"Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження".
I. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
A. Попередні зауваження Уряду
18. Уряд вважав, що заявник не дотримався шестимісячного строку, оскільки він подав свою заяву до Суду лише 6 серпня 2001 року. З іншого боку, він не може вважатися жертвою порушення Конвенції ( 995_004 ), оскільки йому повністю виплатили суму, присуджену судом. Уряд також стверджував, що заявник не вичерпав всіх національних засобів правового захисту щодо діяльності державної виконавчої служби та прискорення провадження.
19. Заявник не погодився з таким твердженням Уряду.
20. Суд зауважує, що на момент подання заяви рішення суду не було виконано. Таким чином, правило шестимісячного строку не може застосовуватись до цієї ситуації, що триває. Стосовно інших заперечень Суд зауважує, що подібні доводи Уряду вже відхилялися в багатьох рішеннях Суду (див. згадане вище рішення суду у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ), параграф 41). У таких випадках Суд констатує, що заявники можуть вважати себе жертвами стверджуваних порушень параграфа 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) відносно періодів, коли рішення, які є предметом скарги, залишаються невиконаними, та що заявники позбавляються необхідності використання засобів захисту, на які посилався Уряд. Суд не вбачає жодних підстав для інших висновків у цій справі і, відповідно, відхиляє попередні заперечення Уряду.
21. У світлі доводів сторін Суд робить висновок, що скарги за параграфом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) порушують серйозні питання фактів та права, визначення яких потребує розгляду справи щодо суті. Жодної причини для визнання цієї частини заяви неприйнятною встановлено не було. З цих самих підстав скарга заявника за статтею 13 Конвенції не може бути визнана неприйнятною.
II. ЩОДО СУТІ
A. Щодо стверджуваного порушення параграфа 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 )
22. Уряд стверджував, що положення параграфа 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) не було порушене, оскільки рішення було виконано.
23. Заявник не погодився.
24. Суд зауважує, що судове рішення від 16 серпня 1999 року, з поправками, внесеними рішенням президії Кіровоградського обласного суду від 15 березня 2000 року, залишалось невиконаним з 20 вересня 2000 року (дата відкриття виконавчого провадження) до 15 травня 2002 року (дата сплати 20000 (5) грн. заявнику), тобто впродовж приблизно одного року і восьми місяців. Суд також зазначає, що це рішення було виконано повною мірою до того, як Уряд було повідомлено про подання заяви, хоча заявник впродовж року не повідомляв про це Суд.
---------------
(5) 4320,23 ЄВРО.
25. Тим не менше, Суд зауважує, що, відкладаючи майже на один рік і вісім місяців виконання рішення суду у справі заявника, влада позбавила дієвості положення параграфа 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ). Суд вважає, що Уряд не висунув жодних аргументів для пояснення цього зволікання (дивись справу "Шмалько проти України" ( 980_226 ), N 60750/00, рішення від 20 липня 2004 року, параграф 45).
26. Отже, Суд доходить висновку, що у цій справі мало місце порушення параграфа 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
B. Щодо стверджуваного порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 )
27. Уряд зазначав, що національне законодавство передбачає ефективні засоби правового захисту, що дозволяло заявнику оскаржити невиконання судового рішення, винесеного на його користь. Уряд посилався на свої попередні доводи щодо невичерпання національних засобів правового захисту.
28. Заявник оскаржив ці доводи, стверджуючи, що дані засоби були у його випадку неефективними, оскільки невиконання рішення суду сталося не з вини державної виконавчої служби або казначейства, які відповідальні за нього.
29. Суд посилається на свої висновки (див. пункти 20-21 вище) стосовно заяв Уряду про невичерпання національних засобів правового засобу. З цих самих причин Суд встановлює, що заявник не мав ефективних національних засобів правового захисту, гарантованих статтею 13 Конвенції ( 995_004 ), які дозволяють відшкодувати шкоду, спричинену затримкою у провадженні.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
30. Відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 )
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
31. Заявник вимагав відшкодування матеріальної шкоди за невиплачену компенсацію та 50000 грн. (8020 ЄВРО) як компенсацію моральної шкоди, якої він зазнав. Він також стверджував, що йому мають виплатити суму у розмірі 150000 грн. (24060 ЄВРО) як компенсацію за моральну і матеріальну шкоду, начебто спричинену незаконним затриманням.
32. Уряд оскаржив вимоги заявника, посилаючись на їх необґрунтованість. Більш того, Уряд заявив, що сам факт визнання порушення становитиме достатню справедливу сатисфакцію у цій справі.
33. Суд не бачить жодного причинно-наслідкового зв'язку між констатованим порушенням та заявленою вимогою заявника щодо матеріальної шкоди. Суд не присуджує компенсації у цьому зв'язку. Стосовно ж моральної шкоди Суд знаходить вимоги заявника необгрунтованими і вважає, що дійсно, факт визнання порушення становитиме достатню справедливу сатисфакцію у цій справі, зважаючи на тривале мовчання заявника з приводу виконання рішення суду у його справі.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає заяву прийнятною;
2. Встановлює, що мало місце порушення параграфа 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Встановлює, що відбулося порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Встановлює, що факт визнання порушення становитиме достатню справедливу сатисфакцію, з огляду на обставини справи;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 19 квітня 2005 року відповідно до правила 77 параграфів 2 і 3 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Голова (підпис) Ж.-П.Коста
Секретар (підпис) С.Доллє