"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
А. Щодо прийнятності
19. Уряд надав зауваження, що були заперечені заявником, стосовно використання національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які Суд вже відхилив у цілому ряді рішень у справах, які стосувались невиконання рішень щодо державних підприємств (див., наприклад, справу "Сокур проти України" (ухвала), N 29439/02, ухвала від 16 грудня 2003 року, та справу "Трихліб проти України" ( 980_409 ), N 58312/00, пункти 39-43, рішення від 20 вересня 2005 року). Суд вважає, що ці зауваження повинні бути відхилені з тих самих причин.
20. Суд зазначає, що скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) порушують питання факту та права відповідно до Конвенції, визначення яких вимагає розгляду справи щодо суті. Суд не вбачає підстав для визнання цих скарг неприйнятними. Таким чином, Суд оголошує їх прийнятними.
Б. Щодо суті
21. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявника Уряд стверджував, що не було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
22. Заявник не погодився з цим.
23. Суд зазначає, що рішення Бердянського міського суду залишилось невиконаним протягом шести років та одинадцяти місяців.
24. Суд нагадує, що він уже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) у подібних справах (див., наприклад, рішення у справі "Руденко проти України" ( 974_083 ), N 11412/02, рішення від 29 листопада 2005 року, та згадане вище рішення у справі "Сокур проти України" ( 980_351 ).
25. Вивчивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доводів, що могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі.
26. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
II. ІНШІ СКАРГИ
27. Заявник скаржився, що у результаті невиконання згаданого вище рішення він був неспроможний сплачувати рахунки за комунальні послуги, які він був зобов'язаний сплатити за рішенням Бердянського міського суду від 12 лютого 2002 року. Він посилався на статтю 17 та статтю 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
28. Суд зазначає, що заявник не скористався можливістю подати апеляційну скаргу на це рішення до Верховного Суду і тому не використав всі засоби юридичного захисту, доступні йому за українським законодавством (див. справу "Воробйова проти України" (ухвала), N 27517/02, ухвала від 17 грудня 2002 року). Суд робить висновок, що ця частина заяви повинна бути оголошена неприйнятною відповідно до пунктів 1 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
29. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
30. Заявник вимагав виплати боргу, який йому належить за рішенням суду, що розглядається (див. п. 5 вище), а також 7000 грн (1150 євро) моральної шкоди.
31. Уряд не надав жодних коментарів щодо вимог заявника стосовно матеріальної шкоди та погодився виплатити йому 7000 грн як компенсацію моральної шкоди у разі визнання Судом порушення.
32. Суд вважає, що Уряд повинен виплатити заявнику борг, який належить йому за рішенням Бердянського міського суду від 30 травня 2000 року, що складатиме задоволення його вимог щодо матеріальної шкоди. Додатково Суд присуджує заявнику 1150 євро компенсації моральної шкоди.
Б. Судові витрати
33. Заявник не подав жодних вимог за цим пунктом. Таким чином, Суд нічого не присуджує.
В. Пеня
34. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу стосовно невиконання рішення, винесеного на користь заявника, прийнятною, а решту скарги неприйнятною;
2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Постановляє, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику суму, яка йому належить за досі невиконаним рішенням Бердянського міського суду від 30 травня 2000 року, а також 1150 євро (тисячу сто п'ятдесят євро) як компенсацію моральної шкоди, ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 26 квітня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)