Уряд доводив, що заявник не вичерпав національні засоби юридичного захисту, оскільки він не подав позов про відшкодування шкоди після визнання його права власності недійсним. Уряд посилався на декілька положень Цивільного кодексу України, стверджуючи, що заявник міг вимагати відшкодування шкоди або за статтею 1173 (про обов’язок органів державної влади відшкодовувати шкоду, завдану їхніми незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю), або за статтею 216 (про правові наслідки недійсності правочину). В якості альтернативи, він також міг вимагати відшкодування шкоди за статтею 390 стосовно коштів, які він інвестував в утримання майна. Уряд навів приклади з національної практики. Насамкінець він стверджував, що заявник міг звернутися до органів державної влади із заявою про отримання іншої земельної ділянки, але не скористався цим засобом юридичного захисту.