«1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
…
f) законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
…
4. Кожен, кого позбавлено свободи внаслідок арешту або тримання під вартою, має право ініціювати провадження, в ході якого суд без зволікання встановлює законність затримання і приймає рішення про звільнення, якщо затримання є незаконним...»
A. Прийнятність
40. Уряд стверджував, що заявник не оскаржував рішення Залізничного районного суду від 26 грудня 2008 року і, отже, не вичерпав засобів юридичного захисту, які згідно з національним законодавством були в його розпорядженні.
41. Заявник не погодився з цим аргументом. Він стверджував, що оскаржив вищезазначене рішення, але заступник голови апеляційного суду Автономної Республіки Крим відповів йому, що його апеляційна скарга раніше вже була розглянута апеляційним судом.
42. Суд вважає, що аргументи Уряду щодо невичерпання засобів юридичного захисту настільки тісно пов'язані із суттю справи, що їхній розгляд має бути об'єднаний із розглядом справи по суті.
43. Отже, Суд приєднує до розгляду справи по суті розгляд зауваження Уряду щодо наявності чи ефективності засобів юридичного захисту щодо скарг заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції. Суд вважає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Отже, вони мають бути визнані прийнятними.
B. Суть
44. Сторони подали аргументи, аналогічні тим, що висувалися у справах «Солдатенко проти України» (Soldatenko v. Ukraine), пп. 104-107 і 116-120, і «Свєтлорусов проти України» (Svetlorusov v. Ukraine); заява № 2929/05, пп. 43-46 і 52-56, від 12 березня 2009 року.
45. Суд уже встановлював порушення пунктів 1 і 4 статті 5 Конвенції у попередніх справах, у яких підіймалися питання, подібні до тих, що розглядаються у цій справі (див. згадані вище рішення у справах «Солдатенко проти України» (Soldatenko v. Ukraine), пп. 109-114 і 125-127, і «Свєтлорусов проти України» (Svetlorusov v. Ukraine), пп. 47-49 і 57-59). Такі висновки головним чином ґрунтувалися на відсутності достатніх правових підстав для тримання заявників під вартою з метою екстрадиції та незабезпеченням регулярного судового контролю законності тримання їх під вартою.
46. Дослідивши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи аргументу, здатного переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі. З таких самих міркувань заперечення Уряду щодо прийнятності скарги заявника за пунктом 4 статті 5 Конвенції мають бути відхилені. Відповідно мало місце порушення пунктів 1 і 4 статті 5 Конвенції.
IV. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 34 КОНВЕНЦІЇ
47. Заявник скаржився, що помічник прокурора допитував його з метою утримати від звернення до Суду. Заявник посилався на статтю 34 Конвенції, яка передбачає таке: