Повертаючись до фактів цієї справи Суд зауважує, що ключовим питанням, яке мали розглянути національні суди, було: чи належним чином АТ «Укрзалізниця» довело своє право власності на відповідну земельну ділянку і, зокрема, які докази воно мало надати на підтвердження цього: належним чином зареєстроване право власності чи наявну технічну документацію щодо будівництва залізниці (див. пункт 3). Зрештою, вони дійшли висновку, що технічна документація була достатньою підставою для класифікації земельної ділянки як «земель залізничного транспорту», тобто такої, що належала АТ «Укрзалізниця». У своїй заяві про перегляд заявник навів приклади постанов вищих судів, які, на його думку, містили протилежний висновок стосовно того самого юридичного питання і, таким чином, вимагали розгляду Верховним Судом для вирішення можливої розбіжної у застосуванні законодавства. Як вбачається, дві зазначені ним попередні постанови стосувалися, або принаймні значною мірою збігалися з тими самими юридичними питаннями, які були порушені в його власній справі, і навіть стосувалися тієї самої сторони — АТ «Укрзалізниця» (див. пункт 6).