"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
А. Щодо прийнятності
13. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності скарги заявника.
14. Суд зазначає, що рішення від 26 жовтня 2000 року було виконано до 10 вересня 2003 року, що складає більше шести місяців до дати подання заяви до Суду. Відповідно ця частина заяви повинна бути відхилена згідно з пунктами 1 та 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) як подана несвоєчасно.
15. Суд доходить висновку, що решта скарг заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) стосовно затримки виконання рішень, винесених на його користь, не є повністю необґрунтованою у значенні пункту 3 статті 35 Конвенції. Більше того, він зазначає, що ці скарги не є неприйнятними з будь-яких інших підстав. Тому вони оголошуються прийнятними.
Б. Щодо суті
16. Уряд зазначав, що право заявника на виконання рішень, винесених на його користь, ніколи не ставилось під сумнів. Далі Уряд стверджував, що держава не може вважатись відповідальною за борги своїх підприємств та що відповідальність держави у цій ситуації обмежувалась організацією та належним проведенням виконавчих дій. Тривалість виконавчих проваджень була спричинена скрутним фінансовим становищем компаній-боржників, а державна виконавча служба вчинила всі необхідні дії та не може бути звинувачена за затримку. Далі Уряд зауважив, що рішення від 26 жовтня 2000 року та 13 лютого 2002 року були виконані повністю, а рішення від 10 лютого 2003 року та 30 липня 2003 року - частково.
17. Заявник не погодився. Зокрема, він стверджував, що Уряд не надав жодних постанов про закриття виконавчих проваджень, а тому рішення, включно з рішеннями від 26 жовтня 2000 року та 13 лютого 2002 року, не можуть вважатися виконаними.
18. Суд зазначає, що Уряд надав достатні докази, щоб дійти висновку, що суми, присуджені заявнику за рішеннями від 26 жовтня 2000 року та 13 лютого 2002 року, були йому виплачені. Отже, ці рішення можуть вважатися виконаними.
19. Далі Суд зазначає, що інші рішення, винесені на користь заявника, не виконувались протягом значного періоду часу; найдовша затримка становила більше шести років та чотирьох місяців.
20. Суд нагадує, що він вже визнав порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у справах, подібних до цієї заяви (див., серед інших, рішення у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ), згадане вище, пункти 42-46; рішення у справі "Шмалько проти України" ( 980_226 ), заява N 60750/00, пункти 55-57, рішення від 20 липня 2004 року).
21. Перевіривши усі надані матеріали, Суд вважає, що Уряд не надав жодного факту або аргументу, що міг би переконати його дійти іншого висновку у цій справі.
22. Відповідно у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу ( 994_535 ).
II. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
23. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) зазначає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
24. На відшкодування матеріальної шкоди заявник вимагав 50 353,35 грн(1), включно із сумою боргу, що все ще належить йому за рішеннями, та 43 035 грн(2) на відшкодування моральної шкоди.
---------------
(1) 8058,18 євро.
(2) 6887 євро.
25. Уряд твердив, що заявник міг звернутися до національних судів, вимагаючи компенсацію за втрату вартості присуджених сум. Оскільки заявник цього не зробив, його скарга повинна бути відхилена. Далі Уряд твердив, що сума відшкодування моральної шкоди, яку вимагав заявник, була надмірною та необґрунтованою.
26. Оскільки заявник вимагав суми, присуджені йому рішеннями, що розглядаються, Суд вважає, що Уряд повинен виплатити йому невиплачену заборгованість (див. пункт 8) на задоволення його вимог стосовно матеріальної шкоди. Суд відхиляє решту вимог заявника стосовно матеріальної шкоди, оскільки вони є необґрунтованими. Далі Суд вирішує, що заявник зазнав моральної шкоди, та присуджує йому, приймаючи рішення на засадах справедливості, 2600 євро.
27. Більше того, Суд зазначає, що беззаперечним є той факт, що держава все ще має невиконані зобов'язання щодо виконання нематеріальної частини рішення від 7 березня 2003 року, винесеного на користь заявника.
Б. Судові витрати
28. Заявник не вимагав відшкодування судових витрат, яких він зазнав для провадження справи в Суді.
В. Пеня
29. Суд вважає доцільним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу ( 994_535 ) у частині тривалого невиконання рішення від 26 жовтня 2000 року неприйнятними, а решту заяви прийнятною;
2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Постановляє, що:
(а) протягом трьох місяців від дати, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач повинна виплатити заявнику борг, який йому належить, а також 2600 євро (дві тисячі шістсот євро) як відшкодування моральної шкоди плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто із заявника;
(б) вказана вище сума повинна бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(в) після спливу зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в цей період, плюс три відсотки;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 29 березня 2007 року згідно з пунктами 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Заступник Секретаря Стівен ФІЛІПС (Stephen Phillips)
Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН (Peer Lorenzen)