"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
16. Уряд надав зауваження, які заявник заперечив, щодо невичерпання засобів юридичного захисту на національному рівні. Такі зауваження були схожі до тих, що Суд уже відхилив в інших своїх рішеннях, винесених проти України, щодо невиконання рішень (див., наприклад, "Васильєв проти України" ( 974_104 ), вищезгадане рішення, пп. 30-31). Суд вважає, що ці зауваження мають бути відхилені з тих самих причин.
17. Суд робить висновок про те, що скарги заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) щодо тривалості виконання рішення від 8 квітня 2003 року порушують важливі питання фактів та права за Конвенцією, визначення яких потребує розгляду по суті. Суд не знаходить жодних підстав для визнання скарг неприйнятними. Таким чином, Суд визнає їх прийнятними. З цих же причин Суд оголошує скаргу заявника відповідно до статті 13 Конвенції прийнятною.
II. ЩОДО СУТІ
А. Скарги заявника відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 )
18. У своїх зауваженнях щодо суті скарг заявника Уряд стверджував, що не було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
19. Заявник з цим не погодився.
20. Суд зазначає, що рішення Крюківського районного суду м. Кременчука від 8 квітня 2003 року залишалось невиконаним протягом більше трьох років і двох місяців. Він також зазначає, що заборгованість за рішенням суду була виплачена заявнику тільки після комунікації заяви Уряду.
21. Суд нагадує, що ним уже було встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) в справах, що стосувались питань, схожих до цієї заяви (див. "Волосюк проти України" ( 974_095 ), N 60712/00, пп. 37-38, від 29 червня 2006 року, та "Васильєв проти України" ( 974_104 ), рішення, зазначене вище, пп. 34-36).
22. Розглянувши всі матеріали справи, надані Суду, Суд вирішує, що Уряд не навів жодного переконливого факту чи аргументу, які змусили б Суд дійти іншого висновку у цій справі.
23. Відповідно в цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
Б. Скарга заявника відповідно до статті 13 Конвенції ( 995_004 )
24. Уряд стверджував, що заявник мав ефективні засоби юридичного захисту щодо його скарги на тих же підставах, відповідно до яких Уряд стверджував про те, що заявник не вичерпав усі засоби захисту на національному рівні. Відхиливши вище зазначені аргументи (див. п. 16), Суд робить висновок про те, що заявник не мав доступу до ефективного засобу юридичного захисту на національному рівні, як цього вимагає стаття 13 Конвенції ( 995_004 ), на відшкодування шкоди, завданої заявнику затримкою в цій справі (див. вищезазначене рішення Васильєв ( 974_104 ), п. 41). Відповідно мало місце порушення положення цієї статті.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
25. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
1. Матеріальна шкода
26. Заявник вимагав невиплачену заборгованість за рішенням суду в розмірі 113 984,80 грн (18 610,40 євро) на відшкодування матеріальної шкоди та додатково суму в розмірі 41 481,40 грн (6788,04 євро) як компенсацію в зв'язку з інфляцією. Як альтернативу компенсації в зв'язку з інфляцією заявник вимагав 69 933,70 грн (11 418,10 євро) за втрату доходу з розрахунку середньої облікової ставки у 16%, запропонованої національним комерційним банком.
27. Уряд зазначав, що заборгованість за рішенням суду була повністю виплачена заявнику, і стверджував, що заявнику необхідно було вимагати компенсацію у зв'язку з інфляцією на національному рівні. Уряд також стверджував, що скарга заявника про втрату доходу є необґрунтованою.
28. Суд нагадує, що 21 червня 2006 року заявник отримав заборгованість за рішенням суду (див. п. 13), і, таким чином, відхиляє цю частину скарги.
29. Щодо скарги заявника відносно компенсації у зв'язку з інфляцією Суд вважає, що заявнику необов'язково було звертатись до того механізму, який пропонував Уряд (див. нещодавно прийняте рішення "Левін проти Росії", N 33264/02, п. 31, від 2 лютого 2006 року). Однак Суд зазначає, що розрахунки заявника не підтверджені офіційними документами, які б надали можливість Суду визначити розмір суми. Таким чином, він відхиляє цю частину скарги (див., наприклад, "Глова та Брегін проти України" ( 974_063 ), N 4292/04 та 4347/04, п. 29, від 28 лютого 2006 року).
30. І щодо скарги заявника про втрату прибутку Суд вважає, що твердження заявника є неправдиві і не вказують на будь-який зв'язок між визнаним порушенням та відшкодуванням, якого він вимагає. Таким чином, Суд відхиляє цю частину скарги (див., наприклад, "Prodan v. Moldova" ( 980_338 ), N 49806/99, п. 73, ECHR 2004-III (витяги)).
2. Моральна шкода
31. Заявник вимагав 15 000 євро на відшкодування моральної шкоди.
32. Уряд стверджував, що ця вимога надмірна і необґрунтована.
33. Суд бере до уваги те, що заявнику було завдано деяку моральну шкоду, однак Суд зауважує, що саме тільки визнання порушення в цьому випадку не буде достатнім відшкодуванням. Проте сума, яку вимагає заявник, є надмірною. Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ), присуджує заявнику 1000 євро на відшкодування моральної шкоди.
Б. Судові витрати
34. Заявник також вимагав 45 000 грн (7364 євро) на відшкодування судових витрат.
35. Уряд стверджував, що ця вимога необґрунтована та надмірна, і пропонував Суду визначити на засадах справедливості розмір відшкодування заявнику.
36. Відповідно до прецедентної практики Суду заявник має право на відшкодування судових витрат тільки у випадку, якщо витрати були справді понесені, необхідні та в розумних межах. В цій справі, беручи до уваги інформацію, яка була в розпорядженні Суду, а також вищезазначені критерії, Суд вважає доцільним присудити суму у розмірі 600 євро на відшкодування усіх витрат.
В. Пеня
37. Суд вважає, що пеня, яка нараховуватиметься у разі несвоєчасної сплати, дорівнюватиме граничній позичковій ставці (marginal lending rate) Європейського центрального банку плюс три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Вирішує, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що у цій справі було порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Вирішує, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) до Конвенції ( 995_004 );
5. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику 1000 (одну тисячу) євро на відшкодування моральної шкоди та 600 євро на відшкодування судових витрат плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника;
(б) після сплину зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
6. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 11 січня 2007 року відповідно до пп. 2 і З правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.Вестердік (C.Westerdiek)
Голова П.Лоренцен (P.Lorenzen)