Першого протоколу ( 994_535 ) "Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
A. Щодо прийнятності
34. Уряд стверджував, що заявник не вичерпав національні засоби захисту, оскільки повторно не подав позов проти виконавчої служби та не звернувся до суду з заявою про зміну порядку виконання рішення від 4 квітня 2000 року. Уряд надав приклади національної судової практики, відповідно до якої у подібних справах були ухвалені позитивні судові рішення.
35. Заявник не погодився.
36. Суд зауважує, що подібні заперечення вже були відхилені у ряді рішень Суду (див. вищезазначене рішення "Ромашов проти України" ( 980_227 ), пп. 30-32). У таких справах Суд встановив, що заявники не були зобов'язані використовувати засоби захисту, на які посилається Уряд. У національній судовій практиці, наданій Урядом, не вбачається такої достатньої послідовності та усталеності, що могло б переконати Суд дійти іншого висновку щодо ефективності національних засобів захисту у справах про невиконання судових рішень.
37. У світлі зазначених вище міркувань Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.
B. Щодо суті
1. П. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 )
38. Сторони не надали коментарів по суті скарги за п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
39. Суд зауважує, що рішення від 4 квітня 2000 року залишається невиконаним майже сім років та два місяці.
40. Суд нагадує, що він вже визнав порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у справах, в яких порушувались питання, подібні до цієї заяви (див., наприклад, справу "Сокур проти України" ( 980_351 ), N 29439/02, пп. 30-37, від 26 квітня 2005 року; та вищезазначене рішення "Войтенко проти України" ( 980_223 ), пп. 53-55).
41. Розглянувши всі надані матеріали справи, Суд вважає, що Уряд не висунув жодного факту чи аргументу, здатного переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Відповідно у цій справі мало місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
2. Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 )
42. Уряд стверджував, що ділянка землі, з приводу якої скаржиться заявник, не може розглядатись як його "власність" у сенсі статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ), оскільки рішення від 4 квітня 2000 року передбачає передачу землі у довгострокове користування, а не у власність. Заявник не погодився.
43. У цьому зв'язку Суд звертає увагу, що Конвенційними інституціями сформовано єдину позицію, згідно з якою "майно" у сенсі статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) може бути як "існуюче майно" (див. справу Van der Mussele v. Belgium, від 23 листопада 1983 року, серія А, N 70, с. 23, п. 48), так і активи, включаючи скарги, в зв'язку з якими заявник може стверджувати, що він має щонайменше "законне сподівання" на те, що вони будуть реалізовані (див., наприклад, рішення Pressos Compania Naviera S.A. and Others v. Belgium, від 20 листопада 1995 року, серія А, N 332, с. 21, п. 31, та Ouzounis and Others v. Greece, N 49144/99, від 18 квітня 2002 року, п. 24).
44. Суд визначає, що матеріальні активи, такі як борги, щодо яких заявник може заявляти щонайменше "законне сподівання" їх фактичного отримання (див. рішення Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland, від 29 листопада 1991 року, серія А, N 222, с. 23, п. 51; Pressos Compania Naviera S.A. and Others, зазначене вище, та, mutatis mutandis, S.A.Dangeville v. France, N 36677/97, пп. 44-48, ECHR 2002-III), може також підпадати під поняття "майно", зазначене у статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ). Зокрема, Судом сформовано позицію, згідно з якою "скарга" може становити "майно" у сенсі статті 1 Першого протоколу, якщо вона достатньою мірою доведена для того, щоб бути виконаною (див. рішення Burdov v. Russia ( 980_045 ), N 59498/00, від 7 травня 2002 року, п. 40, та Stran Greek Refineries and Stratis Andreadis v. Greece, від 9 грудня 1994 року, серія А, N 301-В, с. 84, п. 59).
45. Звертаючись до матеріалів цієї справи, Суд зауважує, що відповідно до судового рішення від 4 квітня 2000 року органи державної влади повинні були забезпечити заявникові виділення в натурі конкретно визначеної ділянки з фонду державних резервних земель сільськогосподарського призначення та видати заявнику свідоцтво про право довгострокового користування зазначеною ділянкою.
46. Відповідно з моменту ухвалення рішення від 4 квітня 2000 року заявник мав встановлене "законне сподівання" отримати таке майно. Рішення було остаточним та було відкрите виконавче провадження.
47. Отже, Суд впевнений, що скарга заявника була достатньо доведена для того, щоб становити "майно", яке лежить у сфері застосування статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
48. Однак рішення від 4 квітня 2000 року не було виконане, і вина за його невиконання лежить лише на державних органах. Відповідно неможливість для заявника отримати виконання рішення становила втручання у його право на мирне володіння майном (див. вищезазначене рішення Burdov ( 980_045 ), п. 40, Jasiuniene v. Lithuania, N 41510/98, від 6 березня 2003 року, пп. 45-46), щодо якого Уряд не висунув жодного виправдувального аргументу (див. пункт 41 вище).
49. Відповідно у цій справі було порушено статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
II. ІНШІ СКАРГИ
50. Заявник також стверджував, що поводження місцевої влади відносно нього, як і адміністративне провадження, порушене проти нього, завдали йому моральних страждань, несумісних із статтею 3 Конвенції ( 995_004 ).
51. Суд зауважує, що заявник не звертався із зазначеними скаргами до національних судів. Відповідно відносно обох скарг він не може вважатись як такий, що вичерпав національні засоби захисту, доступні для нього за законодавством України. З цього випливає, що вони мають бути відхилені відповідно до пп. 1 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ).
52. Зрештою, заявник стверджує, що відмова місцевих органів влади у виділенні йому землі у 1995 році становить порушення статті 17 Конвенції ( 995_004 ).
53. Суд зауважує, що ця скарга є несумісною з положеннями Конвенції ( 995_004 ) згідно з правилом ratione temporis, оскільки такі події мали місце до того, як Конвенція набрала чинності для України, і повинна бути відхилена згідно з п. З статті 35 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
54. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
55. Заявник, без подальшого обґрунтування, вимагав 95 963 гривень (1) як матеріальну шкоду та 120 000 гривень (2) як нематеріальну шкоду, яка була завдана в зв'язку з втратою прибутку та можливостей у зв'язку з неможливістю отримати ділянку, яку йому було присуджено рішенням суду від 4 квітня 2000 року.
______________ (1) 14 663 євро. (2) 18 336 євро.
56. Уряд стверджував, що вимога щодо матеріальної та нематеріальної шкоди завищена та необґрунтована. Він зазначав, що встановлення порушення становитиме достатню справедливу сатисфакцію у цій справі.
57. Суд зазначає, що заявник не обґрунтував свої вимоги щодо матеріальної шкоди, які стосуються вартості довгострокового користування зазначеною ділянкою, в тій мірі, яка б дозволила Суду вирахувати цю суму. Більше того, приймаючи до уваги обставини цієї справи, Суд не може зобов'язати виконати рішення від 4 квітня 2000 року, оскільки земельна ділянка, про яку йдеться, була передана третім особам. Проте очевидним є те, що за заявником зберігається право звернутися у межах національного провадження зі скаргою про компенсацію замість виконання вищезазначеного рішення.
58. Суд також вважає, що заявник мав зазнати нематеріальної шкоди в результаті встановлених порушень (див. справу "Крячков проти України" ( 974_050 ), N 7497/02, п. 30, від 1 червня 2006 року). Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як того вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявнику 2000 євро як відшкодування нематеріальної шкоди.
Б. Судові витрати
59. Заявник також вимагав 3600 гривень (3) судових витрат, понесених протягом судового і виконавчого проваджень.
______________ (3) 550 євро.
60. Уряд вважає такі скарги необґрунтованими.
61. Відповідно до усталеної практики Суду судові витрати не можуть бути присуджені відповідно до статті 41, якщо не встановлено, що вони були дійсно понесені, були необхідними та були розумними щодо кількості. До того ж, судові витрати тільки тоді підлягають відшкодуванню, коли вони стосуються встановленого порушення (див. справу Former King of Greece and Others v. Greece (справедлива сатисфакція) [GC], N 25701/94, від 28 листопада 2002 року, п. 105).
62. Як вже було зазначено, у цій справі порушення статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) було встановлено у зв'язку з невиконанням рішення від 4 квітня 2000 року. Проте заявник не надав жодного доказу на підтвердження його витрат, понесених протягом виконавчого провадження. Тому Суд нічого не присуджує у цьому зв'язку.
В. Пеня
63. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу за п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) до неї щодо тривалості невиконання рішення арбітражного суду Миколаївської області від 4 квітня 2000 року прийнятною, а решту скарг неприйнятними;
2. Вирішує, що мало місце порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу ( 994_535 );
4. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику 2000 євро (дві тисячі євро) як відшкодування нематеріальної шкоди. Ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту скарг заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 14 червня 2007 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар (підпис) Клаудія ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова (підпис) Пеер ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)