«Виключно законами України визначаються:
(1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина ...».
В. Національні нормативно-правові акти та практика щодо реалізації конституційного права на мирні зібрання
196. Національні нормативно-правові акти та практика щодо реалізації конституційного права на мирне зібрання були наведені або узагальнені в рішеннях у справах «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), заява № 20372/11, пункти 21, 25-27 та 31-36 від 11 квітня 2013 року, та «Шмушкович проти України» (Shmushkovych v. Ukraine), заява № 3276/10, пункти 17-24, від 14 листопада 2013 року). В обох справах Суд встановив, що в Україні не існувало чіткого та передбачуваного законодавства, яке б встановлювало правила організації та проведення мирних демонстрацій, а в згаданому рішенні у справі «Вєренцов проти України» (Vyerentsov v. Ukraine), пункт 95, він наголосив, що до українського законодавства та адміністративної практики повинні бути терміново внесені конкретні зміни з метою узгодження такого законодавства та практики із, зокрема, вимогами статті 11 Конвенції. Частина рішення стосовно загальних заходів все ще очікує на виконання. У зв’язку з цим було підготовлено декілька законопроєктів, але на момент подій їх не було прийнято. Ці питання розглядали різні національні та міжнародні органи з прав людини, у тому числі Уповноважений Верховної Ради України з прав людини та Рада Організації Об’єднаних Націй з прав людини (див., для отримання докладнішої інформації, спеціальну доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, узагальнену у пункті 233 та Інформаційну довідку № 11, опубліковану МДГ за посиланням https://rm.coe.int/CoERMPublicCommonSearchServices/DisplayDCTMContent? documentId=09000016802ef0e5).
197. 16 січня 2014 року Верховна Рада України прийняла декілька законів, відомих як «антипротестні закони», якими обмежувалися громадянські права та свободи і, зокрема, свобода зібрань. Ці закони запровадили більш суворе покарання за низку супутніх правопорушень, а також кримінальну та адміністративну відповідальність за низку дій, які могли бути пов’язані із реалізацією права на зібрання. Слід зазначити, що у законах було збільшено штраф за порушення процедур, якими регулювалася організація демонстрацій. У них також, серед іншого, було запроваджено штрафи за носіння масок або одягу, подібного до форми працівників міліції чи військових сил; штраф або адміністративний арешт за встановлення наметів і барикад, які використовувалися під час демонстрацій без отримання дозволу органів державної влади; та штраф за керування автоколоною з понад п’яти автомобілів, що призводило до перешкоджання дорожньому руху, без попередньої згоди відповідного управління МВС України. Було посилено покарання за такі злочини, як умисне знищення власності, групові порушення громадського порядку, підбурювання до дій, що загрожують громадському порядку, хуліганство, зайняття приміщень, що використовуються органами державної влади, чинення опору державним службовцям і погроза застосування насильства до працівників правоохоронних органів.
198. 28 січня 2014 року Верховна Рада України скасувала більшість із цих законів, а до деяких були внесені зміни. З 02 лютого 2014 року штрафи та інші обмеження, описані в попередньому пункті, вже не були чинними.
199. Деякі основні положення законодавства щодо втручання органів державної влади в реалізацію конституційного права на мирне зібрання, у тому числі ті, що містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення 1984 року, Кримінальному кодексі України 2001 року, Кодексі адміністративного судочинства України 2005 року та Законі України «Про міліцію» 1990 року узагальнені та/або наведені далі.
С. Кодекс України про адміністративні правопорушення 1984 року
200. Відповідні положення Кодексу у редакції, чинній на момент подій, передбачають: