"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
A. Щодо відшкодування заборгованості із заробітної плати
19. Уряд, посилаючись на частку держави в статутному капіталі товариства "Друкмаш", висловив заперечення щодо прийнятності ratione persona. Пізніше Уряд зазначає, що державна виконавча служба вжила всіх заходів, передбачених законодавством, з метою повного виконання рішень. Проте, тим не менш, таке виконання виявилось неможливим з огляду на відсутність коштів у підприємства-боржника.
20. Заявниця не погоджується із цим твердженням.
21. Суд наводить свою усталену практику, відповідно до якої держава не може бути відповідальною за борги неплатоспроможного приватного підприємства відповідно до Конвенції ( 995_004 ) та протоколів до неї (див. "Шестаков проти Росії" (Shestakov c. Russie) (dec.), по 48757/99, від 18 червня 2002). Суд вважає, що підприємство не має жодної ознаки "урядової організації" в сенсі статті 34 Конвенції та не може вважатися таким, що належить державі. Дійсно, на товариство не покладено виконання публічної функції, а також держава, яка володіє лише 18% акцій, не здійснює ефективного керування товариством. Тому Суд дотримується думки, що держава не може вважатися відповідальною за борги згаданого підприємства (див. "Міхайлеску проти Румунії" (Mihailescu c. Roumanie) (dec.), по 47748/99, від 26 серпня 2003).
22. Отже, залишається вивчити питання, чи та в якій мірі йдеться про відповідальність за дії чи бездіяльність державної виконавчої служби.
23. Суд констатує, що до квітня 2005 року, дати, коли товариство було визнано банкрутом, на державну виконавчу службу було покладено обов'язок виконання рішень.
24. В зв'язку з цим Суд зазначає, що рішенням від 14 жовтня 2003 року Ленінський районний суд м. Кіровограда визнав незаконними дії державної виконавчої служби, оскільки останньою не було встановлено порядок черговості виплат. Суд констатує, що, як вбачається з листа від 8 липня 2004 року, після винесення згаданого рішення частину суми, присудженої рішеннями, було сплачено заявниці. Щодо залишку суми у 3560 гривень Суд констатує, що на національному рівні не було встановлено жодного причинного зв'язку між несплатою коштів та бездіяльністю чи уневажненням державної виконавчої служби, яка у виправдання такого невиконання навела аргумент про неплатоспроможність товариства.
25. Суд нагадує, що відповідно до його практики стаття 13 застосовується тільки в тому випадку, якщо особа, що претендує на статус жертви порушення права, гарантованого Конвенцією ( 995_004 ), може послатися на "небезпідставну скаргу". Беручи до уваги зауваження, викладені з приводу невиконання судових рішень, Суд доходить висновку, що заявниця не може вважатися такою, що послалася на "небезпідставну скаргу" в сенсі статті 13, яка відповідно не застосовується ("Бойл та Райс проти Великої Британії" (Boyle et Rice c. Royaume-Uni), рішення від 27 квітня 1988, п. 52).
26. Суд відповідно вважає, що ця частина є вочевидь необґрунтованою в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) та має бути відхилена згідно з пунктом 4 статті 35 Конвенції.
B. Щодо оскарження бездіяльності департаменту державної виконавчої служби
1. Щодо прийнятності
27. Суд констатує, що скарги на невиконання рішення від 14 жовтня 2003 року, винесене щодо державної виконавчої служби, не є явно необґрунтованими в контексті пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд не вбачає жодних інших підстав для визнання скарг неприйнятними. Тому Суд визнає їх прийнятними.
2. Щодо суті
28. Уряд стверджує, що зацікавлена особа не дотрималась вимог виконавчого провадження, враховуючи, що вона не подала виконавчий лист до Державного казначейства.
29. Заявниця не погоджується із таким твердженням.
30. Суд констатує, що на день отримання зауважень Уряду, 12 вересня 2006 року, рішення від 14 жовтня 2003 року залишалося невиконаним та що жодної інформації стосовно його виконання не надходило до Суду.
31. Суд також зазначає, що Уряд не продемонстрував, чи зазначені заходи дозволять виконати рішення на користь заявниці в найкоротший строк, а якщо так, то в якій мірі.
32. Зокрема, Суд нагадує, що відповідно до його практики заявниця, маючи на руках виконавчий лист, виданий на виконання остаточного рішення суду, винесеного проти державного органу, мала б бути звільнена від обов'язку ініціювати якусь процедуру в інших адміністративних органах з метою виконання рішення (див. "Васильєв проти України" ( 974_104 ) (Vassiliev c. Ukraine), N 10232/02, п. 30, 13 липня 2006).
33. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
34. З огляду на констатацію порушення пункту 1 статті 6 Суд не вважає за необхідне розглядати скаргу за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) (voir, "Деркач та Палек проти України" ( 980_234 ) os
(Derkatch et Palek c. Ukraine), n 34297/02 та 39574/02, п. 42, від 21 грудня 2004).
II. ЩОДО ІНШИХ СТВЕРДЖУВАНИХ ПОРУШЕНЬ
35. Посилаючись на статтю 2 Конвенції ( 995_004 ), заявниця скаржиться на те, що відмова сплатити їй кошти, належні їй за рішеннями суду, позбавила її, зокрема, можливості надати медичне лікування її матері, якого остання потребувала. Посилаючись на статтю 3 Конвенції, заявниця стверджує, що зазначене невиконання призвело до такого, що принижує, поводження із нею. На завершення заявниця посилається на статтю 1 Конвенції, не надаючи уточнень з цього приводу.
36. Виходячи з сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак порушення прав та свобод, гарантованих Конвенцією ( 995_004 ).
37. З цього випливає, що ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
38. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
39. Заявниця вимагає 3560 гривень відшкодування матеріальної шкоди, що відповідає належній їй до сплати суми в рамках першого провадження. Заявниця не висловлює будь-якої іншої вимоги щодо відшкодування матеріальної шкоди в рамках другого провадження. Більше того, вона вимагає 50 000 гривень відшкодування моральної шкоди.
40. В цьому питанні Уряд покладається на розсуд Суду.
41. Суд не вбачає причинного зв'язку між констатованим порушенням та матеріальною шкодою та відхиляє цю вимогу. Проте він вважає доцільним присудити заявниці 800 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
42. Заявниця не заявляє такої вимоги.
C. Пеня
43. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає заяву прийнятною в частині скарг на порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) настільки, наскільки вони стосуються невиконання рішення від 10 жовтня 2003 року, а решту скарг неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Постановляє, що немає необхідності розглядати скарги щодо порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 );
5. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявниці відшкодування моральної шкоди в сумі 800 (вісімсот) євро, плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявниці;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
6. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено французькою мовою і повідомлено в письмовій формі 15 жовтня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)