«Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови є:
1) істотне порушення кримінально-процесуального закону;
2) неправильне застосування кримінального закону;
3) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.
Вирок апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, може бути скасований або змінений і в зв’язку з однобічністю, неповнотою дізнання, досудового чи судового слідства або невідповідністю висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи. ...».
ПРАВО
І. СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
32. Заявник скаржився на те, що Верховний Суд у ході перегляду його справи у касаційному провадженні порушив низку положень статті 6 Конвенції, відповідні частини якої передбачають таке:
«1. Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення...
…
3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
(a) бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього;
(b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;
(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;
(d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення...».
33. Оскільки вимоги пункту 3 статті 6 становлять конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантований пунктом 1 статті 6, Суд розгляне скарги заявника, подані за пунктом 1 статті 6 або пунктом 3 статті 6, за цими положеннями у поєднанні (див., наприклад, рішення у справі «Гефген проти Німеччини» (<…>) [ВП], заява № 22978/05, пункт 169, ЄСПЛ, 2010 рік).
A. Прийнятність
34. Суд зазначає, що, на відміну від згаданої справи «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2) (пункти 38-56), провадження у Верховному Суді відбувалось у два етапи. На першому етапі Верховний Суд на спільному засіданні Судової палати у кримінальних справах та Військової судової колегії на підставі згаданого першого рішення Суду у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine) скасував рішення Верховного Суду від 2002 року, яким було залишено без змін вирок щодо заявника, та направив справу на новий касаційний розгляд. Під час другого етапу інший склад Верховного Суду розглянув справу заявника в рамках касаційного провадження відповідно до стандартних норм кримінально-процесуального судочинства.
35. Скарги заявника стосуються лише другого етапу провадження. Сторони не оскаржують застосовність статті 6 до цього етапу. Більше того, як Суд мав можливість зауважити, на момент подій Верховний Суд у такому провадженні мав повноваження розглядати як питання права, так і питання факту, та був уповноважений розглядати наявні у матеріалах справи докази та додаткові матеріали, надані сторонами. Це означало, що він міг залишити без змін, скасувати або змінити вирок суду першої інстанції або направити матеріали справи на новий судовий розгляд (див., наприклад, рішення у справі «Собко проти України» (Sobko v. Ukraine), заява № 15102/10, пункт 76, від 17 грудня 2005 року, та пункт 31).
36. Отже, немає сумніву щодо застосовності кримінального аспекту статті 6 в контексті касаційного провадження у Верховному Суді.
37. Суд зазначає, що ця заява не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
1. Доводи сторін
(а) Заявник
(і) Стверджуване порушення пункту 1 та підпунктів «c» та «d» пункту 3 статті 6 у зв’язку з тим, що Верховний Суд посилався на висновок лікарів-психіатрів та інші докази у матеріалах справи
38. Хоча Верховний Суд нібито виключив зізнавальні показання заявника з доказової бази, фактично в обґрунтування своїх висновків він опосередковано послався на інформацію, що містилась у цих зізнавальних показаннях. Зокрема, Верховний Суд визнав правильними фактичні висновки суду першої інстанції щодо вбивства пані К., які могли ґрунтуватися лише на показаннях заявника, щодо яких Суд вже встановив порушення пунктів 1 і 3 статті 6 у своєму першому рішенні у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine) (пункт 58).
Посилаючись на рішення Суду у справі «Аллан проти Сполученого Королівства» (Allan v. the United Kingdom) (заява № 48539/99, ЄСПЛ 2002-ІХ) та рішення Верховного Суду Сполучених Штатів Америки у справі «Естель проти Сміта» (Estelle v. Smith) (451 С.Ш.А. 454(1981)), заявник стверджував, що посилання Верховного Суду на висновок лікарів-психіатрів поставив під сумнів саму суть його права на відмову від дачі показань та права мати захисника. Зокрема, вперше юридичну допомогу адвоката у зв’язку з обвинуваченням у вчиненні вбивства пані К. він отримав лише 03 квітня 2002 року, після проведення судово-психіатричної експертизи. Таким чином, він не мав практичної можливості отримати юридичну допомогу до цієї експертизи. Крім того, йому не було повідомлено про його право відмовитись давати показання і відповідати на запитання під час цієї судово-психіатричної експертизи.
Відповідно заявник стверджував, що Верховний Суд порушив пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6.
39. Верховний Суд посилався на неперевірені твердження у висновку судово-психіатричної експертизи та показання свідка пана Г., незважаючи на те, що експертів та пана Г. не було допитано стороною захисту. Згідно з твердженнями заявника, за національним процесуальним законодавством Верховний Суд фактично не мав жодних повноважень викликати та допитувати свідків, тому допит цих свідків вимагав повторного розгляду справи. Заявник вважає, що посилання Верховного Суду на ці показання становило порушення пункту 1 та підпункту «d» пункту 3 статті 6.
(іі) Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 у зв’язку з відсутністю заявника у судовому засіданні
40. Заявник стверджував, що принцип рівності сторін було порушено, оскільки він не був присутнім в засіданні Верховного Суду. Він стверджував, що його представник звертався до Верховного Суду з клопотанням про проведення повторного розгляду справи у його повному складі (перший етап провадження в цьому суді) у присутності заявника. Тому Верховний Суд не мав жодних підстав вважати, що заявник не бажав брати участь у другому етапі провадження у цьому суді.
(ііі) Стверджуване порушення пункту 1 статті 6 та підпунктів (a) і (b) пункту 3 статті 6 у зв’язку із стверджуваним дотриманням Верховним Судом процедури, не передбаченої національним законодавством, без попередження заявника
41. Заявник стверджував, що Верховний Суд не лише оцінив законність рішення суду першої інстанції в контексті згаданого першого рішення у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine), але також провів повторну оцінку всієї доказової бази і дійшов власного нового висновку щодо винуватості заявника, що він не мав повноважень робити відповідно до національного законодавства. Згідно з твердженнями заявника, у касаційному провадженні Верховний Суд міг лише перевірити правильність висновків суду першої інстанції. Якщо б він встановив, що ці висновки є недостовірними з огляду на необхідність виключення зізнавальних показань заявника з доказової бази, він мав би направити справу на повторний судовий розгляд. Він не міг замінити висновки суду першої інстанції власними фактичними висновками. Заявника не було попередньо попереджено, що Верховний Суд застосує таку процедуру, а не направить справу на повторний судовий розгляд. Відповідно заявник стверджував, що Верховний Суд не був «судом, встановленим законом» у розумінні пункту 1 статті 6, і що було порушення підпунктів (a) і (b) пункту 3 статті 6.
(b) Уряд
42. Уряд оскаржував аргументи заявника і наполягав на відсутності будь-яких із стверджуваних заявником порушень Конвенції.
43. Зокрема, щодо скарг за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Уряд стверджував, що заявник не подавав клопотання про допит будь-яких свідків під час засідання у Верховному Суді, хоча, всупереч твердженням заявника, цей суд мав повноваження викликати та допитувати їх.
44. Уряд стверджував, що заявник не подавав клопотання про особисту участь у касаційному провадженні у Верховному Суді, і що у будь-якому разі він був представлений на засіданні його адвокатом. Отже, принцип рівності сторін було дотримано.
45. Щодо скарг за пунктом 1 та підпунктами (а) і (b) пункту 3 статті 6 Уряд стверджував, що Верховний Суд залишив без змін вирок щодо заявника та не робив жодних змін в частині обвинувачень, за якими його було визнано винним у первинному провадженні. Заявник повинен був знати, що Верховний Суд розглядатиме справу у повному обсязі на другому етапі провадження. Тому заявник мав достатньо часу та можливості підготувати та представити свою справу, якими він скористався відповідно до змісту зауважень його адвоката (див. пункт 26).
2. Оцінка Суду
46. Суд зауважує, що у згаданій справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2) він зіткнувся із процедурою розгляду справи Верховним Судом після ухвалення рішення Суду на користь заявника у кримінальній справі. У тій справі Суд постановив (пункт 66):
«Верховний Суд України ... вирішив, що первинні зізнавальні показання заявника були єдиним порушенням у кримінальній справі щодо нього, та що виключення цих доказів не вплине на переконливість решти доказів у справі. На думку Суду, це останнє питання саме по собі вимагає ретельного розгляду доказів у цій справі в межах повного повторного розгляду, а не в рамках дуже обмеженого перегляду, здійсненого Верховним Судом України».
47. Суд зауважує, що у цій справі Верховний Суд виключив зізнавальні показання заявника із доказової бази, але дійшов висновку, що інших доказів було достатньо для доведення винуватості заявника у вчиненні розбійного нападу та вбивстві пані К.
48. Проте Суд усвідомлює той факт, що у цій справі провадження у Верховному Суді суттєво відрізнялось від того, що розглядалось у згаданій справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2)). Зокрема, у той час як у попередній справі Верховний Суд продовжував чітко посилатися на зізнавальні показання заявника, отримані з порушенням його конвенційних прав (там само, пункти 32 і 66), у цій справі Верховний Суд, залишаючи без змін вирок щодо заявника, не зробив жодного прямого посилання на будь-які його показання працівникам правоохоронних органів. Посилання Верховного Суду на його стверджувані заяви лікарям-психіатрам (див. пункти 14 та 29) є окремим питанням, яке Суд розгляне нижче.
49. Крім того, на відміну від справи «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2) (там само, пункти 31 та 32)), у цій справі провадження відбувалось у межах двох дуже чітких етапів, другим з яких було касаційне провадження, яке здійснювалось згідно зі стандартними кримінально-процесуальними нормами, відповідно до яких Верховний Суд мав широкі повноваження для розгляду як питань права, так і питань фактів (див. пункт 35).
50. Проте спосіб, у який здійснювалось провадження у цій справі, суперечив вимогам статті 6 Конвенції з таких причин.
51. Суд зауважує, що у Верховному Суді заявник стверджував, ніби протоколи огляду місця подій та показання свідків, які підтверджували виклад заявником обставин нападу на пані К., наведений у його зізнавальних показаннях, не могли слугувати підставою для залишення вироку щодо нього без змін після того, як ці зізнавальні показання було виключено із доказової бази, оскільки єдина доказова цінність цих протоколів та показань свідків полягала у підтвердженні викладу обставин заявником, що містився у його наразі виключених зізнавальних показаннях (див. підпункт «іі» пункту 26).
52. Проте колегія Верховного Суду досі посилалась на ці протоколи та показання свідків, не надаючи жодної відповіді на аргументи заявника, незважаючи на те, що вони були конкретними і, за обставин справи, дуже доцільними та важливими.
53. Щодо посилання Верховного Суду на висновок судово-психіатричної експертизи Суд зазначає, що лікарі-психіатри обмежились зауваженням, що заявник говорив так, ніби повторював вивчений напам’ять текст, повторював їм опис обставин вбивства пані К., аналогічний тому, що він розповідав слідчому, і мовчав тоді, коли його просили надати подробиці або пояснення (див. пункт 14). Верховний Суд, не направивши справу на повний повторний розгляд, використав ці твердження лікарів-психіатрів з метою встановлення того факту, що заявник вчинив, actus reus, об’єктивний акт злочину, в якому він обвинувачувався, незважаючи на те, що сфера застосування відповідної експертизи обмежувалась встановленням його осудності та психічного стану у відповідний період. Більш того, Верховний Суд вважав за доцільне посилатися на дещо неконкретні перефразування експертів, зроблені в іншому контексті, для встановлення факту, що заявник вчинив вбивство пані К. Рішення посилатися на докази судово-психіатричної експертизи у такий спосіб призвело до порушення вимог справедливого суду.
54. Суд вважає, що аргументація Верховного Суду та порядок, якого він дотримувався, не відповідали вимогам справедливості, притаманним пункту 1 статті 6 Конвенції.
55. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
56. З огляду на зазначені висновки Суд вважає, що його висновок у згаданій справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2) (див. пункт 46)) також стосується і цієї справи щодо того, що за конкретних обставин справи тільки її повний перегляд міг забезпечити відповідну інстанцію для належного розгляду впливу виключення зізнавальних показань заявника на незаперечність інших доказів щодо нападу на пані К.
57. У світлі викладених висновків Суд вважає, що необхідності розглядати інші зауваження заявника щодо справедливості провадження у Верховному Суді немає.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
58. Статтею 41 Конвенції передбачено:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».
А. Шкода
59. Заявник вимагав 10000 євро відшкодування моральної шкоди.
60. Уряд вважав, що не було жодного причинного-наслідкового зв’язку між стверджуваними порушеннями та моральною шкодою, яка вимагалась.
61. Суд зазначає, що якщо особу засуджено судом за результатами судового розгляду, який не відповідав вимогам Конвенції щодо справедливості, належним способом виправлення такого порушення може в принципі бути новий розгляд, перегляд або відновлення провадження за вимогою заявника (див., наприклад, згадане рішення у справі «Яременко проти України (№ 2)» (Yaremenko v. Ukraine (№ 2), пункт 71). У цій справі розглянуте провадження стосувалось перегляду кримінальної справи заявника на підставі рішення Суду, ухваленого на користь заявника. Проте, як зазначено вище, цей перегляд не відповідав вимогам статті 6. За таких обставин Суд вважає, що встановлення порушення не є достатньою справедливою сатисфакцією відповідно до статті 41 Конвенції за моральну шкоду, якої зазнав заявник. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості Суд присуджує заявнику 5000 євро за цим пунктом.
62. Більше того, можливість повторного розгляду справи, як це передбачено законодавством України, залишається доступною для заявника у разі подання ним відповідної заяви. При такому повторному розгляді мають бути дотримані матеріальні та процесуальні гарантії, закріплені у статті 6 Конвенції, та повністю враховані висновки Суду у цій справі та у згаданому першому рішенні у справі «Шабельник проти України» (Shabelnik v. Ukraine).
B. Судові та інші витрати
63. Заявник також вимагав 8064 євро відшкодування судових та інших витрат, яких він зазнав під час провадження у національних судах, та 5376 євро відшкодування витрат, яких він зазнав під час провадження у Суді.
64. Уряд стверджував, що витрати, яких заявник зазнав під час провадження у національних судах, не мають значення, оскільки вони стосувались виконання попереднього рішення Суду, а відтак зусиль, спрямованих на виправдання заявника, а не для запобігання або виправлення порушення. Уряд також стверджував, що сума, яка вимагалась у зв’язку з представництвом інтересів заявника у Суді, була надмірною. Він стверджував, що вимоги за цим пунктом також мають бути відхилені.
65. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, беручи до уваги наявні у нього документи та зазначені критерії, Суд вважає за доцільне присудити 6000 євро компенсації витрат за усіма пунктами.
C. Пеня
66. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє , що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.
3. Вирішує , що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має сплатити заявнику такі суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(і) 5000 (п’ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись;
(і) 6000 (шість тисяч) євро компенсації судових та інших витрат та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись заявнику;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплата, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 01 червня 2017 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Мілан БЛАШКО
Голова
Ангеліка НУССБЕРГЕР