У своїх подальших зауваженнях сторони повідомили Суд, що у 2024 році АТ «Укрзалізниця» подало ще один позов проти заявника, вимагаючи звільнення земельних ділянок, на яких було розташоване кафе. У задоволенні цього позову районний та апеляційний суди відмовили, встановивши, що, хоча в попередніх справах право заявника на земельну ділянку було визнано недійсним, він був добросовісним власником нерухомості, якою щонайменше до 2014 року відкрито користувався без жодних заперечень (чи будь-яких дій) з боку АТ «Укрзалізниця». Таким чином, наказ про знесення без будь-якого відшкодування становив би надмірний тягар для заявника. Доходячи такого висновку суди посилалися, inter alia, на висновки Суду в рішеннях у справах «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine), заява № 29979/04, від 20 жовтня 2011 року) та згадане рішення у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Drozdyk and Mikula v. Ukraine). 27 серпня 2025 року Верховний Суд закрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ «Укрзалізниця».