«1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом,
карається штрафом від п’ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.
2. Ті самі дії, вчинені групою осіб,
караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. ...».
B. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (у редакції, чинній станом на час подій)
40. Відповідні положення Кодексу наведено в рішенні від 13 листопада 2008 року у справі «Муравська проти України» ((Muravskaya v. Ukraine), заява № 249/03, п. 36).
ПРАВО
І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ
41. Заявниця скаржилася, що кримінальне розслідування смерті її чоловіка було неефективним. Посилаючись на статтю 6 Конвенції, вона також скаржилася на надмірну тривалість провадження на національному рівні.
42. Суд вирішив розглядати ці скарги лише за статтею 2 Конвенції, у відповідних частинах якої зазначено таке:
«1. Право кожного на життя охороняється законом. Нікого не може бути умисно позбавлено життя інакше ніж на виконання смертного вироку суду, винесеного після визнання його винним у вчиненні злочину, за який закон передбачає таке покарання. ...».
A. Прийнятність
43. Суд зазначає, що скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.
B. Суть
1. Доводи сторін
44. Уряд стверджував, що кримінальне розслідування було проведено всебічно та оперативно. Національні органи влади вжили необхідних заходів з метою збору доказів та встановлення обставин смерті чоловіка заявниці. Держава не несе відповідальності за певні затримки протягом провадження. Процесуальних вимог статті 2 Конвенції було дотримано.
45. Заявниця наполягала на своїх скаргах, стверджуючи, що провадження на національному рівні було неефективним.
2. Оцінка Суду
46. Суд повторює, що якщо смерть сталася за підозрілих обставин, залишаючи вірогідним припущення про умисне позбавлення життя, держава має забезпечити певну форму ефективного офіційного розслідування (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 17 жовтня 2013 року у справі «Поживотько проти України» (Pozhyvotko v. Ukraine), заява № 42752/08, п. 38). Це є зобов’язанням не результату, а зобов’язанням засобів. Органи державної влади повинні були вжити всіх необхідних заходів для отримання доказів, які стосуються справи. Будь-який недолік розслідування, який підриває його здатність встановити причину смерті або винних осіб, є загрозою недотримання цього стандарту (див. вищезазначене рішення у справі «Муравська проти України» (Muravskaya v. Ukraine), п. 41).
47. Ефективність розслідування передбачає вимогу щодо оперативності й розумної швидкості. Навіть якщо в певній ситуації можуть існувати складнощі та перепони, які перешкоджають прогресу у розслідуванні, негайна реакція органів влади є необхідною для підтримки громадської впевненості у їхній відданості принципу верховенства права та попередженню будь-яких ознак незаконних дій або їх безкарності (див. рішення від 9 квітня 2009 року у справі «Шиліх проти Словенії» (Silih v. Slovenia) [ВП], заява № 71463/01, п. 195). Більше того, із плином часу перспектива проведення будь-якого ефективного розслідування істотно зменшуватиметься.
48. Суд зазначає, що 21 вересня 2012 року апеляційний суд залишив без змін вирок К., яким його визнано винним у завданні чоловіку заявниці тілесних ушкоджень, що призвели до його смерті, та стягнув відшкодування моральної й матеріальної шкоди, завданої злочином. Суд зауважує, що національним органам влади знадобилося понад шість років та п’ять місяців з часу вчинення злочину, щоб дійти таких висновків. Проте загальна тривалість розслідування кримінальної справи та подальшого судового розгляду не видається виправданою. Після тривалого періоду розслідування та судового розгляду районний суд вирішив відправити справу на додаткове розслідування, вважаючи, що підсудним слід було пред’явити обвинувачення у вчиненні більш тяжких злочинів (див. пункт 18). У період з 2009 по 2011 рік під час нового судового розгляду відбулася низка затримок через незабезпечення органами влади явки учасників до суду. Багато разів судові засідання переносилися, спричиняючи численні затримки, що призвели до збільшення загальної тривалості провадження. У 2011 році судовий розгляд також було призупинено, оскільки районний суд вважав за необхідне проведення додаткових слідчих дій. У підсумку затримки у розслідуванні та судовому розгляді призвели до того, що деякі обвинувачення щодо двох підсудних було знято у зв’язку з закінченням строку давності (див. пункти 34 та 35).
49. Більше того, що стосується всебічності розслідування, Суд звертає увагу на постановлену районним судом 23 травня 2012 року окрему ухвалу, в якій висловлено занепокоєння щодо непроведення працівниками міліції належного розслідування на початковому етапі та незабезпечення збору доказів щодо усіх можливих учасників злочину.
50. Зважаючи на свою усталену практику та факти цієї справи, Суд констатує, що провадження на національному рівні щодо встановлення обставин смерті чоловіка заявниці не відповідало процесуальним вимогам статті 2 Конвенції.
51. Тому було порушення процесуального аспекту цього положення.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
52. Статтею 41 Конвенції передбачено:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
53. Заявниця вимагала 70087,92 грн відшкодування матеріальної шкоди та 500000 грн відшкодування моральної шкоди.
54. Уряд стверджував, що ці вимоги є безпідставними.
55. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв’язку між встановленими порушеннями та заявленою матеріальною шкодою; тому він відхиляє цю вимогу. Що стосується відшкодування моральної шкоди, заявниця зазнала страждань та неспокою у зв’язку зі встановленим порушенням. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції, Суд присуджує заявниці 6000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
56. Заявниця також вимагала 180 грн компенсації витрат на переклад, понесених у зв’язку з провадженням в Суді.
57. Уряд залишив вирішення цього питання на розсуд Суду.
58. З огляду на надані докази Суд присуджує 17 євро компенсації за цією вимогою.
C. Пеня
59. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ОБСТАВИН СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє , що було порушення процесуального аспекту статті 2 Конвенції.
3. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач має сплатити заявниці нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 6000 (шість тисяч) євро та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися, в якості відшкодування моральної шкоди;
(ii) 17 (сімнадцять) євро та додатково суму будь-яких податків, що можуть нараховуватися, в якості компенсації витрат на переклад;
(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою, та повідомлено письмово 11 грудня 2014 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Стівен ФІЛЛІПС
Голова
Боштьян М. ЗУПАНЧІЧ