«Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов'язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права».
48. Уряд вважав, що заявник не вичерпав національних засобів юридичного захисту, оскільки не поскаржився до національних органів щодо допиту прокурором.
49. Згідно з практикою Суду, скарга за статтею 34 Конвенції має процесуальний характер і тому не порушує питання щодо прийнятності за Конвенцією (див. рішення у справах «Кук проти Австрії» (Cooke v. Austria), заява № 25878/94, п. 46, від 8 лютого 2000 року, та «Ерґі проти Туреччини» (Ergi v. Turkey), від 28 липня 1998 року, Reports 1998-IV, п. 105).
50. Суд повторює, що стаття 34 Конвенції покладає на Договірну державу обов'язок не перешкоджати здійсненню права на індивідуальну заяву. Хоча зазначений обов'язок має процесуальний характер, відмінний від матеріально-правових гарантій, викладених у Конвенції та протоколах до неї, із самої суті відповідного процесуального права випливає, що під час розгляду справ в конвенційних органах особи можуть скаржитися на такі порушення (див. ухвалу щодо прийнятності від 9 липня 2002 року у справі «Мануссос проти Чеської Республіки і Німеччини» (Manoussos v. the Czech Republic and Germany), заява № 46468/99). Суд також наголошує, що зобов'язання не перешкоджати ефективному здійсненню права на індивідуальну заяву вимагає не допускати втручання у право особи на ефективне подання і підтримання своєї скарги в Суді (див., серед інших джерел і mutatis mutandis, рішення у справах «Акдівар та інші проти Туреччини» (Akdivar and Others к Turkey), від 16 вересня 1996 року, Reports 1996-IV, п. 105; «Курт проти Туреччини»(Kurt v. Turkey), від 25 травня 1998 року, Reports 1998-111, п. 159; «Танрікулу проти Туреччини» (Tanrikulu v. Turkey) [ВП], заява № 23763/94, ECHR1999-IV; «Шарлі проти Туреччини» (Sarli v. Turkey), заява № 24490/94, пп. 85-86, від 22 травня 2001 року, та «Орхан проти Туреччини» (Orhan v. Turkey), заява №25656/94, від 18 червня 2002 року).
51. Суд також нагадує, що надзвичайно важливою умовою ефективного функціонування механізму подання індивідуальних заяв, передбаченого статтею 34 Конвенції, є забезпечення заявникам, або потенційним заявникам, можливості вільно спілкуватися з Судом, не зазнаючи жодного тиску з боку державних органів з метою примусити заявників відкликати чи змінити скарги (див. зазначені вище пункти рішень у справах «Акдівар та інші проти Туреччини» (Akdivar and Others v. Turkey) і «Курт проти Туреччини» (Kurt v. Turkey). У цьому контексті термін «тиск» означає не лише прямий примус та відверте залякування, а й інші неналежні опосередковані дії чи контакти з наміром відрадити або знеохотити заявників використовувати механізм подання індивідуальної заяви, передбачений Конвенцією (див. згадані вище рішення у справах «Курт проти Туреччини» (Kurt v. Turkey) (п. 160 і 164) і «Шарлі проти Туреччини» (Sarli v. Turkey) (пп. 85-86).
52. Уряд доводив, що допит заявника працівником прокуратури був звичайним заходом, завдання якого полягало в нагляді за дотриманням законів посадовими особами установ тримання під вартою. Уряд також стверджував, що така розмова була необхідна в контексті провадження щодо екстрадиції заявника. Крім того, Уряд посилався на те, що заявника було поінформовано про його право на відмову давати показання або пояснення щодо себе. Отже, на думку Уряду, працівник прокуратури діяв у межах закону і допит ним заявника не можна розглядати як спробу тиску на нього у зв'язку з поданням заяви до Суду.
53. Заявник стверджував, що прокурор не ставив йому жодних запитань щодо екстрадиції, але намагався дізнатися про деталі його конфіденційного спілкування із захисником і про можливі скарги. Він також стверджував, що, незважаючи на наявність у нього захисника, його допитували за відсутності останнього. Він також зазначив, що, оскільки він не звертався зі скаргами до прокуратури, працівник прокуратури не мав потреби проводити його допит.
54. Суд зазначає, що в цій справі протокол допиту заявника працівником прокуратури, достовірність якого заявник не заперечує, свідчить про те, що заявника було поінформовано про його право на відмову давати показання або пояснення щодо себе. Заявникові були поставлені запитання про наявність у нього будь-яких скарг до державних органів і установ, і, коли той відповів, що його захисник збирається подати від його імені скаргу до «Європейської комісії з прав людини», працівник прокуратури не став розпитувати його далі про цю скаргу, але запитав, чи подали заявник або його захисник якісь інші скарги. Суд вважає, що тлумачення заявником вищезгаданого допиту не видається таким, що підтверджується протоколом допиту, який не свідчить про перешкоджання заявникові у здійсненні ним свого права на подання індивідуальної заяви (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Сисоєва та інші проти Латвії» (Sisojeva and Others v. Latvia) [ВП], заява №60654/00, пп. 35-37 і 105-126, ECHR 2007-ІІ). Отже, Україна дотрималась своїх зобов'язань за статтею 34 Конвенції.
V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
55. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
А. Шкода
56. Заявник вимагав 6000 євро відшкодування моральної шкоди.
57. Уряд вважав таку вимогу необґрунтованою.
58. Суд вважає, що заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути відшкодована самою лише констатацією порушення його прав за Конвенцією. Беручи до уваги обставини цієї справи і здійснюючи оцінку на засадах справедливості, як того вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявникові 5000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
59. Заявник також вимагав 1625,72 євро відшкодування судових та інших витрат, понесених у національних судах (оплата юридичних послуг у розмірі 506 євро і дорожніх витрат його захисника в розмірі 1119,72 євро), а також 17 євро відшкодування витрат, пов'язаних із провадженням у Суді.
60. Уряд вважав, що вимоги заявника про відшкодування дорожніх витрат і витрат на представництво в національних судах не мають стосунку до цієї справи. Він зазначив, що заявникові було надано юридичну допомогу і вона була достатньою. Що стосується поштових витрат, то Уряд залишив вирішення цього питання на розсуд Суду.
61. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У цій справі, враховуючи наявні документи та вищенаведені критерії, Суд призначає за цим пунктом компенсацію у розмірі 523 євро.
C. Пеня
62. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги за підпунктом «f» пункту 1 і пунктом 4 статті 5 Конвенції прийнятними, а решту скарг у заяві неприйнятними.
2. Постановляє , що мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції.
3. Постановляє , що мало місце порушення пункту 4 статті 5 Конвенції.
4. Постановляє , що Україна дотрималась своїх зобов'язань за статтею 34 Конвенції.
5. Постановляє , що:
a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявникові 5000 (п'ять тисяч) євро відшкодування моральної шкоди і 523 євро (п'ятсот двадцять три) євро компенсації судових та інших витрат, разом з будь-якими податками, що можуть нараховуватись; ці суми мають бути конвертовані в українські гривні за курсом на день здійснення платежу;
b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на вищевказані суми нараховуватиметься простий відсоток у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме у період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
6. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 18 лютого 2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова
Пеер ЛОРЕНЦЕН