Ст. 56. ( 254к/96-ВР )

Чинна редакція від 10.12.2009

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

"Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень".

B. Перегляд кореспонденції засуджених

1. Виправно-трудовий кодекс України 1970 року ( 3325-07 ) (втратив чинність 1 січня 2004 року)

11. Відповідно до статті 2 Кодексу ( 3325-07 ) виправно-трудове законодавство України встановлює порядок і умови відбування покарання та порядок діяльності установ і органів, які виконують покарання.

12. Стаття 28 Кодексу ( 3325-07 ) передбачала, що кореспонденція засуджених підлягала цензурі, а посилки, бандеролі і передачі - переглядові.

2. Закон України "Про попереднє ув'язнення" 1993 року ( 3352-12 )

13. Відповідно до статті 1 Закону ( 3352-12 ) попереднє ув'язнення є запобіжним заходом щодо обвинуваченого, підсудного, підозрюваного у вчиненні злочину, за який може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі, та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.

14. Стаття 7 Закону ( 3352-12 ) передбачає, що речі осіб, взятих під варту, підлягають огляду, а листування - перегляду.

C. Перегляд кореспонденції в межах кримінального розслідування та дізнання

1. Кримінально-процесуальний кодекс України 1960 року ( 1001-05, 1002-05, 1003-05 )

15. На той час відповідно до статей 177 та 187 Кодексу ( 1002-05 ) слідчий мав право переглядати кореспонденцію особи на підставі санкції прокурора або суду, коли він мав достатні дані вважати, що така кореспонденція містить важливу інформацію для встановлення істини в кримінальній справі.

2. Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність" 1992 року ( 2135-12 )

16. Відповідно до статті 1 Закону ( 2135-12 ) в редакції, чинній на той час, завданням оперативно-розшукової діяльності був пошук і фіксація фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, розвідувально-підривну діяльність іноземних спеціальних служб в інтересах суспільної безпеки. Оперативно-розшукові операції здійснювалися оперативними підрозділами Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, управління державної охорони та органів державної податкової служби (стаття 5). Перегляд кореспонденції як один з видів цієї діяльності міг здійснюватися лише на підставі санкції прокурора (стаття 8).

17. Стаття 6 Закону ( 2135-12 ) містила вичерпний перелік підстав для проведення оперативно-розшукової діяльності, зокрема, наявність достатньої інформації про злочини, розвідувально-підривну діяльність проти України, осіб, які готують або вчинили злочин, осіб, які переховуються від органів розслідування або ухиляються від відбування кримінального покарання, та осіб, які безвісти зникли; запити повноважних державних органів про перевірку осіб у зв'язку з їх допуском до державної, військової та службової таємниці; потреба в отриманні розвідувальної інформації в інтересах безпеки суспільства і держави.

ЩОДО ПРАВА

I. МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

18. Суд зазначає, що після направлення Уряду скарг заявників вони подали нові скарги на незаконне звільнення заявниці з посади вчителя початкової школи, на переслідування заявника з боку органів влади під час його роботи у Чорноморській виправній колонії N 74 у 1976-1996 роках, а також на виключення його імені зі списку виборців дільниці, на території якої він проживав.

19. На думку Суду, нові скарги не є уточненням початкової заяви заявників, поданої до Суду близько семи з половиною років раніше, щодо стверджуваного перегляду державними органами їх кореспонденції. Таким чином, Суд вважає, що зараз недоречно розглядати ці питання окремо (див. рішення у справі "Пиряник проти України" ( 980_357 ) (Piryanik v. Ukraine), N 75788/01, п. 20, від 19 квітня 2005 року).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

20. Заявники скаржилися на незаконний перегляд їх кореспонденції державними органами. Вони скаржилися за статтею 8 Конвенції ( 995_004 ), яка у відповідних частинах передбачає, що:

"1. Кожен має право на повагу до... кореспонденції.

2. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб".

A. Щодо прийнятності

21. Суд зазначає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.

B. Щодо суті

22. Уряд не надав зауважень щодо суті цієї справи.

23. Заявники підтримали свої скарги. Вони також доводили, що втручання державних органів у їх право на повагу до кореспонденції не відповідало вимогам закону та що суди під час розгляду їх справи безпідставно спиралися на правила, які застосовуються до осіб, узятих під варту в ході кримінального провадження.

24. Суд нагадує, що відкриття листа само по собі достатньо для становлення втручання у право заявника на повагу до кореспонденції (див. рішення у справі "Нарінен проти Фінляндії" (Narinen v. Finland), N 45027/98, п. 32, від 1 червня 2004 року). Беручи до уваги те, що національні суди підтвердили, що відкриття державними органами листів, адресованих заявникам, дійсно мало місце, Суд має встановити, чи відповідало таке втручання у права заявників вимогам пункту 2 статті 8 Конвенції ( 995_004 ), а саме, чи було воно "згідно із законом", чи переслідувало законну мету та чи було необхідним у демократичному суспільстві з метою досягнення цієї мети (рішення у справі "Валасінас проти Литви" (Valasinas v. Lithuania), N 44558/98, п. 128, ЄСПЛ 2001-VIII).

25. Суд нагадує, що вираз "згідно із законом" насамперед вимагає, щоб оскаржуване втручання мало певну підставу в національному законодавстві; він також стосується якості відповідного законодавства і вимагає, щоб воно було доступне відповідній особі, яка, крім того, повинна передбачати його наслідки для себе, а також це законодавство повинно відповідати принципу верховенства права (див., серед багатьох інших, рішення у справі "Полторацький проти України" ( 980_019 ) (Poltoratskiy v. Ukraine) N 38812/97, п. 155, ЄСПЛ 2003-V).

26. Суд зазначає, що національні суди встановили, що кореспонденція заявників відкривалася та переглядалася на підставі національного законодавства (див. п. 8 вище). Зокрема, суди посилалися на положення статті 7 Закону України "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ) 1993 року та статті 28 Кримінально-виправного кодексу України 1970 року ( 3325-07 ). Суд зазначає, що зазначені законодавчі акти передбачали перегляд кореспонденції визначеної категорії осіб, а саме осіб, узятих під варту, чи осіб, що відбувають покарання в установах системи відбування покарань.

27. У цьому контексті Суд звертає увагу на те, що заявники не належали до зазначеної категорії осіб. Беручи до уваги мету та формулювання вищевказаних положень законодавства, вони не могли бути застосовані до заявників, враховуючи лише той факт, що заявники не відбували покарання у колонії. Висновки національних судів, навпаки, не підтверджувалися належним поясненням.

28. Щодо інструкцій з діловодства Міністерства внутрішніх справ та Державного департаменту з питань виконання покарань, на які також спиралися суди під час розгляду справи заявників, Суд зазначає, що ці інструкції були для внутрішнього користування та неопубліковані, а тому недоступними для громадськості, включаючи заявників (див. п. 8 вище). Більш того, у цій справі їх тексти не було надано.

29. Загалом Суд вважає, що з огляду на конкретну ситуацію заявників відповідні конституційні гарантії та правила, на підставі яких відбувався перегляд кореспонденції на той час (див. пп. 10-17 вище), втручання у право заявників на повагу до кореспонденції не мало підстав відповідно до національного законодавства. Таким чином, Суд визнає, що у цій справі не було дотримано вимогу законності у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції ( 995_004 ).

30. З огляду на попередні висновки, Суд не вважає за необхідне розглядати, чи було втручання "необхідним у демократичному суспільстві" для досягнення однієї з законних цілей у розумінні пункту 2 статті 8 Конвенції ( 995_004 ).

31. Відповідно мало місце порушення статті 8 Конвенції ( 995_004 ).

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )

32.Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:

"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".

A. Шкода

33. Заявники вимагали 500 000 гривень (1) відшкодування моральної шкоди.

---------------

(1) Приблизно 47 893 євро.

34. Уряд стверджував, що вимога заявників є безпідставною.

35. Суд не має сумнівів, що заявники мали зазнати моральної шкоди в результаті втручання у право на повагу до кореспонденції. Суд, здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ), присуджує кожному заявнику по 1200 євро відшкодування моральної шкоди.

B. Судові витрати

36. Заявники також вимагали 845 гривень (2), витрачених на переклад та кореспонденцію під час провадження у Суді. Вони надали квитанції на підтвердження цих витрат.

---------------

(2) Приблизно 81 євро.

37. Уряд залишив це питання на розсуд Суду.

38. Суд нагадує, що відповідно до своєї практики заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У справі, що розглядається, Суд, беручи до уваги наявну в нього інформацію та зазначені вище критерії, вважає за доцільне присудити заявникам суму 81 євро, яку вони вимагали.

C. Пеня

39. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткових пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує заяву прийнятною.

2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 8 Конвенції ( 995_004 ).

3. Постановляє, що:

(a) протягом трьох місяців від дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити наведені нижче суми відшкодування, які мають бути конвертовані у національну валюту держави-відповідача на день здійснення платежу:

(i) 1200 (одну тисячу двісті) євро кожному заявнику відшкодування моральної шкоди;

(ii) 81 (вісімдесят одне) євро заявникам разом відшкодування судових витрат;

(iii) будь-який податок, який може бути стягнуто з зазначених сум;

(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до повного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в цей період, плюс три відсоткових пункти.

4. Відхиляє решту вимог заявників щодо справедливої сатисфакції.

Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 10 грудня 2009 року відповідно до пунктів 2 і 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).

Секретар Клаудія ВЕСТЕРДІК

Голова Пеер ЛОРЕНЦЕН