Після перевірки у 2014 році національне акціонерне товариство «Укрзалізниця» (далі — АТ «Укрзалізниця») подало позов про визнання недійсним продажу та оренди земельної ділянки заявником, оскільки ці земельні ділянки, як стверджувалося, були розташовані в межах смуги відведення залізниці. Ключове питання до судів полягало у тому, чи повинно було АТ «Укрзалізниця» мати належним чином оформлене (зареєстроване) право власності на земельну ділянку, чи було достатньо технічної документації на будівництво залізниці, датованої 1950-ми і 1990-ми роками, для підтвердження її прав на земельну ділянку зі спеціальним статусом «земель залізничного транспорту» (див. подібну фактологічну ситуацію та відповідне національне законодавство в рішенні у справі «Дроздик та Мікула проти України» (Drozdyk and Mikula v. Ukraine), заяви № 27849/15 і № 33358/15, пункти 8–12, 16–19 і 21–22, від 24 жовтня 2024 року). В ході провадження заявник також стверджував, що АТ «Укрзалізниця» пропустило встановлений законом трирічний строк позовної давності для подання свого позову, який мав обраховуватися з дати реєстрації його права власності, а не з дати проведення перевірки 2014 року.