Насамперед Суд зазначає, що він уже розглянув статус та повноваження Верховного Суду на момент подій та встановив, що у зв’язку із заявами стосовно перегляду на підставі попередньо існуючої практики це не був надзвичайний випадок перегляду, а кінцевий елемент у ланцюжку національних засобів юридичного захисту, наявний у розпорядженні сторін. Таким чином, якщо питання Конвенції, які згодом були порушені у Суді, випливали з розбіжностей в попередньо існуючій судовій практиці або були достатньою мірою пов’язані з ними, можливість подання заяви про перегляд до Верховного Суду на підставі цих розбіжностей могла вважатися ефективним національним засобом юридичного захисту для цілей пункту 1 статті 35 Конвенції (див. ухвалу щодо прийнятності у справі «ПП «Вестра» та інші проти України» (Vestra PP and others v. Ukraine), заява № 60680/16, пункти 48–50, від 02 вересня 2025 року).