«Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження».
49. Уряд погодився з тим, що стаття 6 Конвенції є застосовною до кримінального провадження, про яке йдеться, оскільки заявнику рамках цього провадження подав цивільний позов до Р. Що стосується статті 13 Конвенції, Уряд стверджував, що заявник не подавав «небезпідставної скарги» у розумінні цього положення Конвенції, і тому відповідна скарга була неприйнятною.
50. Заявник наполягав, що ця скарга за пунктом 1 статті 6 Конвенції щодо надмірної тривалості кримінального провадження, включаючи розгляд його вимог цивільного характеру, є прийнятною. Він також наполягав на тому, що його скарга за статтею 13 Конвенції є прийнятною, та вимагав її розгляду по суті.
51. Суд зазначає, що скарги за статтями 6 та 13 Конвенції тісно пов’язані зі скаргою, що розглядалася за статтею 3 Конвенції, а тому мають у аналогічний спосіб бути визнані прийнятними. Проте, зважаючи на висновки Суду за статтею 3 Конвенції та обставини цієї справи, Суд вважає, що жодних питань за статтями 6 та 13 Конвенції не постає. Отже, Суд постановляє, що немає потреби в окремому розгляді скарг за статтями 6 та 13 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
52. У статті 41 Конвенції передбачається:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
А. Шкода
53. Заявник вимагав 15000 євро відшкодування моральної шкоди.
54. Уряд стверджував, що вимога була надмірною та необґрунтованою.
55. Суд вважає, що заявник зазнав болю та страждань внаслідок констатованого порушення. Виносячи рішення на засадах справедливості, як це вимагається статтею 41 Конвенції, він присуджує заявнику 7500 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові та інші витрати
56. Заявник також вимагав 4310 євро компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді.
57. Уряд стверджував, що вимога була необґрунтованою.
58. Згідно з практикою Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі, беручи до уваги наявні у нього документи та вищезазначені критерії, Суд вважає за належне присудити, на додаток до наданої юридичної допомоги, 700 євро компенсації судових та інших витрат.
C. Пеня
59. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє , що було порушення статті 3 Конвенції.
3. Постановляє , що немає потреби в окремому розгляді скарг за статтями 6 та 13 Конвенції.
4. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців з дати, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач повинна сплатити заявникові нижченаведені суми, які мають бути конвертовані у валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу:
(i) 7500 (сім тисяч п’ятсот) євро відшкодування моральної шкоди плюс будь-які податки, що можуть нараховуватися;
(ii) 700 (сімсот) євро компенсації судових та інших витрат плюс будь-які податки, що можуть нараховуватися;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на вищезазначені суми нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 14 листопада 2013 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.
Заступник Секретаря
Стівен ФІЛЛІПС
Голова
Марк ВІЛЛІГЕР