"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
А. Щодо прийнятності
20. Уряд надав заперечення, схожі до тих, які були Судом відхилені у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (див. рішення у справі Ромашова, пп. 28-33). Зокрема Уряд стверджував, що заявник не був жертвою порушення, оскільки рішення було виконане, і що він не вичерпав національні засоби захисту.
21. Суд вважає, що заявники можуть законно скаржитися, що вони є жертвами порушень п. 1 статті 6, статті 13 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у зв'язку з надмірною затримкою виконання рішень від 4 жовтня 2000 року та відмовою національних органів надати їм за це компенсацію. Заяви, таким чином, повинні бути визнані прийнятними.
Б. Щодо суті
22. Уряд надав зауваження, схожі до тих, які були Судом відхилені у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ), стверджуючи при цьому, що не було порушень Конвенції ( 995_004 ) чи протоколів (див. згадане вище рішення у справі Ромашова, пп. 28-33, 37). Зокрема Уряд вказав, що було вжито всіх необхідних заходів відповідно до національного законодавства для виконання рішень, винесених на користь заявників, які не могли бути виконані негайно через скрутне фінансове становище ХПСМ.
23. Заявники не погодилися.
24. Суд зазначає, що рішення від 4 жовтня 2000 року залишалися невиконаними повністю чи частково до 6 жовтня 2004 року, і що тільки в грудні 2003 року, коли справу було направлено Уряду для комунікації, виконавче провадження було поновлено з ефективністю. Таким чином, виплата заборгованості заявникам зайняла чотири роки.
25. Суд вже часто констатував порушення п. 1 статті 6, статті 13 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у справах, які піднімали схожі питання (див. "Войтенко проти України" ( 980_223 ), N 18966/02, п. 43, від 29 червня 2004 року, та вже вищезгадану справу "Ромашов проти України" ( 980_227 ), п. 43, від 27 липня 2004 року).
26. Вивчивши надані матеріали, Суд зазначає, що Уряд не подав жодного факту чи переконливого аргументу, які були б здатні переконати Суд прийти до іншого висновку у цій справі. Суд встановлює, що, не роблячи нічого так довго для виконання рішень від 4 жовтня 2000 року, винесених на користь заявників, українські державні органи завдали останнім шкоду.
Більше того, вони не мали ефективного національного засобу для отримання компенсації за такі затримки.
27. Тому відповідно було порушення п. 1 статті 6, статті 13 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
28. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода та судові витрати
29. Перший заявник просив відшкодувати моральну шкоду в сумі 150 000 грн (1). Далі він просив 36 090,93 грн (2) для компенсації матеріальної шкоди, включаючи і неотриманий прибуток, витрати на лікування шлункових хвороб, на які він страждає. Заявник вимагав 1000 грн (3) для відшкодування витрат на переклад документів, направлених до Суду і отриманих звідти.
_______________ (1) 2442,8 євро. (2) 5991,09 євро. (3) 162,95 євро.
30. Другий заявник просив відшкодувати моральну шкоду в сумі 100 000 грн (4). Далі він просив 27 207,66 грн (5) для компенсації матеріальної шкоди, включаючи і неотриманий прибуток, витрати на лікування шлункових хвороб, на які він також страждає.
_______________ (4) 16 295,2 євро. (5) 4433,55 євро.
31. Уряд пропонував відхилити скарги заявників щодо справедливої сатисфакції з огляду на їх необґрунтованість.
32. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд вважає можливим присудити кожному заявнику загальну суму в розмірі 1920 євро для відшкодування матеріальної, моральної шкоди і судових витрат.
B. Пеня
33. Суд вважає за розумне, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, повинна дорівнювати граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Встановлює, що у цій справі було порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Встановлює, що у цій справі було порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Встановлює, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
5. Встановлює, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити кожному заявнику 1920 (тисяча дев'ятсот двадцять) євро як компенсацію за матеріальну та моральну шкоду і судові витрати, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу, та будь-який податок, який може підлягати сплаті із зазначених сум;
(b) після сплину вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на названі суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;
6. Відхиляє інші вимоги заявників щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 13 грудня 2005 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар (підпис) С.ДОЛЛЄ
Голова (підпис) А.Б.БАКА