Закону ( 1789-12 ) передбачає, що офіцери наділені законом можливістю бути призначеними прокурором або слідчим. Військовослужбовці, залучені до військової прокуратури, виконують свої функції згідно з цим законом.
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
47. Заявник скаржиться, що розслідування смерті його сина не було незалежним, адекватним чи ефективним, як цього вимагає процесуальний обов'язок, викладений у статті 2 Конвенції ( 995_004 ):
"1. Право кожного на життя має бути захищено законом..."
48. По суті, він звернувся до Суду з проханням здійснити розслідування, оскільки вважав, що його сина було вбито.
А. Встановлення фактів
49. Суд уважно відноситься до другорядної ролі його функцій і визнає, що він має бути обережним щодо виконання ролі суду першої інстанції, там де це безсумнівно не вимагається обставинами справи. Проте якщо заявляється про порушення статті 2 Конвенції ( 995_004 ), Суд мусить провести докладне вивчення справи, навіть якщо відбулось національне провадження і розслідування (див. рішення у справі Aktas v. Turkey, N 24351/94, п. 271, ЄСПЛ 2003-V (витяги).
50. Проте, незважаючи на сумнівну непослідовність доказів, зібраних під час розслідування цієї справи (див. далі пункт 67), Суд не може прийняти рішення інше, ніж те, що було прийняте національними органами. Зокрема, Суд не може, як того просить заявник, достовірно стверджувати, що його сина було вбито, або назвати винних у його смерті.
Б. Прийнятність
7. Відповідність шестимісячному терміну
51. Уряд вважав, що остаточним рішенням у справі було рішення, прийняте слідчим 26 жовтня 2000 року про відмову у наданні заявнику статусу жертви відносно можливого злочину. Уряд зауважував, що заявник повинен був подати свою скаргу до Суду протягом 6 місяців від тієї дати, але він цього не зробив. Скарга заявника до військового суду мала другорядний характер і тому не могла бути взята до уваги.
52. Заявник не погодився.
53. Суд відзначає, що вперше заявник порушив питання про статус жертви перед Військовим судом Івано-Франківського гарнізону, а потім перед апеляційним судом, який прийняв рішення 30 листопада 2001 року і 2 березня 2002 року відповідно. Останній суд дав специфічну відповідь на скаргу заявника, вважаючи, що відхилення прохання про надання статусу жертви є правомірним і обґрунтованим. Оскільки це рішення знаходиться в рамках шестимісячного терміну, встановленого пунктом 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ), Суд відхиляє заперечення Уряду.
2. Відповідність ratione materiae
54. Уряд зауважує, що стаття 2 Конвенції ( 995_004 ) не застосовується у даному випадку, оскільки під час національного розслідування було встановлено, що син заявника скоїв самогубство. З цього приводу Уряд посилався на такі твердження Суду у справі Pretty v. the United Kingdom: "стаття 2 не застосовується до питань якості життя або до вибору особи щодо свого життя" (див. рішення у справі Pretty v. the United Kingdom ( 980_210 ), N 2346/02, п. 39, ЄСПЛ 2002-III).
55. Заявник не надав свої зауваження з цього приводу.
56. Суд вважає, що його висновки, зроблені у справі Pretty v. the United Kingdom ( 980_210 ), не можуть тлумачитись як загальний виняток у застосуванні статті 2 у справах, пов'язаних з самогубством. Потрібно зазначити, що у декількох справах Суд вирішив, що Договірні Сторони мають позитивні обов'язки, які випливають з цього положення, щодо ризику самоушкодження для особи, включаючи процесуальний обов'язок провести ефективне розслідування обставин того, що виглядає як самогубство (див. рішення у справі Keenan v. the United Kingdom, N 27229/95, п. 90, ЄСПЛ 2001-III, та рішення у справі Trubnikovv. Russia, N 49790/99, п. 89, від 5 липня 2005 року).
57. Відповідно, Суд відхиляє ці заперечення.
3. Висновок
58. Суд зазначає, що скарга не є очевидно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Далі Суд зазначає, що вона не є неприйнятною за інших підстав.
В. Щодо суті
1. Пояснення сторін
а. Уряд
59. Уряд стверджував, що перше розслідування тривало з 4 жовтня до 30 грудня 2000 року, тобто приблизно три місяці. За цей період було допитано 75 свідків і надано значну кількість висновків експертів. Уряд стверджував, що, з огляду на останні дані слідства, у держави не було обов'язку розслідувати будь-яке застосування сили або інших дій.
60. Уряд зробив висновок, що немає підстав вважати, що розслідування було тривалим або неефективним.
б. Заявник
61. Заявник відмітив, що розслідування смерті його сина, що було проведено, не було ефективним, як цього вимагає прецедентне право, згідно зі статтею 2 Конвенції ( 995_004 ). Він стверджував, що слідчі не були незалежними від органів, що були причетні до справи, і що були намагання приховати правдиві докази смерті його сина.
62. Заявник скаржився, що розслідування не було публічним. Він стверджував, що слідству бракувало прозорості, оскільки члени сім'ї не допускались до провадження через небажання прокурорів і судів визнавати їх жертвами.
2. Оцінка Суду
а. Загальні принципи
63. Суд повторює, що у справі, де мала місце загибель особи при обставинах, які потенційно можуть передбачати відповідальність держави, стаття 2 передбачає обов'язок держави будь-яким чином забезпечити належну реакцію судової або іншої гілки влади для забезпечення того, що законодавчий та адміністративний устрій захисту права на життя здійснюється належним чином і що будь-яке порушення цього права припиняється та карається (див. рішення у справі Oneryildiz v. Turkey ( 980_181 ), N 48939/99, п. 91, ЄСПЛ 2004-.., та, mutatis mutandis, рішення у справі Paul and Aundrey Edwards v. the United Kingdom, N 46477/99, п. 54, ЄСПЛ 2002-II).
64. У цьому зв'язку Суд визнавав, що якщо порушення права на життя або фізичну недоторканність спричинено не навмисно, позитивний обов'язок створити "ефективну судову систему" не передбачає обов'язкової вимоги порушити кримінальне провадження у кожній справі і може бути дотриманий, якщо жертвам доступні цивільні, адміністративні або навіть дисциплінарні засоби захисту (див., наприклад, рішення у справах Vo v. France, N 53924/00, п. 90, ЄСПЛ 2004-VII; Calvelli and Ciglio v. Itali, N 32967/96, п. 51, ЄСПЛ 2002-I; Mastromatteo v. Italy, N 37703/97, пп. 90, 94 та 95, ЄСПЛ 2002-VIII). Проте мінімальна вимога до такої системи полягає в тому, що особи, відповідальні за проведення слідства, мають бути незалежні від тих, які причетні до подій, які розслідуються. Мається на увазі ієрархічна або інституційна незалежність, а також практична незалежність (див. рішення у справі Paul and Aundrey Edwards v. the United Kingdom, N 46477/99, п. 70, ЄСПЛ 2002-II, та рішення у справі Mastromatteo v. Italy, N 37703/97, пп. 90, 94 та 95, ЄСПЛ 2002-VIII).
65. Відповідно, система, яка вимагається статтею 2, має передбачати незалежне та безстороннє розслідування, яке відповідає певним мінімальним стандартам щодо ефективності. Таким чином, компетентні органи мають діяти з належною наполегливістю і за своєю ініціативою порушувати провадження, яке здатне, по-перше, встановити обставини, за яких сталась подія, та недоліки діяльності системи; по-друге, встановити, хто саме з представників державних органів був причетний до події. Вимога щодо публічності також застосовується у цьому контексті (див., наприклад, mutatis mutandis, рішення у справах Gulec v. Turkey, від 27 липня 1998 року, пп. 81-82; Ogur v. Turkey, N 21954/93, пп. 88, 91-92, ЄСПЛ 1999-III; Hugh Jordan v. the United Kingdom, від 4 травня 2001 року, N 24746/94, п. 120; Kelly and Others v. the United Kingdom, N 30054/96, п. 114, від 4 травня 2001 року; Mahmut Kaya v. Turkey, N 22535/93, пп. 106-107, ЄСПЛ 2000-III; llhan v. Turkey, N 22277/93, п. 63, ЄСПЛ 2000-VII; McKerrv. the United Kingdom, N 28883/95, п. 148, ЄСПЛ 2001-III).
б. Застосування у цій справі
66. Суд вирішує, що процесуальний обов'язок відповідно до статті 2 Конвенції ( 995_004 ) полягає у розслідуванні обставин смерті сина заявника, А.Ш. Суд зауважує, що Уряд стверджував, що ця справа стосувалась тільки самогубства і відповідно органи державної влади були вільні від всіх зобов'язань, крім обов'язку встановити обставини самогубства. Проте Суд не може прийняти такі зауваження з причин, викладених нижче.
67. По-перше, розслідування містить певну непослідовність та значні недоліки.
Суд, inter alia, відмічає, що сторони не дійшли згоди щодо часу проведення обшуку квартири А.Ш. слідчими Сполучення під керівництвом Е.О. Заявник, посилаючись на твердження товаришки А.Ш., пані Н., стверджував, що обшук проводився о 8 ранку 3 жовтня 2000 року (тобто перед офіційним обшуком о 15.00). Слідчі стверджують, що це було о 20.00 годині. Незважаючи на невідповідність часу обшуку, залишаються невідомими законні підстави і причини обшуку квартири (див. пп. 7-8). Всі докази свідчать, що у А.Ш. був спокійний характер і що в нього ніколи не виникало думок про самогубство. Незрозуміло, як захоплення книжками К. Кастаньєди могло привести до самогубства. Люди, які не були близько знайомі з А.Ш., зовсім не дивуються тому, що він скоїв самогубство, в той час як його справжні друзі були переконані у зворотному. Більше того, не було зроблено ніяких спроб пояснити факт, чому перша рана була нанесена з лівої сторони обличчя, в той час як А.Ш. був правшею, або факт нестачі в пістолеті двох патронів.
Суд відмічає, що розслідування не буде ефективним доти, доки всі докази не будуть детально вивчені, а висновки не будуть обґрунтовані (див. рішення у справі Nachova and Others v. Bulgaria, NN 43577/98 та 43579/98, п. 131, ЄСПЛ 2004-...).
68. По-друге, Суд звертає увагу на те, що командування Сполучення, де служив А.Ш., навмисно поширювало інформацію про самогубство. Суд з цього приводу відмічає, що навіть якщо генерал-майор О. коротко висловив думку про можливий сценарій подій під час виступу 4 жовтня 2000 року, він досить ясно виразив думку про те, що А.Ш. довго готувався до того, щоб накласти на себе руки, читаючи філософію Кастаньєди, про що свідчить передсмертна записка, прочитана генералом. Поширення роздрукованих копій вищевказаного листа серед службовців Сполучення також підтверджують цю думку (див. пп. 11 та 12).
69. Суд відмічає, що лише з 11 жовтня 2000 року (тобто через тиждень після трагедії) слідчий почав допитувати свідків, розглядаючи інші версії смерті А.Ш. Але ні заявник, ні пані Н. не були допитані з цього приводу, Варто зазначити, що із свідчень 75 свідків, які були допитані, кінцевий рапорт містив посилання на свідчення тільки 5 з них, які підтримували версію самогубства (див. п. 28). Найбільш помітний недоліку розслідуванні - відмова брати до уваги показання заявника і свідчення друзів А.Ш., жоден з яких не вважав померлого схильним до самогубства.
70. По-третє, Суд звертає увагу на те, що початкове розслідування факту смерті було розпочато швидко, декількома годинами пізніше, ніж відбулась подія. Проте воно не відповідало вимозі незалежності, оскільки орган дізнання - командуючий Сполучення - був представником органу, який міг мати причетність до події. Лейтенант Г, офіцер Сполучення, призначений командуючим Сполучення для проведення розслідування, здійснив обшук квартири А.Ш. та допитав свідків. Він залишався керуючим дізнання, поки не приїхав слідчий з військової прокуратури. Після цього він провів більшість допитів свідків за дорученням слідчого. Суд зазначає, що лейтенант Г. діяв під юрисдикцією командуючого Сполученням, отримуючи він нього накази щодо здійснення провадження, як і щодо своєї повсякденної діяльності. Таким чином, вимога незалежності не була додержана (див. рішення у справі Aktas v. Turkey, N 24351/94, п. 301, ЄСПЛ 2003-V (витяги).
71. Що стосується слідчих з військової прокуратури, Суд вирішує, що їх незалежність також не була забезпечена. Хоча вони не підпорядковувались Сполученню, але залишались військовими, які мали додержуватись військової дисципліни (див., mutatis mutandis, рішення у справі Ari v. Turkey, від 25 вересня 2001 року, N 29281/95, п. 46). Вони могли опинитись під тиском вищестоячих офіцерів, оскільки мали порівняно низький ранг. Перший слідчий, капітан С., здавалось, не мав жодних сумнівів щодо офіційної версії події, коли 5 жовтня 2000 року (тобто до винесення висновків експертів щодо огляду тіла та передсмертної записки) він повідомив заявника про свою впевненість щодо самогубства А.Ш.
72. По-четверте, Суд звертає увагу, що, незважаючи на вимоги апеляційного суду (див. п. 32), відтворення послідовності події здійснено не було. Інформація, здобута під час такої слідчої дії, могла стати вирішальною у справі. Відсутність такої слідчої дії могла унеможливити формування висновків слідчих, inter alia, щодо питання, чи могло тіло впасти так, як це було описано у постанові про огляд місця події, та походження кульового отвору у вікні гауптвахти (див. п. 32).
73. По-п'яте, Суд зауважує, що судово-медична експертиза рук загиблого була здійснена на предмет сліду від пострілу (див., mutatis mutandis, рішення у справі Ramsahai and Others v. the Netherlands, від 10 листопада 2005 року, N 52391/99, п. 401). Органи державної влади не дослідили з достатньою уважністю авторство передсмертного листа А.Ш. в зв'язку із ствердженням заявника про те, що його син не використовував стиль, в якому було написано вказаний лист. Більше того, заявнику було відмовлено в наданні копії оригіналу листа, яку він міг порівняти з іншими документами, написаними його сином. Зрештою передсмертний лист був тільки одним із прямих доказів самогубства. Таким чином, прийняття слідчим тільки одного висновку експерта без додаткових доказів, на думку Суду, є недостатнім, приймаючи до уваги, що цей факт заперечувався заявником.
74. По-шосте, Суд вважає, що виключення заявника з провадження шляхом ненадання йому статусу жертви суперечить звичайній практиці відповідно до національного законодавства та є неприйнятним, оскільки він був позбавлений можливості приймати участь у ході розслідування (див. рішення у справі Trubnikov v. Russia, N 49790/99, п. 93, від 5 липня 2005 року). Незважаючи на те, що певні слідчі дії були здійснені за скаргами заявника до вищестоячого прокурора, він був позбавлений у доступі до матеріалів справи. Його ніколи не повідомляли або не обговорювали з ним можливі докази або запропонованих свідків, включаючи призначення графологічної експертизи передсмертного листа. Таким чином, він не міг ставити питання експертам або оскаржувати їх висновки. Заявник не отримував жодної інформації про хід слідства, і тільки через 8 місяців від дати закриття справи він отримав копію остаточного рішення.
75. Суд вирішує, що розслідування не забезпечило достатню прозорість та захист інтересів найближчого родича.
76. У світлі таких обставин Суд доходить висновку, що у цій справі було порушення обов'язку держави-відповідача відповідно до статті 2 Конвенції ( 995_004 ) в зв'язку з непроведенням ефективного та незалежного розслідування факту смерті А.Ш.
II. ЩОДО СТВЕРДЖУВАНОГО ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
77. Пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у відповідній частині передбачає таке:
"Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (...)".
78. Заявник знов порушував процедурні питання, яких він торкався відповідно до ст. 2 Конвенції ( 995_004 ). Уряд відмітив, що застосування статті 6 неприйнятне в даній справі.
79. Хоча скарга очевидно прийнятна, Суд вважає, що підстав для порушення окремого питання серед тих, які були визначені відповідно до статті 2 і яке вимагало б розгляду по суті, немає.
III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
80. Заявник скаржився згідно зі ст. 8 Конвенції ( 995_004 ) з приводу того, що начальники слідчих відділів і командування Сполучення поширили ганебну інформацію про особисте життя його сина. Але Суд відмічає, що заявник не звернувся до суду з позовом про наклеп і, таким чином, не вичерпав національні засоби захисту, як передбачено в п. 1 статті 35 Конвенції. Відповідно, ця скарга має бути відхилена згідно з п. 4 статті 35 Конвенції.
81. Заявник скаржився, що поведінка органів державної влади впродовж триваючого розслідування смерті його сина була несумісною зі ст. 9 і 10 Конвенції ( 995_004 ). Проте Суд не знаходить ніяких доказів в матеріалах справи, які б свідчили про наявність неправомірного втручання або порушення даних положень. У зв'язку з цим ця частина заяви мусить бути відхилена відповідно до пп. 3 і 4 статті 35 Конвенції, оскільки є безпідставною.
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
82. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
83. Заявник вимагає 150000000 ЄВРО як відшкодування моральної шкоди за смерть сина і за неспроможність національної влади провести належне розслідування.
84. Уряд вважає, що вимоги заявника є надмірними і невиправданими.
85. Об'єктивно оцінюючи ситуацію, переглянувши присудження компенсацій в подібних справах і з огляду на порушення, що були виявлені у даній справі, Суд присуджує заявнику 20000 ЄВРО як компенсацію нематеріальної шкоди.
А. Судові витрати
86. У встановлений строк заявник не подав жодних вимог щодо компенсації витрат. Таким чином, Суд нічого не присуджує.
Б. Пеня
87. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги за статтею 2 і пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) прийнятними, а решту скарг заявника неприйнятними;
2. Вирішує, що у цій справі було порушення статті 2 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що у цій справі не виникає окремих питань згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
4. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику суму, що складає 20000 ЄВРО (двадцять тисяч ЄВРО) як компенсацію нематеріальної шкоди плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника. Валюта платежу має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу;
(б) у випадку невиплати чи несвоєчасної виплати державою-відповідачем належної заявникові суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки (simple interest), з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 4 квітня 2006 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Голова секції Ж.-П.Коста
Секретар секції С.Доллє