Суд нагадує, що зобов’язання Договірних Сторін за статтями 2 та 3 Конвенції проводити розслідування, здатне призвести до встановлення та покарання винних осіб у випадках нападів, могло б стати ілюзорним, якби щодо скарг за цими статтями від заявника вимагалося подавати позов, що призвів би лише до присудження компенсації (див. рішення у справі «Мокану та інші проти Румунії» [ВП] (Mocanu and Others v. Romania) [GC], заява № 10865/09 та 2 інші заяви, пункт 234, ЄСПЛ 2014 (витяги)). Не досліджуючи доступність та передбачуваність засобу юридичного захисту, на який посилався Уряд, Суд вважає, що він не може забезпечити відшкодування за скаргою заявниці на неефективне або тривале розслідування жорсткого поводження (див., для порівняння, рішення у справі «Р.Б. проти Естонії» (R.B. v. Estonia), заява № 22597/16, пункт 65, від 22 червня 2021 року). Таким чином, заперечення Уряду щодо невичерпання національних засобів юридичного захисту має бути відхилено.