"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
A. Щодо прийнятності
20. Уряд не надав коментарів щодо прийнятності цих скарг.
21. Суд вважає, що скарги заявниці порушують питання факту та права за Конвенцією ( 995_004 ), та не вбачає підстав визнавати їх неприйнятними. Таким чином, Суд має визнати їх прийнятними.
B. Щодо суті
22. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявниці стосовно тривалості невиконання рішень суду від 4 листопада 2003 року та 4 червня 2006 року Уряд надав аргументи, схожі із наведеними у справах "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (Romashov v. Ukraine) та "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), стверджуючи, що у цій справі не мало місце порушення ні пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), ні статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див. рішення у справі "Ромашов проти України" (Romashov v. Ukraine), заява N 67534/01, пункт 37, рішення від 27 липня 2004 року; та рішення у справі "Войтенко проти України" (Voytenko v. Ukraine), заява N 18966/02, рішення від 29 червня 2004 року, пункт 37).
23. Уряд також стверджував, що хоча державі належало 75% статутного капіталу підприємства, це підприємство було окремою юридичною особою та держава не може бути відповідальною за його борги згідно з національним законодавством.
24. Заявник не погодився.
25. Суд повторює, що він вже встановлював, що держава є відповідальною за борги державного підприємства, не дивлячись на те, що підприємство є окремою юридичною особою. Таким чином, держава є відповідальною за невиплату заявнику сум, присуджених йому рішеннями, що винесені проти такого підприємства (див. рішення "Михайленки та інші проти України" ( 980_231 ) (Mykhaylenky and Others v. Ukraine) (N 35091/02, 35196/02, 35201/02, 35204/02, 35945/02, 35949/02, 35953/02, 36800/02, 38296/02 та 42814/02, пп. 43-46, 2004-XII; та "Соловйов проти України" ( 974_130 ) (Solovyev v. Ukraine), заява N 4878/04, пункт 20, рішення від 14 грудня 2006 року).
26. Суд вважає, що Уряд не продемонстрував, що підприємство мало достатню інституційну та операційну незалежність від держави, щоб звільнити державу від відповідальності за Конвенцією ( 995_004 ) за дії чи бездіяльність цього підприємства.
27. Таким чином, Суд вирішує, що держава є відповідальною за борги такого підприємства, як наведено у цій справі (див., наприклад, рішення у справі "Гаркуша проти України" ( 974_007 ) (Garkusha v. Ukraine), заява N 4629/03, пункт 25, рішення від 13 грудня 2005 року; рішення у справі "Мартинов проти України" ( 974_161 ) (Martynov v. Ukraine), заява N 36202/03, пункт 23, рішення від 14 грудня 2006 року; та рішення у справі "Соловйов проти України" ( 974_130 ) (Solovyev v. Ukraine), згадане вище, пункт 20).
28. Суд зауважує, що рішення суду від 4 листопада 2003 року та від 2 червня 2006 року залишалися невиконаними близько 4 років і 8 місяців та 2 років і 1 місяця відповідно.
29. Суд нагадує, що він вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) у справах, які стосувалися аналогічних питань (див., наприклад, рішення у справі "Гаркуша" ( 974_007 ) (Garkusha), згадане вище, пп. 24-25, рішення у справі "Михайленки та інші" ( 980_231 ) (Mykhaylenky and Others), згадане вище, п. 55, та рішення у справі "Войтенко" ( 980_223 ) (Voytenko), згадане вище, пп. 39-43).
30. Розглянувши всі подані матеріали, Суд вирішує, що Уряд не надав жодного переконливого факту чи аргументу який дозволив би Суду дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, у цій справі має місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
31. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
32. Заявниця вимагала 40 757,1 грн (1) відшкодування матеріальної шкоди. Ця сума включає несплачену заборгованість за рішенням суду, до якої заявниця додала встановлену законом процентну ставку, яка, на думку заявниці, має нараховуватися на заборгованість, належну їй до виплати. А також заявниця вимагала 100 000 грн (2) відшкодування моральної шкоди.
---------------
(1) Близько 5762,36 євро.
(2) Близько 14451,30 євро.
33. Уряд зазначив, що ці вимоги є необґрунтованими.
34. Суд вважає, що Уряд має сплатити належну заявниці заборгованість за рішеннями суду від 4 листопада 2003 року та від 2 червня 2006 року в якості відшкодування матеріальної шкоди. У той же час Суд не вбачає жодного наслідкового зв'язку між встановленими порушеннями та стверджуваною матеріальною шкодою. Відповідно Суд відхиляє решту вимог заявниці. З іншого боку, вирішуючи на засадах справедливості, Суд вважає за доцільне присудити заявниці 1800 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
35. Заявниця також вимагала відшкодування 708,03 грн судових витрат.
36. Уряд оскаржив цю вимогу.
37. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування судових витрат тільки у разі, якщо буде встановлено, що вони були необхідними і дійсно понесеними, а їх сума була розумною. Відповідно до інформації, яка була у розпорядженні Суду, та наведених вище критеріїв у цій справі Суд вважає за доцільне присудити заявниці 100 євро відшкодування судових витрат.
C. Пеня
38. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
4. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявниці заборгованість за рішеннями Новокаховського міського суду Херсонської області від 4 листопада 2003 року та від 2 червня 2006 року, яка належить їй до сплати, а також 1800 (одна тисяча вісімсот) євро відшкодування моральної шкоди та 100 (сто) євро відшкодування судових витрат. Зазначені суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнутий із зазначених сум;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (interet simple) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.
5. Відхиляє решту вимог щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 грудня 2008 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК (Claudia Westerdiek)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН (Peer Lorenzen)