"Приводами до порушення кримінальної справи є:
(1) заяви або повідомлення ... окремих громадян;
...
(5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину".
ЩОДО ПРАВА
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
30. Заявниця скаржилася на те, що державні органи не провели ефективне розслідування факту смерті її сина, посилаючись на статтю 2 Конвенції ( 995_004 ), яка у відповідній частині передбачає наступне:
"1. Право кожного на життя охороняється законом..."
A. Щодо прийнятності
31. Суд зазначає, що ця скарга не є очевидно необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Також Суд зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Отже, Суд визнає її прийнятною.
B. Щодо суті
32. Заявниця скаржилася на те, що розслідування не було повним та було проведено зі значними затримками, наявність яких було визнано національними органами. Вона вважала, що державні органи продемонстрували небажання знайти осіб, винних у смерті її сина. Вона також стверджувала, що результати судово-медичної експертизи було сфальсифіковано та що вона не мала доступу до матеріалів кримінальної справи.
33. Уряд стверджував, що національні органи вжили всіх необхідних заходів щодо встановлення обставин смерті сина заявниці. Той факт, що розслідування не було результативним, міг бути обґрунтований складностями у встановленні точного часу смерті сина заявниці з огляду на те, що він проживав один, міг бути живий до декількох годин після травми та міг поводитися нормально, не викликаючи чиєїсь підозри.
34. Суд повторює, що обов'язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції ( 995_004 ), разом із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції "гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції", також опосередковано вимагає наявності певної форми ефективного офіційного розслідування, коли осіб вбито в результаті використання сили (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Кая проти Туреччини" (Kaya v. Turkey), від 19 лютого 1998 року, Збірка рішень та ухвал 1998-I, с. 324, п. 86). Головною метою цього розслідування є забезпечення ефективного виконання національного законодавства, яке захищає право на життя. Форми розслідування задля досягнення такої мети можуть бути різними в залежності від обставин. Однак, яка б з них не була застосована, органи влади мають діяти з власної ініціативи з того моменту, як певне питання привернуло їх увагу. Вони не можуть чекати на те, щоб родичі подали належну скаргу або взяли на себе відповідальність за проведення будь-якої процедури розслідування (див., наприклад, mutatis mutandis, рішення у справі "Ільхан проти Туреччини" (llhan v. Turkey) [ВП], N 22277/93, п. 63, ЄСПЛ 2000-VII). Це не є обов'язком досягти результату, це обов'язок вжити заходів. Органи державної влади повинні були вжити всіх заходів для отримання доказів, які стосуються справи. Недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або винних осіб, можуть суперечити такому стандарту (див. рішення у справі "Гонгадзе проти України" ( 980_420 ) (Gongadze v. Ukraine), N 34056/02, п. 176, ЄСПЛ 2005-XI).
35. Також у цьому контексті існує вимога розумної швидкості (див. рішення у справах "Яса проти Туреччини" (Yasa v. Turkey), від 2 вересня 1998 року, Звіти 1998-VI, с. 2439-40, пп. 102-04, та "Чакічі проти Туреччини" (Cakici v. Turkey), N 23657/94, пункти 80, 87 та 106, ЄСПЛ 1999-IV). Слід визнати, що у розслідуванні можуть виникнути складнощі та перепони, які перешкоджають його прогресу у певній ситуації. Однак, негайна реакція органів державної влади у розслідуванні використання сили, що спричинила смерть, або зникнення є важливою для забезпечення громадської впевненості в дотриманні ними принципу верховенства права у їх виконанні норм права та у попередженні будь-яких ознак змови або поблажливості до незаконних дій (див., у загальному рішення у справах "Маккер проти Сполученого Королівства" (McKerr v. the United Kingdom), N 28883/95, пп. 108-15, ЄСПЛ 2001-III, та "Авсар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), N 25657/94, пп. 390-95, ЄСПЛ 2001-VII).
36. Суд зазначає, що у цій справі ефективність розслідування факту смерті сина заявниці була значно зменшена на початковому етапі. Вбачається, що національні органи швидко припустили, що травма, нанесена сину заявниці, була нанесена ним самим, та на цій підставі відмовили у порушенні кримінальної справи. З матеріалів справи не вбачається чи були проведені на початковому етапі повний огляд місця знайдення тіла та відповідна судово-медична експертиза окремо від розтину тіла. Працівників міліції, які першими прибули до місця знайдення тіла, не було допитано протягом більш ніж року, також на місці знайдення тіла не було проведено відтворення обстановки та обставин події. Уряд не довів, що на початковому етапі розслідування будь-яку іншу причину смерті сина заявниці було обґрунтовано виключено. Хоча через три місяці слідчий почав досліджувати участь пана 3. та пана К. у вбивстві сина заявниці, як вбачається, жодних інших версій не було висунуто до отримання висновку судово-медичної експертизи від 11 лютого 2000 року, у якому було зазначено, що попередні результати експертиз були помилковими та що смертельна травма, нанесена сину заявниці, не могла бути нанесена ним самим.
37. Суд також зазначає, що постанови слідчого про відмову у порушенні кримінальної справи скасовувалися декілька разів як незаконні та що мали місце низка затримок у розслідуванні, загальну тривалість яких не можна виправдати. У той же час, затримки у розслідуванні значно зменшили можливість його успіху та завершення.
38. Також Суд зазначає, що зазначені недоліки неодноразово підтверджувалися національними органами (див пункти 15, 16, 17, 22 та 26 вище).
39. У світлі наявних обставин справи, Суд доходить висновку, що державні органи не провели ефективне розслідування факту смерті сина заявниці. Відповідно у цій справі було порушено статтю 2 Конвенції ( 995_004 ) у її процесуальному аспекті.
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
40. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
41. Заявниця вимагала 50 000 євро відшкодування моральної шкоди.
42. Уряд вважав цю вимогу надмірною.
43. Суд, здійснюючи оцінку на засадах справедливості, присуджує заявниці 8000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
44. Заявниця не подала вимог з цього приводу. Відповідно Суд вирішує нічого не присуджувати з цього приводу.
C. Пеня
45. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує заяву прийнятною.
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення статті 2 Конвенції ( 995_004 ) у її процесуальному аспекті.
3. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявниці 8000 (вісім тисяч) євро відшкодування моральної шкоди, ця сума має бути конвертована в українські гривні за курсом на день здійснення платежу плюс будь-який податок, який може бути стягнуто з цієї суми;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявниці щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 18 лютого 2010 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН