"Користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою".
A. Щодо прийнятності скарг за п. 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції ( 995_004 )
13. Уряд дорікає заявниці у тому, що вона не вичерпала національних засобів правового захисту, а саме - не ініціювала процедуру з оскарження дій чи бездіяльності державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень, винесених на її користь. Уряд також заперечує статус жертви заявниці згідно зі статтею 34 Конвенції ( 995_004 ), оскільки рішення суду, винесене на її користь, було виконано повністю.
14. Заявниця не погодилася з такими твердженнями Уряду.
15. Суд констатує, що аргументи, схожі до тих, які подав Уряд, були відхилені у багатьох рішеннях Суду (див., наприклад, рішення у справі "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voitenko c. Ukraine), N 18966/02, п. п. 31 та 35, від 29 червня 2004 року; рішення у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (Romachov c. Ukraine), N 67534/01, від 27 липня 2004 року, п. 27). Він не бачить жодної причини для того, щоб дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.
16. Суд зауважує, що ці скарги не є явно необґрунтованими у сенсі п. 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). До того ж, Суд не встановив жодної іншої причини їх неприйнятності.
B. Щодо прийнятності скарги за статтею 14 Конвенції ( 995_004 )
17. Суд зауважує, що заявниця не підтвердила цю скаргу жодним конкретним фактом. Відповідно, ця скарга є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до п. п. 3 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
II. ЩОДО СУТІ
A. Щодо стверджуваного порушення параграфа 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 )
18. У своїх зауваженнях Уряд подав аргументи, схожі на ті, які наводилися у справах Ромашова, Войтенка та Сокура, які мали на меті довести відсутність порушення параграфу 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) (див. вищезгадані рішення у справах "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (Romachov c. Ukraine), параграф 37; "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voitenko c. Ukraine), параграф 37, від 29 червня 2004 року; "Сокур проти України" ( 980_351 ) (Sokur c. Ukraine), заява N 29439/02, параграф 28, від 26 квітня 2005 року).
19. Заявниця заперечує ці твердження Уряду.
20. Суд нагадує передусім, що у жодному випадку державний орган не може посилатися на відсутність ресурсів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду (див. справу "Бурдов проти Росії" ( 980_045 ) (Bourdov c. Russie), N 59498/00, п. п. 35 та 40, CEDH 2002-III). Отже, утримуючись майже три роки і п'ять місяців від застосування заходів, необхідних для виконання остаточного судового рішення, винесеного у справі, українські державні органи позбавили положення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) його корисного ефекту.
21. Цього достатньо Суду, щоб зробити висновок про те, що мало місце порушення п. 1 статі 6 у цій справі.
B. Щодо стверджуваного порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 )
22. Уряд зазначав, що національне законодавство надавало заявниці ефективні засоби правового захисту, які дозволяли їй оскаржити невиконання рішення суду, винесеного на її користь. Уряд посилається на свої попередні аргументи щодо невичерпання національних засобів правового захисту.
23. Заявниця не погодилася з цим.
24. Суд посилається на свої висновки (див. параграф 14 вище) стосовно тверджень Уряду про невичерпання національних засобів правового захисту. З цих самих причин Суд вирішує, що заявниця не мала ефективних національних засобів правового захисту, гарантованих статтею 13 Конвенції ( 995_004 ), які б дозволили відшкодувати шкоду, завдану затримкою, що виникла під час провадження.
25. Отже, мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
26. У статті 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначено таке:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
27. Заявниця вимагає 20000 євро у якості відшкодування моральної шкоди, якої вона зазнала.
28. Уряд не надав жодного коментарю.
29. Суд вважає суму, яку вимагає заявниця у якості відшкодування моральної шкоди, надмірною. Суд на засадах справедливості, як вимагає стаття 41, присуджує заявниці у якості відшкодування моральної шкоди 1640 євро.
B. Судові витрати
30. Заявниця не подала жодної вимоги з цього приводу.
31. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського Центрального Банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО:
1. Визнає заяву прийнятною щодо скарг за параграфом з 1 статті 6 і статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) та неприйнятної щодо іншого;
2. Вирішує, що мало місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що мало місце порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Вирішує, що:
a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним, відповідно до положень пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику 1640 євро (тисяча шістсот сорок євро) для відшкодування моральної шкоди. Ця сума має бути конвертована в українську гривню за курсом на дату сплати, враховуючи будь-який податок, що може бути стягнутий з заявниці;
b) на суму нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці (le taux egal a celui de la facilite de pret margina) Європейського центрального банку плюс три відсотки з часу, коли закінчаться вищезгадані три місяці, і до моменту повного розрахунку;
5. Відхиляє інші вимоги щодо справедливої сатисфакції. Вчинено французькою мовою та повідомлено письмово 29 листопада 2005 року відповідно до п.п. 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Заступник секретаря С.Нейсміт
Голова Ж.-П.Коста