"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів".
I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
13. Уряд зауважив, що заявник не використав усі національні засоби юридичного захисту, як цього вимагає пункт 1 статті 35 Конвенції ( 995_004 ), оскільки не оскаржив в апеляційному порядку рішення Новокаховського міського суду від 11 серпня 2003 року, яким були відхилені його скарги, і він не звернувся до господарського суду Херсонської області з вимогою визнання його кредитором у провадженні у справі про банкрутство.
14. Суд зазначає, що ці питання уже розглядалися та були відхилені у цілому ряді його попередніх рішень (див., наприклад, згадані вище рішення у справах "Ромашов проти України" ( 980_227 ) та "Трихліб проти України" ( 980_409 ), пункти 23-32 та 36-42 відповідно). Суд не вбачає підстав для прийняття інших висновків у цій справі, і тому він відхиляє зауваження Уряду.
15. Суд зазначає, що заява не є повністю необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Більше того, Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав.
II. ЩОДО СУТІ
16. Уряд стверджував, що тривале невиконання рішення, винесеного на користь заявника, було спричинено триванням проваджень у справі про банкрутство проти компанії-боржника та його складним фінансовим станом. Більше того, Уряд стверджував, що виконавча служба здійснила всі необхідні дії і не може бути відповідальною за затримку. Заявник не погодився.
17. Суд зазначає, що рішення від 5 лютого 2002 року залишалось невиконаним протягом чотирьох років та восьми місяців.
18. Більше того, Суд нагадує, що він уже визнавав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у цілому ряді подібних справ, включно зі справами, що стосуються того ж державного підприємства - ВАТ "Південелектромаш" (див., наприклад, згадані вище справи "Трихліб проти України" ( 980_409 ), пункти 52-53; "Семенов проти України" ( 974_006 ), пункти 24-25; рішення у справі "Чєрняєв проти України" ( 974_016 ), N 15366/03, пункти 19-20 та 23-25; рішення від 26 липня 2005 року, та згадане вище рішення у справі "Анацький проти України" ( 974_005 ), пункти 21-22).
19. Розглянувши всі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодних фактів чи доказів, які могли б переконати його дійти іншого висновку у цій справі.
20. Отже, було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
21. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
22. Заявник вимагав виплати невиплаченого боргу, належного йому за невиконаним рішенням, що розглядається, як компенсацію матеріальної шкоди. Додатково він вимагав 100 000 грн нематеріальної шкоди.
23. Уряд зазначив, що ці вимоги повинні бути відхилені як необґрунтовані.
24. Суд зазначає, що, оскільки рішення Новокаховського міського суду від 5 лютого 2002 року залишається невиконаним, то Уряд повинен виплатити заявнику невиплачений борг для того, щоб задовольнити його вимоги стосовно матеріальної шкоди.
25. Більше того, Суд вважає, що заявник зазнав певної нематеріальної шкоди у результаті визнаних порушень. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявнику 1800 євро нематеріальної шкоди.
Б. Судові витрати
26. Заявник не подав жодних вимог за цим пунктом у встановлений строк; тому Суд нічого йому не присуджує.
В. Пеня
27. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною;
2. Вирішує, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що було порушено статтю 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Вирішує, що:
(а) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявнику борг, який йому належить за рішенням суду, а також 1800 євро (тисячу вісімсот євро) нематеріальної шкоди, які повинні бути конвертовані в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника;
(б) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено в письмовій формі 21 грудня 2006 року, згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН