13. Уряд висунув заперечення щодо статусу жертви заявника та вичерпання ним національних засобів захисту, подібні до тих, що вже були відхилені Судом у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (див. справу Romashov, зазначену вище, пп. 23-33) та "Трихліб проти України" ( 980_409 ) (див. "Трихліб проти України", N 58312/00, пп. 40-43, від 20 вересня 2005 року). Суд вважає, що дані зауваження повинні бути відхилені з тих самих підстав.
14. Уряд також стверджував, що підприємство-боржник було державним підприємством та окремою юридичною особою і держава не може нести відповідальність за його борги згідно з національним законодавством. У цьому зв'язку Суд посилається на свої висновки у справі "Михайленки та інші проти України" ( 980_231 ) (N 35091/02, пп. 44-45, ECHR 2004-XII), яка стосувалась неспроможності державного підприємства виплатити заявникам кошти, присуджені їм остаточними рішеннями, винесеними проти підприємства. Суд визнав, що конвенційна відповідальність держав-відповідачів згідно з пунктом 1 статті 6 та статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) була прийнята з врахуванням такої неспроможності. Суд не вбачає підстав для відступу від цього висновку у даній справі.
15. Суд робить висновок, що заява піднімає серйозні питання фактів та права згідно з Конвенцією ( 995_004 ), визначення яких вимагає розгляду по суті. Суд не знаходить підстав для проголошення заяви неприйнятною.
Б. Скарга відповідно до статті 8 Конвенції ( 995_004 )
16. Заявник стверджував, що невиконання рішення, винесеного на його користь, вплинуло на його приватне життя. Він посилається на статтю 8 Конвенції ( 995_004 ).
17. Суд не знаходить в матеріалах справи будь-яких даних, які могли б вказати на наявність порушення цього положення. Таким чином, Суд відхиляє цю частину заяви відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) як таку, що є явно необґрунтованою.
II. ЩОДО СУТІ
18. У своїх зауваженнях Уряд висунув аргументи, подібні до тих, які висувались у справах "Ромашов проти України" ( 980_227 ) та "Войтенко проти України" ( 980_223 ), стверджуючи, що не було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ) (див. рішення у справі Ромашов, зазначеній вище, п. 37, та "Войтенко проти України", N 18966/02, від 29 червня 2004 року, п. 37).
19. Заявник не погодився.
20. Суд зазначає, що рішення Комсомольського районного суду від 20 вересня 1999 року та рішення Комісії з трудових спорів від 16 листопада 1999 року, 30 січня 2002 року та 15 травня 2002 року залишались невиконаними протягом близько п'яти років та дев'яти місяців, п'яти років та семи місяців, трьох років та п'яти місяців та трьох років і одного місяця відповідно.
21. Суд нагадує, що він уже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у справах, що піднімають питання, подібні до тих, які піднімаються у цій справі (див. Ромашов ( 980_227 ), пп. 42-46, та Войтенко ( 980_223 ), пп. 53-55).
22. Перевіривши усі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не навів жодного факту чи переконливого аргументу, який був би здатен переконати його дійти іншого висновку у цій справі. Відповідно у цій справі було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтю 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
23. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
24. Заявник вимагав 200 000,00 доларів США (157 575 євро) відшкодування матеріальної та нематеріальної шкоди.
25. Уряд зазначив, що заявник не обґрунтував суму, яку він вимагає, і заявив, що визнання порушення становитиме достатню сатисфакцію.
26. Суд не вбачає будь-якого причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням і заявленою матеріальною шкодою, тому Суд відхиляє цю вимогу. Проте Суд вважає, що заявник мав зазнати нематеріальної шкоди. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості, як цього вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявнику 2300,00 євро відшкодування нематеріальної шкоди.
Б. Судові витрати
27. Заявник не висунув жодних вимог щодо судових витрат. Відповідно Суд нічого не присуджує у цій частині.
В. Пеня
28. Суд вважає належним призначити пеню, виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, плюс три відсоткові пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу заявника за п. 1 ст. 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) прийнятною, решту заяви неприйнятною;
2. Постановляє, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що мало місце порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Постановляє, що:
(а) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним згідно з пунктом 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна сплатити заявнику 2300 євро (дві тисячі триста євро) компенсації нематеріальної шкоди плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника;
(б) відтак зазначені суми мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача за ставкою на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з заявника;
(в) після сплину зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 9 листопада 2006 року відповідно до пп. 2 і З правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар (підпис) К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова (підпис) П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)