"Клопотання про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 400-4 цього Кодексу, вправі подавати прокуророві учасники процесу, а також інші особи, якщо таке право надано їм законом.
Клопотання про перегляд судового рішення з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 400-4 цього Кодексу, вправі подавати засуджений, його захисник чи законний представник (...)"
ЩОДО ПРАВА
I. ДОСТУП ДО СУДУ
20. Заявник скаржився на відсутність доступу до Верховного Суду України у зв'язку з відмовою Верховного Суду в перегляді його справи в касаційному порядку. Він посилався на пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), який викладений наступним чином:
"Кожен має право на... розгляд його справи упродовж розумного строку... судом,..., який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення".
A. Щодо прийнятності
21. Уряд стверджував, що заявник не може вважатись "жертвою" порушення його права доступу до суду, оскільки 31 липня 2003 року Верховний Суд України розглянув його касаційну скаргу по суті. Уряд також стверджував, що касаційна скарга заявника через технічну помилку була спочатку розглянута як така, що подана в порядку виключного провадження.
22. Заявник не погодився. Він стверджував, що розгляд його касаційної скарги від 31 липня 2003 року був викликаний його зверненням до Суду та направленням його заяви Уряду-відповідачу.
23. Суд вважає, що питання статусу жертви та відповідні аргументи сторін тісно пов'язані з суттю скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ). Відповідно це питання має бути приєднано до розгляду по суті.
24. 3 огляду на інформацію, надану сторонами, Суд вважає, що справа порушує питання факту та права за Конвенцією, вирішення яких вимагає розгляду заяви по суті. Суд вважає, що скарги заявника щодо відсутності доступу до суду не є явно необґрунтованими у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) та що вони не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони повинні бути визнані прийнятними.
B. Щодо суті
25. Уряд не надав коментарів щодо суті скарги на відсутність доступу до суду та наголошував, що заява є неприйнятною.
26. Заявник підтримав свою скаргу.
27. Суд зазначає, що держава, яка створює суди апеляційної чи касаційної інстанцій, має забезпечити, щоб особи, які відповідають перед законом, мали можливість користуватись всіма фундаментальними гарантіями статті 6 Конвенції ( 995_004 ) в провадженнях у цих судах (див., наприклад, рішення у справі "Делкурт проти Бельгії" (Delcourt v. Belgium), від 17 січня 1970 року, пункт 25, Серія A, N 11). Суд повторює, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див., наприклад, рішення у справі "Ашінгдан проти Сполученого Королівства" (Ashingdane v. the United Kingdom), від 28 травня 1985 року, пункт 57, Серія A, N 93).
28. Повертаючись до фактів цієї справи, Суд зазначає, що касаційна скарга заявника, хоча і була подана в порядку ординарного касаційного оскарження, була розглянута та відхилена Верховним Судом України як скарга про перегляд рішень в порядку виключного провадження без обґрунтування та винесення будь-якого процесуального рішення (див. вище пункти 18 та 19). Уряд визнав, що касаційна скарга була помилково розглянута у порядку виключного провадження.
29. Суд зазначає, що після того, як ця справа була направлена Уряду, 13 червня 2003 року (див. вище пункт 16) Верховний Суд України розпочав ординарне провадження з розгляду касаційної скарги заявника, розглянув її по суті та відхилив. Проте національні органи влади жодним чином не визнали, що прийняте 9 квітня 2002 року перше рішення (див. вище пункт 15) щодо розгляду касаційної скарги заявника як заяви про перегляд в порядку виключного провадження становило втручання в право доступу заявника до суду касаційної інстанції.
30. Крім того, судове засідання 31 липня 2003 року у Верховному Суді України щодо розгляду касаційної скарги (див. вище пункт 17) було проведене за відсутності заявника, але в присутності прокурора та потерпілого у кримінальній справі.
31. Беручи до уваги всі обставини справи, Суд вважає, що заявник зазнав надмірного обмеження його права на доступ до суду та відповідно права на справедливий суд, що не було ніколи визнано чи виправлено національними судами. Тому відповідно мало місце порушення цього положення. З цього слідує, що попередні зауваження Уряду щодо статусу жертви (див. вище пункт 21) та розгляд, який було приєднано до розгляду скарги по суті (див. вище пункт 23), повинні бути відхилені.
32. Відповідно мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
II. ІНШІ СКАРГИ
33. Заявник також скаржився за пунктами 1 та 2 статті 6 ( 995_004 ) на те, що кримінальне провадження, порушене щодо нього, було несправедливим та надмірно тривалим. Він також скаржився на порушення пункту 3 статті 6 у зв'язку з тим, що йому не було дозволено використовувати російську мову під час провадження у національних судах та не було надано допомогу перекладача з української мови на російську.
Заявник також скаржився на порушення його права на приватне життя та відсутність ефективного національного засобу юридичного захисту щодо його скарг на відмову національних державних органів розпочати кримінальне провадження щодо М.М.Е. При цьому він посилався на статті 8 та 13 Конвенції ( 995_004 ).
Заявник також скаржився на порушення пункту 1 статті 2 Першого протоколу ( 994_535 ) в зв'язку з відмовою Верховного Суду України розглядати його кримінальну справу в ординарному касаційному провадженні.
34. Уважно дослідивши зауваження заявника у світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплювалися його компетенцією, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією ( 995_004 ).
35. Таким чином, ця частина заяви повинна бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
36. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
37. Заявник надав свої вимоги щодо справедливої сатисфакції поза межами встановленого строку. Ці вимоги не були долучені до справи для розгляду Судом. Відповідно Суд вважає, що присудження будь-якої суми не вимагається.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Вирішив приєднати до розгляду по суті попередні заперечення Уряду щодо статусу жертви заявника та відхилив їх після розгляду по суті.
2. Оголошує скаргу стосовно відсутності доступу до суду за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) прийнятною, решту скарг у заяві неприйнятними.
3. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
Вчинено англійською мовою і повідомлено у письмовій формі 20 травня 2010 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК