«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».
Прийнятність
1. Доводи сторін
42. Уряд стверджував, що заявник порушив питання про жорстоке поводження надто пізно та не надав національним органам належної можливості розслідувати стверджуване жорстоке поводження та виправити ситуацію на національному рівні. Ще одним доводом Уряду було те, що заявник не дотримався шестимісячного строку, який, на думку Уряду, повинен відраховуватися з дати оскаржуваної події.
43. Уряд також стверджував, що скарга заявника на жорстоке поводження, подана до національних органів та до Суду, була надто розпливчастою та не містила чіткого опису деталей події. Вона також не підтверджувалась жодними доказами. Більш того, у відповідний час заявнику допомагав захисник, який помітив би у заявника ознаки жорстокого поводження з ним та порушив би питання у відповідному порядку. Уряд дійшов висновку, що скарга заявника на жорстоке поводження була явно необґрунтованою.
44. Заявник стверджував, що він скаржився на жорстоке поводження до прокуратури у листопаді та грудні 2004 року, а також у лютому 2005 року, але зазначені скарги не були розглянуті. Заявник стверджував, що він дотримався правила вичерпання національних засобів юридичного захисту та шестимісячного строку подання заяви. Він також наполягав на тому, що його скарга була належним чином обґрунтованою.
2. Оцінка Суду
45. Суд зауважує, що у своїх листах від 14 лютого 2006 року до Верховного Суду України заявник скаржився на жорстоке поводження, якого він зазнав з боку працівників міліції. Згодом, 11 вересня 2006 року, заявник подав таку саму скаргу до Генеральної прокуратури України. Проте у матеріалах справи немає свідчень щодо того, що заявник раніше скаржився з цього питання до національних органів.
46. У цьому контексті Суд вважає, що на підставі вимог пункту 1 статті 35 Конвенції заявник повинен був подати до національних органів свою скаргу на жорстоке поводження у розумний строк та в такий спосіб дати їм змогу належним чином розглянути скаргу та забезпечити відповідне відшкодування. Проте заявник не порушував цього питання протягом більше року та восьми місяців з часу першого випадку стверджуваного жорстокого поводження та одного року та п'яти місяців - з часу другого епізоду стверджуваного жорстокого поводження. Суд не знаходить будь-якого розумного пояснення такій затримці, зокрема, з огляду на те, що заявник користувався допомогою захисників упродовж слідства та суду.
47. З іншого боку, якщо заявник не вважав, що стосовно його скарги існує ефективний засіб юридичного захисту, він повинен був подати заяву до Суду протягом шести місяців з дат стверджуваних подій. Проте він не зробив і цього.
48. Крім того, Суд вважає, що скарги на жорстоке поводження, подані заявником до національних органів та Суду, не були достатньо докладними. Його розпливчасті та неточні твердження не підтверджувалися будь-якими медичними документами та іншими доказами. Це особливо бентежить з огляду на твердження заявника про те, що його катували протягом десяти днів у той період, коли, як це вбачається з матеріалів справи, він мав побачення із захисником, який напевно помітив би ознаки стверджуваних катувань.
49. Суд також зауважує, що фактичні питання, порушені у цій скарзі, відомі національним органам. Відповідно можна визнати, що заявник мав певні труднощі з отриманням доказів на обґрунтування своїх тверджень. Однак у таких справах від заявників розумно очікувати подання принаймні детального викладу оскаржуваних фактів та надання - максимально можливою мірою - певних доказів на підтвердження своїх скарг (див., mutatis mutandis, рішення від 20 травня 2010 року у справі «Віслогузов проти України» (Visloguzov v. Ukraine), заява № 32362/02, п. 45). За обставин цієї справи вбачається, що заявник належним чином не виклав та не обґрунтував свою скаргу.
50. З огляду на наведені вище міркування, Суд доходить висновку, що зазначена скарга має бути визнана неприйнятною відповідно до пункту 1, підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.
II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 ТА ПІДПУНКТУ «С» ПУНКТУ 3 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
51. Заявник скаржився за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що: а) протягом досудового слідства та судового розгляду він не отримував юридичної допомоги, за винятком деяких періодів; b) призначені йому слідством захисники не надавали ефективної допомоги; с) він не отримував юридичної допомоги під час провадження у Верховному Суді України.
52. Пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у відповідних частинах передбачає таке:
«1. Кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, ..., який ... встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. ...»
«3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:
…
с) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;...»
А. Прийнятність
1. Доводи сторін
53. Уряд заперечив твердження заявника про те, що протягом більшої частини слідства та суду йому не надавалася допомога захисника. Уряд надав усі томи кримінальної справи на підтвердження того, що впродовж слідства та суду заявник був представлений захисником. Уряд наголошував на тому, що, з огляду на тяжкість вчинених злочинів, національне законодавство передбачає обов'язкову участь захисника на етапі досудового слідства та розгляду справи заявника судом.
54. Уряд також заперечив твердження заявника про те, що призначені слідством захисники не надали йому належної юридичної допомоги. Уряд стверджував, що заявник мав трьох захисників, яких замінювали за його клопотаннями. До того, як скласти свої повноваження, всі вони належним чином представляли його.
55. Заявник не погодився та заявляв, що захисники представляли його інтереси неефективно.
2. Оцінка Суду
56. Що стосується стверджуваної відсутності доступу до юридичної допомоги під час більшості слідчих дій та впродовж судового розгляду, Суд зауважує, що матеріали, надані Урядом, спростовують це твердження. Видається, що впродовж слідства та суду заявникові постійно надавалася допомога захисників. Ця частина скарги має бути відхилена як явно необґрунтована.
57. Що стосується стверджуваної неефективності юридичної допомоги, наданої національними органами заявнику, Суд нагадує, що держава не може нести відповідальності за кожен недолік у роботі захисника, призначеного з метою надання юридичної допомоги, або обраного обвинуваченим. Незалежність представників юридичної професії від держави передбачає, що здійснення захисту є по суті відносинами між підсудним та його захисником незалежно від того, чи призначається захисник для надання юридичної допомоги, чи його послуги оплачуються з приватного джерела (див. рішення від 24 вересня 2002 року у справі «Кускані проти Сполученого Королівства» (Cuscani v. the United Kingdom), заява № 32771/96, п. 39). Згідно з підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції втручання компетентних національних органів вимагається лише у тому випадку, коли нездатність захисника ефективно представляти інтереси підзахисного є очевидною або у достатній мірі доведена до їхнього відома якимось іншим способом (див. рішення від 19 грудня 1989 року у справі «Камазінскі проти Австрії» (Kamasinski v. Austria), Series A, № 168, та рішення від 21 квітня 1998 року у справі «Дауд проти Португалії» (Daud v. Portugal), п. 38, Reports 1998-II). Що стосується цієї заяви, то Суд вважає, що матеріали справи не містять свідчень того, що юридична допомога, яка надавалась заявникові призначеними слідством захисниками, була явно неналежною - настільки, щоб від національних органів вимагалося втручання. Отже, ця частина скарги також є явно необґрунтованою.
58. Що стосується ненадання заявникові юридичної допомоги на стадії касаційного провадження, Суд вважає, що ця частина скарги не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, вона має бути визнана прийнятною.
В. Суть
1. Доводи сторін
59. Уряд стверджував, що суд першої інстанції призначив заявникові найвищу можливу міру покарання - довічне позбавлення волі з конфіскацією усього майна, а отже, розгляд справи Верховним Судом України не міг призвести до погіршення його становища. Відповідно на підставі частини 2 статті 45 Кримінально-процесуального кодексу України надання юридичної допомоги заявникові у Верховному Суді України (який діяв у справі як суд апеляційної інстанції) не було обов'язковим. Крім того, у Верховному Суді України заявник цього питання не порушував.
60. Заявник не погодився та стверджував, що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
2. Оцінка Суду
61. Суд зауважує, що підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції додає до права обвинуваченого на юридичну допомогу дві умови. Перша, «брак достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника», у цій справі не є предметом спору. Отже, єдиним питанням, яке залишається з'ясувати Суду, є те, чи вимагали «інтереси правосуддя» надання заявникові безоплатної юридичної допомоги.
62. Спосіб, в який мають застосовуватись пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо провадження в судах апеляційної або касаційної інстанцій, залежить від конкретних рис: провадження, проведене в рамках національного правопорядку, слід розглядати в цілому, та враховуючи роль у ньому апеляційного або касаційного суду (див. рішення у справах «Тваліб проти Греції» (Twalib v. Greece), від 9 червня 1998 року, п. 46, Reports 1998-IV, та «Грейнджер проти Сполученого Королівства» (Granger v. the United Kingdom), від 28 березня 1990 року, п. 44, Series A, № 174).
63. Суд вже констатував, що коли особі призначено тяжке покарання, і під час провадження у суді найвищої апеляційної інстанції вона залишається без юридичної допомоги, це не відповідає вимогам статті 6 Конвенції (див. рішення від 28 жовтня 1994 року у справі «Максвелл проти Сполученого Королівства» (Maxwell v. the United Kingdom), п. 40, Series A, № 300-C).
64. У цій справі не ставиться під сумнів те, що після засудження заявника судом першої інстанції він був позбавлений юридичної допомоги захисника. Засідання Верховного Суду України проводилося за відсутності захисника, який представляв інтереси заявника. Суд не може прийняти твердження Уряду, що заявник не порушив це питання перед Верховним Судом України. У його заявах до Верховного Суду України чітко сказано, що він бажає отримати юридичну допомогу на цьому етапі провадження (див. пункт 36 вище).
65. Посилаючись на частину 2 статті 45 Кримінально-процесуального кодексу України, Уряд стверджував, що на цьому етапі юридична допомога не була обов'язковою для заявника, оскільки йому була призначена найвища міра покарання, та питання про погіршення його становища не ставилось. Цей аргумент є для Суду неістотним, оскільки навіть якщо припустити, що заявник не мав права на безоплатну юридичну допомогу згідно з національним законодавством, питання полягає у тому, що він мав право на таку допомогу згідно з Конвенцією.
66. Згідно з кримінально-процесуальними нормами (див. пункт 32 вище) у випадку, якщо апеляційний суд діє у кримінальному провадженні як суд першої інстанції, юрисдикція Верховного Суду України при розгляді справи у касаційному провадженні поширюється як на питання права, так і на питання фактів. Верховний Суд України також мав повноваження розглядати додаткові аргументи, що не розглядались під час провадження у суді першої інстанції. З огляду на тяжкість обвинувачень щодо заявника та суворість призначеного йому судом першої інстанції покарання Суд вважає, що юридична допомога захисника на цьому етапі була необхідною для заявника.
67. За цих обставин Суд доходить висновку, що інтереси правосуддя вимагали надання заявникові доступу до юридичної допомоги у Верховному Суді України. Отже, Суд констатує, що було порушення підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції.
III. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ
68. Заявник також скаржився за пунктом 1 статті 6 Конвенції на те, що було порушено його право не свідчити щодо себе, оскільки протягом слідства він зазнав жорстокого поводження, метою якого було отримання від нього зізнання у вчиненні злочинів.
Прийнятність
69. Уряд стверджував, що протягом кримінального провадження до заявника не застосовувались будь-які насильницькі дії, та немає жодних свідчень того, що його право не свідчити проти себе було порушено. Уряд стверджував, що ця скарга є явно необґрунтованою.
70. Заявник не погодився.
71. Суд визнав неприйнятною скаргу заявника за статтею 3 Конвенції стосовно стверджуваного жорстокого поводження під час розслідування у кримінальній справі. Відповідно немає підстав для розгляду за пунктом 1 статті 6 Конвенції твердження заявника про те, що його право не свідчити щодо себе було порушено внаслідок стверджуваного жорстокого поводження. Отже, ця частина заяви має бути визнана неприйнятною згідно з підпунктом «а» пункту 3 та пунктом 4 статті 35 Конвенції.
IV. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ
72. Заявник скаржився за пунктом 2 статті 5 та підпунктом «а» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що провадження здійснювалося українською мовою, якої він, за його твердженнями, не розумів. Він також скаржився за пунктом 1 та підпунктом «d» пункту 3 статті 6 Конвенції на те, що суди були упередженими та що вони не допитали усіх свідків і не оцінили докази належним чином. Насамкінець, заявник скаржився на порушення статей 7, 8, 13, 17 та 18 Конвенції, не наводячи будь-яких деталей.
73. Суд розглянув скарги та вважає, що, враховуючи всі наявні у нього матеріали та у тій мірі, в якій оскаржувані питання належать до його компетенції, вони не виявляють будь-яких ознак порушень прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Тому відповідно до підпункту «а» пункту 3 і пункту 4 статті 35 Конвенції Суд відхиляє ці скарги як явно необґрунтовані.
V. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ
74. Стаття 41 Конвенції передбачає:
«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію».
A. Шкода
75. Заявник стверджував, що у зв'язку зі стверджуваними порушеннями він зазнав серйозної шкоди. Він також просив Суд визначити суму справедливої сатисфакції на власний розсуд.
76. Уряд стверджував, що ця вимога була необґрунтованою.
77. Суд не знаходить підстав для присудження справедливої сатисфакції щодо відшкодування матеріальної шкоди. З іншого боку, Суд вважає, що заявник зазнав болю та страждань внаслідок констатованого порушення. Здійснюючи оцінку на засадах справедливості, Суд присуджує заявникові 2400 євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись.
B. Судові та інші витрати
78. Заявник не подав вимог за цим пунктом, тому Суд нічого не присуджує.
С. Пеня
79. Суд вважає за належне призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу заявника за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо ненадання юридичної допомоги під час провадження у Верховному Суді України прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятною.
2. Постановляє , що було порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.
3. Постановляє , що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення набуде статусу остаточного відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції, держава-відповідач має виплатити заявникові 2400 (дві тисячі чотириста) євро відшкодування моральної шкоди разом з будь-якими податками, які можуть нараховуватись; ця сума має бути конвертована у національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.
Учинено англійською мовою і повідомлено письмово 15 листопада 2012 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Регламенту Суду.
Секретар
Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова
Дін ШПІЛЬМАНН