"Підставою для конституційного звернення щодо офіційного тлумачення Конституції України ( 254к/96-ВР ) та законів України є наявність неоднозначного застосування положень Конституції України або законів України судами України, іншими органами державної влади, якщо суб'єкт права на конституційне звернення вважає, що це може призвести або призвело до порушення його конституційних прав і свобод".
4. Закон України "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ) від 5 листопада 1991 року
16. Стаття 19 цього Закону ( 1788-12 ) проголошує наступне:
"Пенсії за віком призначаються в розмірі 55 процентів заробітку, але не нижче мінімального розміру пенсії...
Мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі мінімального споживчого бюджету. В умовах кризового стану економіки та спаду виробництва мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі не нижче межі малозабезпеченості...
Максимальний розмір пенсії не може перевищувати трьох... мінімальних пенсій за віком..."
5. Закон України "Про встановлення величини вартості межі малозабезпеченості та розміру мінімальної заробітної плати на 1999 рік" ( 366-14 ) (25 грудня 1998 року)
17. Закон ( 366-14 ) установив величину вартості межі малозабезпеченості на перше півріччя 1999 року в розмірі 90,7 гривень на місяць, а на друге півріччя - 118,3 гривень.
6. Закон України "Про підвищення мінімального розміру пенсії" ( 979-14 ) (15 липня 1999 року)
18. Цим Законом ( 979-14 ) встановлено мінімальний розмір пенсії за віком 24,9 гривні.
7. Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя" ( v0009700-96 ) (1 листопада 1996 року)
19. Відповідні частини Постанови ( v0009700-96 ) проголошують наступне:
"2. Оскільки Конституція України ( 254к/96-ВР ), як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй. У разі невизначеності в питанні про те, чи відповідає Конституції України застосований закон або закон, який підлягає застосуванню в конкретній справі, суд за клопотанням учасників процесу або за власною ініціативою зупиняє розгляд справи і звертається з мотивованою ухвалою (постановою) до Верховного Суду України, який відповідно до ст. 150 Конституції може порушувати перед Конституційним Судом України питання про відповідність Конституції законів та інших нормативно-правових актів. Таке рішення може прийняти суд першої, касаційної чи наглядової інстанції..."
ПРАВО
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 10 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
20. Заявниця скаржилася, що суди не розглянули повністю її аргументи, зокрема щодо розміру її пенсії в порівнянні з прожитковим мінімумом, встановленим статтею 46 Конституції ( 254к/96-ВР ). Заявниця посилалася щодо суті на пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), який передбачає, що:
"Кожен має право на справедливий... розгляд його справи... судом..., який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру..."
21. Уряд нагадав прецедентну практику Суду щодо того, що пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) не зобов'язує національні суди надавати детальну відповідь на кожен аргумент заявника. Далі Уряд стверджував, що попри той факт, що заявниця згадувала конституційне положення у своєму позові та касаційній скарзі, вона не надавала жодних усних аргументів з цього питання під час слухань, а обґрунтовувала свій позов положеннями Закону "Про пенсійне забезпечення" ( 1788-12 ). Уряд дійшов висновку, що звичайне посилання на свої конституційні права у її письмових заявах до суду не зобов'язували останній детально вивчати це питання.
22. Заявниця стверджувала, що державні органи не дотримувалися конституційних положень про соціальну допомогу пенсіонерам.
23. Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, N 303-A, параграф 29).
24. Суд нагадує, що Конвенція ( 995_004 ) як така не гарантує право доступу до суду, який має повноваження визнати закон недійсним чи позбавити його юридичної сили або давати офіційне тлумачення закону (див. mutatis mutandis, рішення у справі "Горіздра проти Молдови" (Gorizdra v. Moldova) (ухв.), N 53180/99 від 2 липня 2002 року; а також рішення у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" (James and Others v. the United Kingdom) ( 980_180 ) від 21 лютого 1986 року, Серія А, N 98, с. 81). Не гарантує вона й права на передання справи національним судом іншому національному або міжнародному органу для винесення попередньої ухвали (див. "Коем та інші проти Бельгії" (Coeme and Others v. Belgium), NN 32492/96, 32547/96, 32548/96, 33209/96 та 33210/96, параграф 114 ECHR 2000-VII). У правовій системі України, де фізична особа не має права індивідуального звернення до Конституційного Суду України, національні суди мають досліджувати питання відповідності нормативних актів Конституції ( 254к/96-ВР ) і, якщо існує сумнів, звертатися з клопотанням про відкриття конституційного провадження (див. пункти 14 і 15 вище). Однак з точки зору відповідного законодавства цю систему не можна тлумачити як таку, що вимагає від звичайних судів детально розглядати питання щодо конституційності, яке порушує сторона цивільного провадження, або зобов'язує суди передавати кожне таке питання до Конституційного Суду. Очевидно, суди загальної юрисдикції користуються певною дискрецією щодо розгляду питань конституційності, які виникають в рамках цивільного провадження. Таким чином, питання, чи достатньо суд обґрунтував своє рішення щодо цього питання, може бути визначено тільки у світлі обставин справи, про що згадувалося вище.
25. У цій справі заявниця зверталась до національних судів з вимогою вирішити її спір щодо пенсії з органами соціального забезпечення. Заявниця посилалася, зокрема, на положення статті 46 Конституції ( 254к/96-ВР ), заявляючи, що її пенсія не повинна бути нижчою за прожитковий мінімум. Однак національні суди не вчинили жодної спроби проаналізувати позов заявниці з цієї точки зору, попри пряме посилання у кожній судовій інстанції. Не у компетенції Суду вирішувати, який шлях міг би бути найадекватнішим для національних судів при розгляді цього аргументу. Однак, на думку Суду, національні суди, цілком ігноруючи цей момент, хоча він був специфічним, доречним та важливим, не виконали свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
Відповідно було порушення цього положення.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
26. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
27. Заявниця вимагала відшкодування моральної шкоди, однак не уточнила розмір суми, залишивши її визначення на розсуд Суду.
28. Уряд стверджує, що встановлення будь-якого порушення становитиме достатню справедливу сатисфакцію в цій справі. Як альтернативу він запропонував Суду винести рішення по цій справі, керуючись принципом справедливості.
29. Для надання потерпілій стороні справедливої сатисфакції згідно зі статтею 41 Конвенції ( 995_004 ) Суд вважає розумним присудити заявниці 1500 ЄВРО на відшкодування моральної шкоди.
B. Судові втрати
30. Заявниця не вимагала відшкодування за цим пунктом; відповідно Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
31. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішує, що було допущено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
2. Вирішує, що:
(a) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявниці 1500 ЄВРО (одна тисяча п'ятсот ЄВРО) для відшкодування моральної шкоди;
(b) вищезазначена сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на дату розрахунку, а також сума будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявниці;
(c) після закінчення вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на вказану суму нараховуватиметься відсоток у розмірі граничної позичкової ставки (marginal lending rate) Європейського центрального банку, що діятиме протягом періоду несплати, плюс три відсотки (simple interest);
3. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою, повідомлено письмово 18 липня 2006 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Регламенту ( 980_067 ).
Секретар секції С.Доллє (S.Dolle)
Голова секції Ж.-П.Коста (J.-P.Costa)