводити вільні вибори з розумною періодичністю шляхом таємного голосування в умовах, які забезпечують вільне вираження думки народу у виборі законодавчого органу".
А. Доводи сторін
1. Уряд
44. Уряд заявляв, що відповідно до статті 3 Першого протоколу ( 994_535 ) виборче право не є абсолютним і що Договірним Державам надаються широкі повноваження щодо визначення умов, за яких виборче право може бути реалізоване.
45. Уряд стверджував, що виборча застава переслідує подвійну мету, по-перше, сприяти відповідальному ставленню осіб, котрі балотуються на виборах, а по-друге, сприяє тому, що в виборах беруть участь лише кандидати з серйозними намірами, перешкоджаючи тим самим необґрунтованому витрачанню державних коштів. Стосовно останнього, Уряд посилався на заходи щодо обслуговування виборчої кампанії, надані зареєстрованим кандидатам за державні кошти (випуск виборчих листівок, безплатний ефірний час на місцевих ЗМІ, що здійснюють трансляцію, тощо).
46. Уряд також наголошував, що усі кандидати повинні сплатити однакову суму застави, незалежно від їхнього фінансового становища. Більше того, схожі положення існують у виборчому законодавстві інших договірних сторін.
47. Сума застави не може вважатися непомірною, оскільки середній річний дохід в Україні становив у 2001 році 2445,9 грн, а в 2002 році - 2938 грн (2) (метод розрахунку враховує неповнолітніх дітей, а отже, дохід осіб, що мають право бути обраним, тобто осіб, старших 21 року, звичайно ж був вищий).
---------------
(2) 413 та 497 ЄВРО відповідно.
48. Що ж стосується ситуації заявника, то він мав можливість взяти позику в банку чи заставити квартиру, власником якої він є, для того щоб отримати необхідну суму, якщо він вірив у свої шанси бути обраним на виборах.
2. Заявник
49. Заявник заявив, що будь-яке обмеження права, визначеного в статті 3 Першого протоколу ( 994_535 ), перешкоджає проведенню вільних виборів. Він стверджує, що сума застави, яка існувала на той час, позбавляла 80% населення України, яке живе за межею бідності, можливості висувати свою кандидатуру на виборах. (Однак заявник не подав суду жодних статистичних чи інших даних на підтвердження цього твердження). Отже, на думку заявника, цей захід не відповідав меті, що переслідувалась. Зокрема, в його ситуації через низький дохід він не мав можливості знайти кошти для сплати застави, що виключило його шанси зареєструватися на виборах в якості кандидата в народні депутати.
В. Оцінка Суду
1. Загальні принципи
50. Суд знову повторює, що право обирати і бути обраним відображене у статті 3 Першого протоколу ( 994_535 ). Проте право, визначене у статті 3 Першого протоколу, не є абсолютним. Існує простір для ймовірних обмежень, і Договірні Сторони мають широкі межі повноважень у цій сфері. (Mathieu-Mohin and Clerfayt v. Belgium, judgment of 2 March 1987, Series A no. 113, p. 23 параграф 52, and Py v. Franсe, no. 66289/01, параграф 46, ECHR 2005...(extractі).
51. Держави-члени мають широку самостійність при встановленні конституційних норм щодо статусу депутатів парламенту. Зокрема, Суд погодився, що стосовно права на висунення своєї кандидатури на вибори до Парламенту можуть застосовуватись жорсткіші умови, на відміну від права голосувати ("Мельниченко проти України" ( 980_352 ), по. 17707/02, параграф 57. ECHR 2004-X). Хоча вони й мають спільне походження, з огляду на необхідність гарантувати як незалежність обраних представників, так і свободу виборців, ці вимоги відрізняються відповідно до історичних та політичних факторів, особливих для кожної держави. Різноманітність ситуацій, передбачених в конституційному та виборчому законодавствах держав - членів Ради Європи, вказує на широкий спектр можливих підходів у цій сфері. З огляду на цілі, зазначені в статті 3, будь-яке виборче законодавство повинно оцінюватись у світлі політичного розвитку конкретної держави, оскільки риси, що були б неприйнятними в контексті однієї системи, можуть бути виправданими у контексті іншої.
52. Однак саме Суд має визначати в кінцевому випадку, чи було дотримано положень статті 3 Першого протоколу ( 994_535 ); він повинен переконатися, що умови не звужують зазначені права до такої міри, що обмежують їх суть та позбавляють їх ефективності; вони повинні переслідувати законну мету; засоби, які використовуються, повинні бути співрозмірними меті (Labita v. Italy [GC], no 26772/95, параграф 201, ECHR 2000-IV). Будь-який відхід від принципу загального виборчого права несе в собі ризик підриву демократичності законодавчої гілки влади, обраної таким чином, та законів, які вона приймає. Винятки з будь-яких груп чи категорій населення повинні бути відповідним чином сумісними із цілями, закладеними в статті 3 Першого протоколу (Hirst v. the United Kingdom (no. 2) [GC], no. 74025/01, параграф 60, ECHR 2005-...).
2. Виборчі застави
53. Ця справа стосується виборчої застави, що сплачується особою, яка висловлює бажання висунути свою кандидатуру на парламентських виборах.
54. У трьох справах питання умови застави розглядалось колишньою Комісією з прав людини. В першій справі Tete v. France (no. 11123/84, decision of 9 December 1987, D. R. 54, рр. 52-61) вона розглянула скаргу активістів Партії зелених щодо того, що їх виборчий список було піддано дискримінації під час виборів до Європейського парламенту через положення французького законодавства, що встановлює 5% прохідний бар'єр для повернення застав розміром в 100 000 французьких франків. Комісія відхилила цю скаргу як очевидно необґрунтовану. Вона постановила, що захід переслідував законну мету підтримки розвитку достатньо репрезентативних політичних рухів, пам'ятаючи про широкі повноваження держави, та не був необґрунтованим або диспропорційним. У більш нещодавньому рішенні від 18 жовтня 1995 р. (Andre v. France, nо. 27759/95) Комісія, посилаючись на своє рішення у справі Tete, відхилила заяву, в якій намагалися оспорити умову внесення застави через те, що кандидати зі списку осіб, що знаходяться у скрутному економічному становищі (безробітні, особи, що не мають постійного місця проживання, та інваліди), не могли сплатити необхідну суму.
55. З тих самих причин Комісія відхилила скаргу щодо виборчої застави, яка вимагається під час французьких внутрішніх виборів до законодавчого органу країни (Desmeules v. France, nо. 12897/87, decision N 3 Desember 1990). Комісія, між іншим, зазначила, що оспорюване положення було також відображене в інших європейських законодавствах та що не було встановлено або хоча б стверджено, що застава у розмірі 8000 французьких франків становила непомірний тягар для списку кандидатів, очолюваного заявником.
56. Однак Суд ніколи не висловлював своєї думки з цього конкретного приводу.
3. Щодо цієї справи
57. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд нагадує, що заявникові відмовили у реєстрації як кандидата в народні депутати під час парламентських виборів 2002 року лише через несплату ним виборчої застави у розмірі 1041 гривні. Заявник стверджував, що був неспроможний виконати цю вимогу, оскільки його річний дохід складав близько 960 гривень.
58. Уряд не оспорив це твердження. Таким чином, Суд вважає встановленим той факт, що заявник не міг зібрати необхідну суму з власного доходу.
59. Суд зазначає, що сторони не оспорювали питання застосування статті 3 Першого протоколу ( 994_535 ) чи той факт, що оскаржуваний заявником захід становив втручання у його виборчі права.
60. Таким чином, Суд визначатиме, чи переслідував оскаржуваний захід законну мету у співрозмірний спосіб, з огляду на принципи, встановлені вище.
а. Законна мета
61. Суд зазначає, що вимога виборчої застави для кандидатів на виборах існує не лише в Україні. Виборче право цілого ряду держав-членів містить таку вимогу, щоб завадити легковажним кандидатам виставляти на вибори свою кандидатуру. Більше того, Венеціанська комісія розцінила цю мету як законну, а вимогу застави як, в принципі, прийнятний інструмент для її досягнення (див. пункти 37-39 вище). Також не слід залишати поза увагою участь держави у видатках кампанії, спрямованих на підтримання рівності між кандидатами.
62. Суд нагадує, що стаття 3 Першого протоколу ( 994_535 ), на відміну від багатьох інших положень Конвенції ( 995_004 ), не визначає або не обмежує мету, яку повинен переслідувати захід. Отже, сумісним з цією статтею може бути широкий ряд цілей (Podkolzina, зазначене вище, параграф 34). Таким чином, взявши до уваги відповідні широкі повноваження держави-відповідача у цій сфері, Суд доходить висновку, що оскаржуваний захід переслідував законну мету гарантії права на ефективне, добре налагоджене представництво, підвищуючи відповідальність тих, хто висуває свою кандидатуру на вибори, та обмежуючи вибори серйозними кандидатами, одночасно уникаючи необґрунтованого витрачання державних коштів.
b. Пропорційність
63. Суд повторює, що справа стосується способу, у який право заявника висувати свою кандидатуру на участь у виборах було обмежено зобов'язанням сплатити виборчу заставу, яка не повертається тим кандидатам, яких не було обрано. Суд зазначає, що застосування застави було загальним заходом, що не був спеціально застосований щодо заявника у цій справі, хоча він мав очевидні наслідки для нього та інших осіб у подібній ситуації.
64. Суд розглядав справи, що стосуються інших загальних заходів, які порушують виборчі права. Він встановив порушення статті 3 Першого протоколу ( 994_535 ) у випадках загальної відмови певним категоріям виборців виражати свою думку під час виборів членів парламенту та через відмову або небажання органів влади розслідувати або ж, у випадку необхідності, виправляти ситуацію. Так, у справах Metthews та Aziz заявники (як мешканець Гібралтару та член Турецько-кіпріотської громади, що проживає на контрольованій урядом території Кіпру, відповідно) були позбавлені права голосувати на виборах до Європейського парламенту або до Кіпрської палати представників через існування законодавчих прогалин (Matthews v. United Kingdom [GS], nо. 24833/94, параграф 64, ECHR 1999-1, and Aziz v. Cyprus nо. 69949/01, параграф 29, ЕСНR 2004-...). У справі Hirst порушення було спричинено загальною забороною виборчого права ув'язнених осіб, що відбувають покарання (Hirst, згадане вище, параграфи 79-82).
65. На відміну від вищезгаданих справ, оскаржуваний захід був предметом значної уваги парламентарів. В українському парламенті проводились серйозні дебати з приводу виборчої застави до того, як цей закон було прийнято. Встановлюючи суму застави, парламент прагнув, серед іншого, врівноважити конкуруючі інтереси стримування легковажних кандидатів та інтереси загального виборчого права. Більше того, факт, що звернення до Конституційного Суду було підписано 63 членами парламенту та й сам спікер виражали певні зауваження, вказують на важливість дебатів та їх спірну природу (пункт 18 вище).
66. Суд зауважує, що захід був також предметом судового розгляду: він був оскаржений в Конституційному Суді на тих самих підставах, що були викладені в заяві заявника до Суду. Конституційний Суд розглянув підстави для внесення застави, метою якої було підсилення відповідального ставлення з боку потенційних кандидатів на участь у виборах, а також запобігання зловживанню виборчими правами. Він постановив, що це обмеження не є неконституційним чи дискримінаційним, оскільки воно не є вирішальним щодо права громадян брати участь у виборах або висувати свою кандидатуру на виборах, а служить попередньою умовою для реєстрації кандидатів і однаково застосовується до всіх осіб, які прагнуть бути зареєстрованими. Більше того, окремо від виборчих питань існують інші конституційно дійсні причини, як, наприклад, необхідність запобігати надмірному та необґрунтованому витрачанню коштів державного бюджету, що виправдовують застосування заходу, що розглядається.
67. Суд відзначає, що політика поза оскаржуваним заходом вимагає від держави встановлення делікатного балансу між конфліктуючими інтересами: з одного боку, утримання від участі у виборах легковажних кандидатів, незалежно від соціального положення, а з іншого - можливість реєстрації серйозних кандидатів, включаючи тих, хто може знаходитись у скрутному економічному становищі. Суд задоволений тим, що система виборчої застави, прийнята на той час українськими політичними установами, становила прийнятний компроміс між цими конфліктуючими інтересами, а введення її в дію залишалось предметом ретельного розгляду національними законодавчою та судовою гілками влади в світлі сучасних умов (порівняйте та співставте справу Hirst, наведену вище, пункти 79 та 80).
68. Суд нагадує також про субсидіарну роль Конвенції ( 995_004 ). Національні органи влади, в принципі, краще здатні оцінити місцеві потреби та умови, ніж міжнародний суд. В питаннях загальної політики, стосовно яких думки в демократичному суспільстві можуть значним чином різнитися, особлива вага повинна надаватися розробникам внутрішньої політики (Hatton and Others v. United Kingdom [GC], nо. 36022/97, параграф, ЕСНR 2003-VIII). Більше того, як уже було зазначено вище, у сфері виборчого законодавства, Суд з багатьох приводів зазначав, що держави користуються широкими межами повноважень. Відповідно навіть система, де встановлюється порівняно високий бар'єр, наприклад, стосовно кількості підписів, необхідних для того, щоб висунути свою кандидатуру на виборах, або ж мінімальний відсоток голосів по всій країні для отримання місця у законодавчому органі, може вважатися такою, що відповідає статті 3 Першого протоколу ( 994_535 ) (cf. Federacion Nacionalista Canaria v. Spain (dec.), nо. 56618/00, ЕСНR 2001-VI).
69. Однак ці широкі повноваження існують поруч з європейським наглядом. Таким чином, Суд повинен упевнитись, чи було перевищено межі повноважень, наданих Україні, тобто чи звузило введення виборчої застави виборчі права заявника до такої міри, що обмежило їх суть та позбавило їх ефективності.
70. Стосовно цього слід зазначити, що в європейському правовому полі сума застави, закріплена в українському законодавстві, є однією з найнижчих. Що ж стосується співвідношення між розміром застави та доходом громадян, то Суд зазначає, що при оцінці Виборчого кодексу Вірменії (країни, економічна ситуація в якій є схожою з українською), Венеціанська комісія у своїй доповіді від 22 жовтня 2005 визнала обґрунтованою значно вищу суму застави, закріплену у вірменському законодавстві (див. пункт 38 вище).
71. Суд вважає необхідним зазначити, що з 20 кандидатів, зареєстрованих по виборчому округу заявника, 12 були самовисуванцями (пункт 21 вище), включаючи двох професорів та лікаря (в Україні це професії з традиційно низькими заробітними платами), чия спроможність зібрати необхідну суму, виходячи тільки з власних доходів, видається сумнівною. Більше того, підвищення витрат кандидатів на вибори є спільною рисою для сучасних демократій (пункт 41 вище). Таким чином, навіть відносно заможні кандидати в Україні та й будь-де в Європі зазвичай змушені шукати зовнішні джерела для фінансування успішної виборчої кампанії.
72. Суд зазначає, що втрата застави у випадку програшу виборів - це відносно рідкісна норма в європейських виборчих системах. Однак, враховуючи відносно низький розмір суми, що вимагається, рекламні послуги, що надаються державою (пункт 15-17 вище), та інші обтяжуючі видатки на організації виборів, які застави можуть полегшити, Суд не вважає цей захід свавільним або таким, що виходить за межі широких повноважень держави.
73. Тому Суд доходить висновку, що збір, сплата якого вимагалась від заявника, не може вважатися непомірним або таким, що складає непереборний адміністративний або фінансовий бар'єр для певних кандидатів, які хочуть приєднатися до виборчих перегонів, і тим більше він не може становити перепону для появи достатньо представницьких політичних течій або ж втручання у принцип плюралізму.
74. Відповідно у цій справі не мало місце порушення статті 3 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 14 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
75. Заявник скаржиться на дискримінацію, яка суперечить статті 14 Конвенції ( 995_004 ), в якій зазначається:
"Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою".
76. Однак Суд зазначає, що заявник посилається на ті самі аргументи, які він навів стосовно своєї скарги за статтею 3 Першого протоколу ( 994_535 ), взятої окремо. У світлі своїх міркувань та висновків, наведених вище (пункти 62-74), Суд не вважає за необхідне проводити окремий розгляд скарги на дискримінацію.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Постановляє, що не мало місця порушення статті 3 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
2. Постановляє, що немає потреби в окремому розгляді скарги заявника за статтею 14 Конвенції ( 995_004 ), оскільки його було проведено разом зі статтею 3 Першого протоколу ( 994_535 ).
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 28 березня 2006 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Заступник Секретаря секції С.НАЙСМІТ (підпис)
Голова Ж.-П.КОСТА (підпис)