«Кожен, чиї права та свободи, визнані в [цій] Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.».
A. Прийнятність
40. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав ефективні національні засоби юридичного захисту у зв’язку з його скаргою на неналежну медичну допомогу. Він вважав, що зі своїми скаргами щодо стану здоров’я заявник мав звернутися до прокуратури або у національні суди.
41. Заявник стверджував, що регулярно скаржився на проблеми зі здоров’ям адміністрації СІЗО та до суду першої інстанції, проте безрезультатно.
42. Суд вважає, що цей аргумент тісно пов’язаний із суттю скарг заявника щодо відсутності національних засобів юридичного захисту у зв’язку з його скаргою на неналежну медичну допомогу. Тому він має бути долучений до розгляду по суті.
43. Суд також зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції та неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.
B. Суть
1. Вичерпання національних засобів юридичного захисту та стверджуване порушення статті 13 Конвенції
44. Суд нагадує, що правило вичерпання національних засобів юридичного захисту, закріплене у статті 35 Конвенції, зобов’язує тих, хто подає до Суду скаргу проти держави, спочатку використати засоби юридичного захисту, передбачені національною правовою системою. Отже, держави звільняються від необхідності відповідати за свої дії перед міжнародним органом до тих пір, поки вони не використають можливість виправити ситуацію за допомогою своєї власної правової системи. Правило ґрунтується на припущенні, відображеному у статті 13 Конвенції, з яким воно тісно пов’язано, що існує ефективний засіб юридичного захисту, здатний по суті вирішити «небезпідставну скаргу» за Конвенцією та забезпечити належне відшкодування. До того ж, важливим аспектом принципу є субсидіарність встановленого Конвенцією механізму захисту щодо національних систем, які забезпечують захист прав людини (див. рішення у справах «Кудла проти Польщі» [ВП] (<...>) [GC], заява № 30210/96, пункт 152, ЄСПЛ 2000-X, та ««Хендісайд проти Сполученого Королівства» (Handyside v. the United Kingdom), від 07 грудня 1976 року, пункт 48, Серія A № 24).
45. Суд нагадує, що він вже встановлював порушення статті 13 Конвенції у справах проти України у зв’язку з відсутністю ефективних національних засобів юридичного захисту щодо скарг на умови тримання під вартою та ненадання медичної допомоги (див., серед інших джерел, рішення у справах «Мельник проти України» (Melnik v. Ukraine), заява № 72286/01, пункти 113-116, від 28 березня 2006 року, «Двойних проти України» (Dvoynykh v. Ukraine), заява № 72277/01, пункт 72, від 12 жовтня 2006 року, «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), заява № 30628/02, пункти 91 і 92, від 18 грудня 2008 року, «Іглін проти України» (Iglin v. Ukraine), заява № 39908/05, пункт 77, від 12 січня 2012 року, та «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine), заява № 9607/06, пункти 104 і 105, від 16 травня 2013 року). З огляду на зазначену практику та обставини цієї справи Суд вважає, що Уряд не довів наявність у заявника практичної можливості скористатися ефективними засобами юридичного захисту у зв’язку з його скаргою, тобто засобами юридичного захисту, які могли б запобігти виникненню чи продовженню порушень або могли б надати заявнику відповідне відшкодування.
46. Отже, Суд доходить висновку, що було порушено статтю 13 Конвенції у поєднанні зі статтею 3 Конвенції у зв’язку з відсутністю у національному законодавстві ефективного та доступного засобу юридичного захисту щодо скарги заявника за статтею 3 Конвенції, а тому відхиляє заперечення Уряду щодо невичерпання заявником національних засобів юридичного захисту.
2. Стверджуване порушення статті 3 Конвенції
47. Заявник скаржився на ненадання йому належного лікування у зв’язку з його хворобою серця. Зокрема, він стверджував, що відповідно до медичних рекомендацій він потребував спеціалізованої медичної допомоги, проте у медичній частині СІЗО йому надавалося лише симптоматичне лікування з огляду на відсутність серед працівників лікаря-кардіолога.
48. Уряд заперечив, зазначивши, що надана заявнику медична допомога повністю відповідала вимогам статті 3 Конвенції.
49. Застосовні загальні принципи щодо надання медичної допомоги під час тримання під вартою наведені в рішенні у справі «Хумматов проти Азербайджану» (Hummatov v. Azerbaijan), заяви № 9852/03 та № 13413/04, пункти 112-122, від 29 листопада 2007 року), в згаданому рішенні у справі «Ухань проти України» (Ukhan v. Ukraine), пункти 77-83, та в рішеннях у справах «Петухов проти України» (Petukhov v. Ukraine), заява № 43374/02, пункти 91-98, від 21 жовтня 2010 року, і «Сергій Антонов проти України» (Sergey Antonov v. Ukraine), заява № 40512/13, пункти 70-75, від 22 жовтня 2015 року.
50. Повертаючись до обставин цієї справи, Суд, перш за все, зазначає, що хвороба, на яку страждав заявник (див. пункти 23, 26 і 28), була достатньо серйозною, щоб впливати на його повсякденну діяльність та навіть загрожувати його життю. Отже, він міг відчувати значне занепокоєння щодо того, чи була належною надана йому медична допомога.
51. Суд також зазначає, що заявнику неодноразово рекомендувалося стаціонарне лікування у спеціалізованому кардіологічному закладі (див. пункти 27, 28, 34 і 36). Вбачається, що цю рекомендацію виконано не було.
52. У зв’язку з цим Суд зазначає, що органи влади визнали, що медична частина СІЗО не була належним чином обладнана та укомплектована працівниками для лікування хвороби серця заявника (див. пункти 24, 29, 31-33, 35 і 37). Це вказує на те, що заявник отримував лише симптоматичне лікування у зв’язку з його проблемами зі здоров’ям. Суд також зазначає, що вже встановлював у справах проти України факт відсутності кваліфікованих працівників та/або обладнання, здатних належним чином вирішити проблеми зі здоров’ям заявників під час тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Яковенко проти України» (Yakovenko v. Ukraine), заява № 15825/06, пункти 96 і 97, від 25 жовтня 2007 року, «Темченко проти України» (Temchenko v. Ukraine), заява № 30579/10, пункт 89, від 16 липня 2015 року, та «Осипенков проти України» [Комітет] (Osipenkov v. Ukraine) [Committee], заява № 31283/17, пункт 27, від 29 січня 2019 року).
53. Визнаючи, що заявник отримував певне лікування під час тримання під вартою, Суд не може погодитися з аргументом Уряду про достатній рівень наданої йому медичної допомоги. Надана Урядом задокументована інформація на підтримання його зауважень стосується хвороб заявника та рекомендацій лікарів щодо лікування. Проте вона не спростовує скарги заявника щодо якості отриманої ним медичної допомоги під час тримання під вартою (див. пункт 47).
54. Наведених міркувань достатньо для висновку Суду, що держава не дотрималася своїх зобов’язань за статтею 3 Конвенції. Отже, було порушено це положення.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ
55. Заявник скаржився на те, що рішення національних судів щодо тримання його під вартою були свавільними та необґрунтованими. Він також скаржився, що суд першої інстанції не розглянув належним чином його клопотання про звільнення з-під варти, подане 24 січня 2018 року. Насамкінець він скаржився на відсутність у нього забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування за стверджуване свавільне тримання під вартою. Він посилався на підпункт «с» пункту 1, пункти 3, 4 і 5 статті 5 Конвенції.
56. Суд, якому належить провідна роль щодо здійснення юридичної кваліфікації фактів справи (див. рішення у справі «Радомілья та інші проти Хорватії» [ВП] (Radomilja and Others v. Croatia) [GC], заяви № 37685/10 та № 22768/12, пункти 114 і 126, від 20 березня 2018 року), з огляду на суть скарг заявника за пунктами 1 і 3 статті 5 Конвенції щодо свавільності та обґрунтованості рішень національних судів стосовно тримання його під вартою вирішує розглянути їх за пунктом 3 статті 5 Конвенції.
Відповідні положення пунктів 3, 4 і 5 статті 5 Конвенції передбачають:
«3. Кожен, кого заарештовано або затримано згідно з положеннями підпункту «c» пункту 1 цієї статті, має негайно постати перед суддею чи іншою посадовою особою, якій закон надає право здійснювати судову владу, і йому має бути забезпечено розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження. Таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з’явитися на судове засідання.
4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним.
5. Кожен, хто є потерпілим від арешту або затримання, здійсненого всупереч положенням цієї статті, має забезпечене правовою санкцією право на відшкодування.».
A. Прийнятність
57. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони мають бути визнані прийнятними.
B. Суть
1. Пункт 3 статті 5 Конвенції
58. Заявник доводив, що тримання його під вартою було незаконним та необґрунтованим, оскільки суди постійно посилалися на ті самі підстави для тримання його під вартою, не навівши жодних деталей щодо цього. Він також стверджував, що незважаючи на те, що тривале тримання його під вартою загалом відповідало національному законодавству, воно не було необхідним за цих обставин. Насамкінець він наголосив, що суди не розглянули альтернативні запобіжні заходи після передання його справи до суду першої інстанції.
59. Уряд доводив, що національні суди ретельно вивчили обставини справи при вирішенні питання про тримання заявника під вартою та постановили обґрунтовані ухвали, які відповідали як національному законодавству, так і Конвенції.
60. Застосовні загальні принципи наведені в рішенні у справі «Бузаджі проти Республіки Молдова» [ВП] (Buzadji v. the Republic of Moldova) [GC], заява № 23755/07, пункти 84-91 і 102, від 05 липня 2016 року.
61. Суд зазначає, що сторонами не оскаржується, що заявник безперервно перебував під вартою з моменту його затримання 01 грудня 2016 року (див. пункт 7).
62. Суд також зазначає, що всупереч твердженню Уряду ухвали районного суду від 02 та 06 грудня 2016 року не містили чітких та конкретних підстав для тримання заявника під вартою, крім простого посилання на доводи слідчого, без будь-якого розгляду правдоподібності підстав, на які посилався останній (див. пункти 8 і 10). Щодо посилання суду на ризик можливого впливу заявника на свідків та спілкування з іншими особами через мережу Інтернет у випадку його перебування на свободі Суд цікавиться, як наявність такого ризику співвідносилася з можливістю звільнення заявника під заставу (див. там само).
63. Суд також зазначає, що обґрунтування судів не змінилося з плином часу. У своїх подальших ухвалах щодо продовження строку тримання заявника під вартою, зокрема від 26 січня, 22 березня, 13 травня, 26 червня, 07 серпня, 03 жовтня та 30 листопада 2017 року, а також від 24 січня 2018 року суди повторювали ті самі підстави, а саме: тяжкість інкримінованих заявнику обвинувачень, ризик його переховування чи перешкоджання розслідуванню шляхом впливу на свідків або знищення чи приховування доказів, або продовження ним злочинної діяльності. Суд зазначає, що ухвали про продовження строку тримання заявника під вартою були викладені у загальних формулюваннях та містили повторювані фрази. З них не вбачається, що суди належним чином проаналізували факти щодо того, чи був необхідний такий запобіжний захід за цих обставин на відповідній стадії провадження.
64. Крім того, за винятком ухвал від 26 січня та 22 березня 2017 року (див. пункт 11), національні органи влади не розглядали можливість застосування інших запобіжних заходів, альтернативних триманню під вартою (див. рішення у справі «Осипенко проти України» (Osypenko v. Ukraine), заява № 4634/04, пункти 77 і 79, від 09 листопада 2010 року).
65. Суд часто встановлював порушення пункту 3 статті 5 Конвенції у справах проти України у зв’язку з тим, що національні суди посилалися на однакові підстави, якщо вони були, упродовж усього періоду тримання заявника під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Харченко проти України» (Kharchenko v. Ukraine), заява № 40107/02, пункти 80, 81 і 99, від 10 лютого 2011 року, та «Ігнатов проти України» (Ignatov v. Ukraine), заява № 40583/15, пункт 41, від 15 грудня 2016 року).
66. З огляду на зазначене Суд вважає, що не розглянувши конкретні факти ситуації заявника та по суті постійно посилаючись на тяжкість інкримінованих йому обвинувачень, органи влади продовжували строк тримання заявника під вартою до розгляду його справи судом на підставах, які не можуть вважатися «достатніми» та «відповідними».
67. Отже, було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.
2. Пункт 4 статті 5 Конвенції
68. Заявник скаржився на те, що суд першої інстанції не розглянув належним чином його клопотання про звільнення з-під варти, подане 24 січня 2018 року.
69. Уряд стверджував, що заявник міг скористатися ефективною процедурою оскарження законності тримання його під вартою.
70. Суд зазначає, що скарги заявника стосувалися ненаведення судом першої інстанції відповідних підстав у його ухвалі від 24 січня 2018 року при розгляді в рамках того самого провадження клопотання прокурора про продовження строку тримання його під вартою та клопотання заявника про звільнення з-під варти. У зв’язку з цим Суд зазначає, що вже розглянув це питання за пунктом 3 статті 5 Конвенції (див. пункти 62-67). Суд не вбачає необхідності розглядати те саме питання і за пунктом 4 статті 5 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справах «Ігнатенко проти Молдови» (Ignatenco v. Moldova), заява № 36988/07, пункт 91, від 08 лютого 2011 року, та «Ходорковський та Лебедєв проти Росії» (Khodorkovskiy and Lebedev v. Russia), заяви № 11082/06 та № 13772/05, пункт 525, від 25 липня 2013 року). Отже, окремого розгляду скарги заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції не вимагається.
3. Пункт 5 статті 5 Конвенції
71. Суд зазначає, що скарга заявника за цим пунктом є аналогічною скаргам, розглянутим Судом у низці інших справ проти України (див., в якості нещодавнього прикладу, рішення у справі «Сінькова проти України» (Sinkova v. Ukraine), заява № 39496/11, пункти 79-84, від 27 лютого 2018 року). Суд доходить висновку, що заявник не мав забезпеченого правовою санкцією права на відшкодування у зв’язку з незаконним триманням його під вартою, як це вимагається пунктом 5 статті 5 Конвенції. Отже, було порушено це положення.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
72. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
A. Шкода
73. Заявник вимагав 2000000 українських гривень (далі - грн) (65150 євро), що дорівнювало сумі внесеної ним застави, та 11972,87 грн (390 євро) в якості відшкодування витрат на його медичні препарати. Він також вимагав 10000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.
74. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.
75. Суд не вбачає причинно-наслідкового зв’язку між внесенням застави та стверджуваним порушенням і тому відхиляє цю вимогу. Вимогу заявника щодо відшкодування медичних витрат Суд вважає необґрунтованою. З іншого боку, він присуджує заявнику 10000 євро - повний розмір суми, що вимагалася в якості відшкодування моральної шкоди, та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись.
B. Судові та інші витрати
76. Заявник також вимагав 8000 євро в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді. Він просив, щоб вони були сплачені безпосередньо на банківський рахунок його представника. Він також вимагав 50 євро в якості компенсації адміністративних витрат.
77. Уряд вважав суму, яка вимагалася, необґрунтованою.
78. З огляду на наявні у нього документи та свою практику Суд присуджує 1000 євро за цим пунктом. Ця сума має бути сплачена безпосередньо на банківський рахунок представника заявника, пані О.В. Шаповал, як зазначено заявником (див., наприклад, рішення у справі «Хлаіфія та інші проти Італії» [ВП] (Khlaifia and Others v. Italy) [GC], заява № 16483/12, пункт 288, від 15 грудня 2016 року).
C. Пеня
79. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Долучає до суті справи заперечення Уряду про невичерпання національних засобів юридичного захисту щодо скарги заявника на відсутність належної медичної допомоги під час тримання під вартою та відхиляє його після розгляду по суті.
2. Оголошує прийнятними скарги за статтями 3 і 13 Конвенції на відсутність належної медичної допомоги під час тримання під вартою та відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту у зв’язку з цією скаргою, а також його скарги за пунктами 3, 4 та 5 статті 5 Конвенції.
3. Постановляє , що було порушено статтю 3 Конвенції.
4. Постановляє , що було порушено статтю 13 Конвенції.
5. Постановляє , що було порушено пункт 3 статті 5 Конвенції.
6. Постановляє , що було порушено пункт 5 статті 5 Конвенції.
7. Постановляє , що немає необхідності окремо розглядати скаргу за пунктом 4 статті 5 Конвенції.
8. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити такі суми, які мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 10 000 (десять тисяч) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 1 000 (одна тисяча) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику, в якості компенсації судових та інших витрат, ця сума має бути сплачена на банківський рахунок його представника, пані О.В Шаповал;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
9. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 04 липня 2019 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мілан БЛАШКО
Голова
Йонко ГРОЗЄВ