"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
A. Щодо прийнятності
28. Уряд висловив заперечення стосовно вичерпання заявником національних засобів юридичного захисту, подібні до тих, які вже були відхилені Судом у багатьох рішеннях (див. згадане вище "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), пп. 27-35; "Бакалов проти України" ( 980_322 ) (Bakalov v. Ukraine), N 14201/02, пп. 24-26, ЗО листопада 2004 року, та "Носаль проти України" ( 974_085 ) (Nosal v. Ukraine), N 18378/03, пп. 33-35, 29 листопада 2005 року. Суд доходить висновку що ці заперечення Уряду повинні бути відхилені з тих самих підстав.
29. Суд зазначає, що провадження в суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадіями загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатися як цілісний процес (див. "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) (no. 1) [GC], no. 36813/97, п. 197, та, з нових джерел, "Сіка проти Словаччини" (Sika v. Slovakia), N 2132/02, пп. 24-27, 13 червня 2006 року). Таким чином, Суд доходить висновку, що скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо тривалості провадження у справі про компенсацію та щодо затримки у виконанні рішення Черкаського обласного суду не є явно необґрунтованими в сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Відповідно ці скарги повинні бути визнані прийнятними. З цих самих підстав скарги заявника за статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) щодо невиконання державними органами рішення суду, винесеного на його користь, не можуть бути визнані неприйнятними.
B. Щодо суті
30. Заявник стверджував, що тривалість провадження у його справі була надмірною та що мала місце значна затримка у виплаті присуджених судом коштів, що, відповідно, позбавило його можливості фактично володіти його власністю.
31. Уряд не надав зауважень щодо стадії судового розгляду справи. Щодо стадії виконання рішення Уряд визнав необхідність виконати рішення суду, винесене на користь заявника. Також Уряд стверджував, що держава здійснила всі необхідні дії для найскорішого виконання цього рішення та що рішення залишалось невиконаним у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів та відсутністю відповідного законодавчого порядку. Крім того, Уряд зазначав, що заявник мав у своєму розпорядженні ефективні засоби для оскарження невиконання рішення, винесеного на його користь. У своїх наступних зауваженнях Уряд наголосив на тому що заявник після 22 квітня 2004 року повторно не пред'явив виконавчий лист до виконавчої служби та що відповідно держава не несе відповідальності за невиконання рішення після цієї дати.
32. Щодо судового провадження у справі про компенсацію необхідно зазначити, що із матеріалів, наданих заявником, неможливо встановити точну дату, коли заявник подав позов до суду. У будь-якому випадку період, який приймається до уваги, не може розпочатися раніше 11 вересня 1997 року, тобто до набрання Конвенцією ( 995_004 ) чинності для України. Остаточне рішення у цій справі було винесено 16 лютого 2000 року ( n0043700-00 ) Верховним Судом України. Відповідно судова стадія провадження тривала два роки та чотири місяці у судах трьох інстанцій. Крім того, у цьому провадженні не було помітних періодів бездіяльності з боку національних судів.
33. Однак Суд зазначає, що рішення Черкаського обласного суду від 22 жовтня 1999 року, яке набрало законної сили з моменту його винесення, залишається невиконаним близько семи років та восьми місяців.
34. Суд нагадує, що недоречно вимагати від особи, на користь якої прийнято рішення у справі, відповідачем в якій є держава, пізніше ініціювати виконавче провадження для того, щоб отримати компенсацію (див., наприклад, згадане вище рішення "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy), (N 1) [GC], п. 198, та рішення "Лізанець проти України" ( 974_216 ) (Lizanets v. Ukraine), N 6725/03, п. 43, 31 травня 2007 року). Отже, Суд відхиляє аргумент Уряду, що непред'явлення заявником повторно виконавчого листа на виконання до державної виконавчої служби позбавило його права на стягнення з держави заборгованості, яка належить заявнику до виплати.
35. Суд нагадує, що він вже встановлював порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) у справах, подібних до цієї (див. згадані вище рішення "Войтенко проти України" ( 974_085 ) ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), пп. 26-55 та "Носаль проти України" ( 974_085 ) (Nosal v. Ukraine), пп. 33-47).
36. Вивчивши всі аргументи, подані сторонами, Суд вважає, що Уряд не виклав жодного факту чи аргументу, який би міг його переконати дійти іншого висновку у цій справі.
37. Таким чином, мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
38. За цих обставин Суд не вважає за необхідне розглядати подібну скаргу за статтею 13 Конвенції ( 995_004 ) (див. "Деркач та Палек проти України" ( 980_234 ) (Derkach and Palek v. Ukraine), N 34297/02 та 39574/02, п. 42, 21 грудня 2004 року).
III. ІНШІ СКАРГИ
39. Заявник скаржився за статтею 6 Конвенції ( 995_004 ) на тривалість проваджень у справах про безоплатне вилучення майна та виселення. Він також скаржився за статтями 3 та 8 Конвенції у зв'язку із невиконанням рішення, винесеного на його користь.
40. Уважно дослідивши зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів, Суд не встановив у тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак невиправданого втручання чи порушення положень Конвенції ( 995_004 ). Отже, Суд відхиляє ці скарги відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції як явно необґрунтовані.
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
41. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода та судові витрати
42. Заявник вимагав відшкодування матеріальної шкоди у розмірі суми, присудженої йому рішенням суду від 22 жовтня 1999 року. Він також вимагав 20 000 євро відшкодування моральної шкоди та судових витрат, яких він зазнав під час провадження у національних судах.
43. Уряд стверджував, що він не має зобов'язання виплачувати заявнику суму заборгованості за судовим рішенням, оскільки заявник не оскаржив постанову державного виконавця від 22 квітня 2004 року про відмову відкрити виконавче провадження і не пред'явив повторно виконавчий лист для виконання. Уряд також стверджував, що вимоги заявника щодо відшкодування моральної шкоди є надмірними та необґрунтованими, а також, що визнання порушення буде достатньою справедливою сатисфакцією у цій справі.
44. Оскільки рішення, винесене на користь заявника залишається невиконаним, Суд, ґрунтуючись на тому, що було встановлено вище (пункти 33-37), вважає, що повним та остаточним відшкодуванням матеріальної шкоди заявнику буде сплата заборгованості за рішенням національного суду, яка належить йому до виплати (див. пункт 12 вище).
45. Щодо вимог заявника про відшкодування моральної шкоди (20 000 євро) Суд вважає їх надмірними. Проте Суд вважає, що заявник мав зазнати певної моральної шкоди внаслідок невиконання рішення суду, винесеного на його користь. Суд, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції ( 995_004 ), присуджує заявнику 2000 євро відшкодування моральної шкоди.
46. Щодо вимог заявника про відшкодування судових витрат Суд повторює, що тільки ті витрати підлягають відшкодуванню за статтею 41 Конвенції ( 995_004 ), щодо яких встановлено, що вони були дійсно понесені та необхідні, а також якщо сума витрат була розумною (див., наприклад, "Пек проти Сполученого Королівства" ( 980_165 ) (Peck v. the United Kingdom), N 44647/98, п. 127, ECHR 2003-I). У цій справі заявник не визначив конкретну суму судових витрат та не надав докази, що ці судові витрати були понесені ним під час провадження у національних судах. Отже, Суд нічого не присуджує у цьому зв'язку.
B. Пеня
47. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) щодо провадження у справі про компенсацію, а також скарги за статтею 13 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) до неї прийнятними, а інші скарги - неприйнятними;
2. Постановляє, що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Постановляє, що немає необхідності розглядати скаргу заявника за статтею 13 Конвенції ( 995_004 );
5. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити дружині заявника заборгованість, яка досі належить до виплати за рішенням національного суду, а також 2000 (дві тисячі) євро відшкодування моральної шкоди. Зазначена сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти;
6. Відхиляє інші вимоги заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 31 січня 2008 року відповідно до пп. 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)