«Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».
А. Прийнятність
9. Уряд зауважив, що заявник не вичерпав національних засобів юридичного захисту. Крім того, Уряд стверджував, що пункт 1 статті 6 Конвенції не застосовний до цієї справи, оскільки заявник не мав статусу потерпілого.
10. Заявник не надав заперечень на зауваження Уряду протягом строку, визначеного Судом. Однак він висловив намір підтримувати свою заяву.
11. Суд зазначає, що вже відхиляв подібні заперечення у багатьох справах (див. згадане вище рішення у справі «Войтенко проти України» (<...>), пункти 27-31, рішення у справі «Мітін проти України» (Mitin c. Ukraine) від 14 лютого 2008 року, заява № 38724/02, пункти 20-24).
12. Уряд піддав сумніву той факт, що обмундирування, за яке заявнику було присуджено суму компенсації, становило «майно» у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, яка відповідно до тверджень Уряду не застосовна у цій справі. Заявник, отже, не може мати статусу потерпілого.
13. Суд зазначає, що подібні заперечення вже було відхилено у рішенні від 27 листопада 2008 року у справі «Перетятько проти України» (Peretyatko c. Ukraine) (заява № 37758/05, пункти 16-17). Тому Суд відхиляє попередні заперечення Уряду.
14. Суд зазначає, що ці скарги не є явно необґрунтованими у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції. Суд також вважає, що ця скарга не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже вона визнається прийнятною.
В. Суть
15. Уряд не надав зауважень щодо суті.
16. Заявник не надав зауважень протягом строку, визначеного Судом, висловивши, однак, намір підтримувати свою заяву.
17. Суд повторює, що він вже встановлював порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справах, подібних до цієї (див., наприклад, згадане вище рішення у справі «Войтенко проти України» та рішення від 12 жовтня 2006 року у справі «Півненко проти України» (Pivnenko v. Ukraine), заява № 36369/04). Дослідивши усі надані йому матеріали, Суд вважає, що жоден з них не здатен переконати Суд дійти іншого висновку у цій справі.
18. Відповідно було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
19. Стаття 41 Конвенції передбачає таке:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
20. Заявник не подав вимог щодо справедливої сатисфакції протягом строку, визначеного Судом. Тому Суд нічого не присуджує.
21. Суд, однак, зазначає, що держава-відповідач має виконати своє зобов'язання щодо виплати заявнику присудженої йому суми, яка все ще залишається невиплаченою.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє , що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції.
Учинено французською мовою та повідомлено письмово 18 червня 2009 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова
Пеер ЛОРЕНЦЕН