"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
A. Щодо прийнятності
28. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших причин. Таким чином, подана скарга є прийнятною.
B. Щодо суті
29. У своїх зауваженнях Уряд стверджував про відсутність порушень пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції ( 995_004 ).
30. Заявниця не погодилася.
31. Суд зазначив, що заявниця розпочала зазначене провадження 1 лютого 1999 року. Період, що розглядається, завершився 10 жовтня 2008 року. Таким чином, розгляд справи тривав 9 років та 8 місяців у судах трьох інстанцій.
32. Суд нагадує, що розумність тривалості провадження повинна визначатись у світлі відповідних обставин справи та з огляду на такі критерії: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також важливість предмета спору для заявника (див., серед інших джерел, рішення у справі "Фрідлендер проти Франції" (Frydlender v. France) [GC], N 30979/96, п. 43, ECHR 2000-VII).
33. Суд зазначає, що лише складність справи та поведінка заявниці не можуть пояснити загальну тривалість провадження у цій справі. Суд вважає, що відповідальність за деякі затримки у провадженні (зокрема, повернення справи на новий розгляд, тривалий період процесуальної бездіяльності між 1 лютого 1999 року та 30 жовтня 2000 року, а також відкладення розгляду справи через зайнятість судді в іншому процесі) має бути покладена на Уряд.
34. Суд неодноразово встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у справах, що порушують подібні питання (див. рішення у справі "Ващенко проти України" ( 974_401 ) (Vashchenko v. Ukraine), N 26864/03, пп. 55 та 59, від 26 червня 2008 року).
35. Вивчивши усі подані матеріали справи, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту чи аргументу, який міг би переконати його дійти іншого висновку у цій справі.
36. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 та статті 13 Конвенції ( 995_004 ).
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 1 ПЕРШОГО ПРОТОКОЛУ ДО КОНВЕНЦІЇ ( 994_535 )
37. Заявниця також скаржилася, що оскаржувана тривалість провадження порушила її право на мирне володіння своїм майном, гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
38. Суд зазначає, що ця скарга пов'язана зі скаргою, яка розглядалася вище, а тому має бути визнана прийнятною.
39. Однак, враховуючи своє рішення за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) (див. вище п. 33), Суд вважає, що немає необхідності розглядати, чи було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) (див. рішення у справі "Заньї проти Італії" (Zanghi v. Italy), від 19 лютого 1991 року, п. 23, Series A, no. 194-C).
III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
40. Заявниця скаржилася за пунктом 1 статті 6 на результат і несправедливість першого та другого цивільних проваджень. Вона також скаржилася на тривалість другого цивільного провадження. Посилаючись на статтю 17 Конвенції ( 995_004 ), вона також скаржилася, що судді національних судів не були безсторонніми та незалежними. Заявниця також скаржилася за пунктом 1 статті 8 на неправомірність її виселення із квартири. Крім того, вона стверджувала, посилаючись на ту ж статтю, що вона була позбавлена спілкування зі своєю дитиною, а також що невідомі особи проводили виїмку її кореспонденції. Вона також скаржилася за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції на неефективність розслідування у справі про підроблення її підпису. Вона скаржилася, що її спроби порушити кримінальну справу проти пані П.Н. були безуспішними. Насамкінець, вона послалася на статтю 1 Конвенції без будь-яких подальших пояснень.
41. Суд дослідив решту скарг заявниці та вважає, що у світлі наявних у справі матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, Суд не вбачає жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї. Відповідно Суд відхиляє їх як явно необґрунтовані згідно з пунктами 3 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
42. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
43. Заявниця, яка не мала представника у Суді, вимагала 405 898,80 гривні (близько 39 045 євро), 17 850 доларів США відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 доларів відшкодування моральної шкоди.
44. Уряд заперечив проти заявлених вимог.
45. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою. Таким чином, Суд відмовляє у задоволенні цих вимог. З іншого боку, Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ) присуджує заявниці 2600 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
46. Заявниця, яка не мала представника у Суді, вимагала 13 916,80 гривень (близько 1339 євро) як відшкодування її витрат на проїзд, сплати судового мита, поштових витрат, витрат на переклад і копіювання, правову допомогу та інше. Ця сума включала, зокрема, 9000 гривень витрат на правову допомогу; але заявниця не надала жодних документів на підтвердження своїх вимог.
47. Уряд не заперечував проти відшкодування поштових витрат. Питання щодо відшкодування витрат на переклад та копіювання Уряд залишив на розсуд Суду та заперечив проти решти вимог.
48. Відповідно до практики Суду заявниця має право на відшкодування судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У справі, що розглядається, Суд, беручи до уваги наявну в нього інформацію та зазначені вище критерії, відмовляє у задоволенні вимоги про відшкодування судових витрат, понесених під час розгляду справи у національних судах, та вважає за доцільне призначити заявниці 80 євро на відшкодування судових витрат.
C. Пеня
49. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, плюс три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу стосовно надмірної тривалості першого цивільного провадження прийнятною, а решту скарг неприйнятними.
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
3. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ).
4. Постановляє, що у цій справі немає необхідності досліджувати скарги за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
5. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має виплатити заявниці 2400 (дві тисячі чотириста) євро відшкодування моральної шкоди та 80 (вісімдесят) євро відшкодування судових витрат з урахуванням будь-якого податку який може бути стягнуто із зазначених сум; ці суми мають бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявниці стосовно справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 15 жовтня 2009 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН