«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.».
А. Прийнятність
30. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
В. Суть
1. Стверджуване порушення статті 3 Конвенції
(а) Надана заявнику медична допомога під час тримання під вартою
31. Заявник стверджував, що надана йому медична допомога не відповідала вимогам статті 3 Конвенції.
32. Уряд зазначив, що у нього не було медичної картки заявника, яка 29 січня 2012 року була передана разом із заявником (див. пункт 23) та не була повернута до СІЗО після його звільнення. Він також надав коментарі щодо суті скарги та стверджував, що заявнику була надана належна та адекватна медична допомога.
33. Застосовні загальні принципи щодо надання медичної допомоги під час тримання під вартою наведені в рішеннях у справах «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112-122, від 29 листопада 2007 року); «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 77-83, від 18 грудня 2008 року); «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91-98, від 21 жовтня 2010 року) і «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 70-75, від 22 жовтня 2015 року).
34. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд зазначає, що захворювання, на яке страждав заявник (див. пункт 8), було достатньо серйозним, аби вплинути на його повсякденне життя, і слугувати підставою для розгляду наданого йому лікування в контексті статті 3 Конвенції.
35. Уряд не оскаржував, що під час тримання в Ізоляторі тимчасового тримання міста Генічеськ заявнику не надавалося лікування туберкульозу, незважаючи на активну форму його захворювання та рекомендації лікаря щодо лікування заявника (див. пункт 10).
36. Під час перебування у СІЗО заявник почав отримувати певне лікування. Проте, вочевидь, це лікування виявилося неефективним, оскільки його стан здоров’я погіршився (див. пункти 13 і 14). Крім того, Суд звертає увагу на ще один приклад очевидної неспроможності органів державної влади забезпечити лікування заявника, а саме: інформацію, надану начальником СІЗО суду першої інстанції, що СІЗО не було належним чином оснащено для лікування заявника (див. пункт 15).
37. Окрім наведених міркувань, Суд не може не вказати на тривалі перевезення заявника між СІЗО та судом першої інстанції з квітня 2011 року до січня 2012 року (див. пункт 23). Вбачається, що під час семи зворотних поїздок, кожна тривалістю приблизно один-два тижні, заявник не міг отримувати необхідне лікування туберкульозу.
38. Наведених міркувань достатньо для висновку Суду про неналежність наданої заявнику медичної допомоги. У результаті неналежності наданої йому медичної допомоги заявник зазнав страждань або труднощів, які перевищують невідворотній рівень страждань, притаманний триманню під вартою, а його гідність була принижена.
39. Отже, було порушено статтю 3 Конвенції.
(b) Умови перевезення заявника
40. Заявник повторив свою первинну скаргу на неналежність умов його перевезення з огляду на його стан здоров’я.
41. Уряд стверджував, що не міг надати інформацію для підтвердження своїх аргументів щодо умов перевезення заявника, оскільки строк зберігання відповідних документів закінчився і записи були знищені. Проте він надав інформацію про дати, в які заявник перевозився у та з судових засідань, та інформацію щодо умов його перевезення (див. пункти 23 і 24).
42. Суд зазначає, що сторонами не оскаржувалося, що заявник перевозився з СІЗО до суду у дати, зазначені у пункті 23. Крім того, з огляду на матеріали справи та доводи сторін Суд зауважує, що оскаржувані умови вбачаються подібними до тих, які гостро критикувалися Комітетом з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню за результатами його візитів до України. Аналогічні фактологічні доводи також стали підставою для встановлення порушення статті 3 Конвенції в рішеннях Суду у справах «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пункти 105-113, від 25 жовтня 2007 року, та «Андрій Яковенко проти України» (Andrey Yakovenko v. Ukraine), заява № 63727/11, пункти 100-103, від 13 березня 2014 року.
43. У контексті зазначеного та особливо з огляду на стан здоров’я заявника протягом розглянутого періоду Суд не вбачає жодних підстав для іншого підходу у цій справі та вважає, що умови перевезення заявника порушили статтю 3 Конвенції.
2. Стверджуване порушення статті 13 Конвенції
44. Уряд заперечував проти доводів заявника та стверджував про відсутність порушення статті 13 Конвенції.
45. Суд нагадує, що вже встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах проти України у зв’язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо скарг на умови тримання під вартою та ненадання медичної допомоги (див., серед інших джерел, рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 113-116, від 29 березня 2006 року, «Двойних проти України» (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, пункт 72, від 12 жовтня 2006 року, згадане рішення у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), пункти 91 і 92, рішення у справах «Іглін проти України» (Iglin v. Ukraine), заява № 39908/05, пункт 77, від 12 січня 2012 року ,та «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, пункти 104 і 105, від 16 травня 2013 року. Суд не вбачає підстав для іншого висновку у цій справі.
46. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено статтю 13 Конвенції у зв’язку з відсутністю у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарг заявника за статтею 3 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
47. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
А. Шкода
48. Мати заявника вимагала 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
49. Уряд не прокоментував цю вимогу.
50. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує матері заявника 10 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватися.
В. Судові та інші витрати
51. Мати заявника також вимагала 1 680 євро в якості компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді. Вона просила, щоб вони були сплачені безпосередньо на банківський рахунок представника.
52. Уряд не прокоментував цю вимогу.
53. З огляду на наявні в нього документи та його практику Суд присуджує 1 000 євро за цим пунктом. Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок представника, пані О. Сапожнікової, як прохала мати заявника (див., наприклад, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).
С. Пеня
54. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує , що мати заявника, пані Людмила Стрюкова, має право продовжити це провадження від імені заявника.
2. Оголошує прийнятними скарги заявника за статтею 3 і 13 Конвенції щодо ненадання належної медичної допомоги під час тримання під вартою, умов перевезення заявника між Запорізьким СІЗО та судом; і відсутності ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з цими скаргами.
3. Постановляє , що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з ненаданням належної медичної допомоги під час тримання під вартою.
4. Постановляє , що було порушено статтю 3 Конвенції у зв’язку з умовами перевезення заявника між Запорізьким СІЗО та судом.
5. Постановляє , що було порушено статтю 13 Конвенції.
6. Постановляє , що:
(а) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 10 000 (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути сплачена матері заявника, пані Людмилі Стрюковій;
(іі) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись матері заявника, в якості компенсації судових та інших витрат; ця сума має бути сплачена на банківський рахунок представника, пані О. Сапожнікової;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
7. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 23 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мілан БЛАШКО
Голова
Сіофра О’ЛІРІ