"...Основними вимогами режиму в місцях попереднього ув'язнення є ізоляція осіб, взятих під варту, постійний нагляд за ними і роздільне тримання їх у порядку, передбаченому статтею 8 цього Закону..."
24. Інші відповідні положення Закону України "Про попереднє ув'язнення" ( 3352-12 ) викладено в рішенні Суду у справі "Двойних проти України" ( 974_273 ) (Dvoynykh v. Ukraine), N 72277/01, пп. 33-36, від 12 жовтня 2006 року).
ЩОДО ПРАВА
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
25. Заявник скаржився, що тримання його під вартою було незаконним. Він посилався на статтю 7 Конвенції ( 995_004 ).
26. Суд вважає, що оскаржувані питання стосуються пункту 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ), який у відповідній частині передбачає таке:
"1. Кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом:
a) законне ув'язнення особи після засудження її компетентним судом;...
c) законний арешт або затримання особи, здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення;..."
A. Щодо прийнятності
27. Суд зазначає, що до 3 липня 2003 року заявника тримали під вартою з метою віддання його до суду за вчинений ним злочин. 3 липня 2003 року суд першої інстанції визнав заявника винним у вчиненні цього злочину. Таким чином, строк перебування заявника під вартою до 3 липня 2003 року має розглядатися за пунктом 1 (c) статті 5 Конвенції ( 995_004 ). Враховуючи те, що заяву до Суду було подано 31 березня 2004 року, скарга заявника щодо стверджуваного незаконного тримання під вартою у вказаний період було подано занадто пізно (див., наприклад, рішення у справі "Надросов проти Росії" (Nadrosov v. Russia) N 9297/02, п. 48, від 31 липня 2008 року). Таким чином, Суд відхиляє цю частину заяви відповідно до пунктів 1 і 4 статті 35 Конвенції.
28. Суд також зазначає, що скарга щодо стверджуваного незаконного тримання заявника під вартою протягом подальшого періоду не є явно необґрунтованою у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Він зазначає, що вона не є неприйнятною з інших підстав. Отже, вона має бути оголошена прийнятною.
B. Щодо суті
29. Заявник стверджував, що його незаконно тримали під вартою після винесення 3 липня 2003 року районним судом вироку. Він наполягав на тому, що в день, коли було винесено цей вирок, він мав би бути звільнений з-під варти відповідно до вимог статті 342 Кримінально-процесуального кодексу ( 1003-05 ). Він також стверджував, що з 6 жовтня 2003 року, тобто з дня, коли вирок районного суду від 3 липня 2003 року набрав законної сили, його тримання під вартою також суперечило статті 107 Виправно-трудового кодексу ( 3325-07 ).
30. Уряд нагадав Суду про його субсидіарну роль щодо тлумачення національного законодавства та стверджував, що тримання заявника під вартою в період з 3 липня по 19 грудня 2003 року ґрунтувалось на рішеннях національних судів та відповідало вимогам пункту 1 (a) статті 5 Конвенції ( 995_004 ). Зокрема, Уряд стверджував, що суд, який постановив вирок, однозначно постановив залишити запобіжний захід, обраний заявнику 5 червня 2003 року, без змін.
31. Суд нагадує, що стаття 5 Конвенції ( 995_004 ) гарантує основоположне право на свободу та недоторканність. Це право є найважливішим у "демократичному суспільстві" у розумінні Конвенції (див. рішення у справах "де Вілде, Оомс і Версип проти Бельгії" (De Wilde, Ooms and Versyp v. Belgium), від 18 червня 1971 року, Серія A N 12, с. 36, п. 65, та "Вінтерверп проти Нідерландів" (Winterwerp v. the Netherlands), від 24 жовтня 1979 року, Серія A N 33, с. 16, п. 37). Його основною метою є запобігання свавільному або невиправданому позбавленню волі (див. рішення у справі "МакКай проти Сполученого Королівства" (McKay v. the United Kingdom) [ВП], N 543/03, п. 30, ECHR 2006-...).
32. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим або не мати продовження позбавлення свободи (див. рішення у справі "Вікс проти Сполученого Королівства" (Weeks v. the United Kingdom), від 2 березня 1987 року, Серія A N 114, с. 22, п. 40), крім випадків, коли таке позбавлення відбувалось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ). Цей перелік винятків є вичерпним, і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення у справах "Амур проти Франції" (Amuur v. France), від 25 червня 1996 року, Reports of Judgments and Decisions 1996-III с. 848, п. 42; "Лабіта проти Італії" ( 980_009 ) (Labita v. Italy) [ВП], N 26772/95, п. 170, ECHR 2000-IV, та "Ассанідзе проти Грузії" (Assanidze v. Georgia), [ВП], N 71503/01, п. 170, ECHR 2004-II).
33. Суд повторює, що вжиті у пункті 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) вирази "законний" та "відповідно до процедури, встановленої законом" за своєю суттю відсилають до національного законодавства і встановлюють обов'язок підкорятися його матеріальним і процесуальним правилам. Саме національні органи державної влади, передовсім суди, мають тлумачити і застосовувати національне законодавство, однак, оскільки згідно з пунктом 1 статті 5 Конвенції недотримання вимог національного закону становить порушення Конвенції, Суд може і повинен перевірити, чи було дотримано цього закону (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справах "Бенхам проти Сполученого Королівства" (Benham v. the United Kingdom), від 10 червня 1996 року, Reports 1996-III, с. 753, п. 41, та "Ассанідзе" (Assanidze), згадане вище, п. 171).
34. Однак "законність" тримання під вартою у відповідності з національним законодавством є важливим, але не завжди вирішальним чинником. Крім того, Суд має переконатися, що тримання під вартою протягом зазначеного періоду відповідало меті пункту 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ), яка полягає у недопущенні того, щоб особа позбавлялась свободи у свавільний спосіб. До того ж Суд також має з'ясувати, чи відповідає Конвенції сам національний закон і, зокрема, чи відповідають їй загальні принципи, які сформульовані в ньому чи випливають з нього (див., серед інших джерел, рішення у справі "Вінтерверп" (Winterwerp), зазначене вище, сторінки 19-20, п. 45, та рішення у справі "Барановський проти Польщі" (Baranowski v. Poland), заява N 28358/95, п. 51, ECHR 2004-III).
35. Цим останнім пунктом Суд наголошує, що коли йдеться про позбавлення свободи, надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Отже, важливо, щоб умови, за яких відповідно до національного законодавства здійснюється позбавлення свободи, були чітко сформульовані, і щоб застосування цього закону було передбачуваним в тій мірі, щоб він відповідав стандарту "законності", передбаченому Конвенцією ( 995_004 ),- стандарту, що вимагає, щоб все законодавство було сформульовано з достатньою чіткістю, яка дозволяє особі - при потребі за допомогою одержання відповідної консультації - передбачити достатньою за даними обставинами мірою наслідки, до яких може призвести дана дія (див. рішення у справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" (Steel and Others v. United Kingtom), від 23 вересня 1998 року, Reports 1998-VII, с. 2735, п. 54).
36. Повертаючись до справи, яка розглядається, Суд зазначає, що 3 липня 2003 року районний суд призначив заявнику покарання у вигляді обмеження волі та постановив залишити раніше обраний заявнику запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. У результаті цього заявника тримали під вартою до 19 грудня 2003 року.
37. Однак, відповідно до статті 342 Кримінально-процесуального кодексу ( 1003-05 ) районний суд мав безумовний обов'язок негайно звільнити заявника з-під варти в день проголошення вироку, оскільки він призначив заявнику покарання, не пов'язане з позбавленням волі. Таким чином, постанова суду про тримання заявника під вартою після 3 липня 2003 року не відповідала вищевказаним положенням національного законодавства.
38. Навіть якщо припустити, що тримання заявника під вартою з 3 липня до 6 жовтня 2003 року (дата, коли вирок набрав законної сили) може бути виправдане за частиною 1 статті 107 Виправно-трудового кодексу ( 3325-07 ), яка допускає можливість тримання заявника під вартою у період між датою винесення вироку і датою набрання ним законної сили, то національне законодавство не є достатньо чітким щодо моменту, коли заявник має бути звільнений з-під варти. У такому випадку тримання заявника під вартою протягом зазначеного періоду не ґрунтувалось на законі, який би відповідав принципу "передбачуваності" для цілей пункту 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ).
39. Стосовно періоду з 6 жовтня 2003 року Суд зазначає, що національні суди не ухвалювали відповідних рішень за частиною другою статті 107 Виправно-трудового кодексу ( 3325-07 ), в результаті чого стаття 107 не може, навіть через будь-яке припущення, виправдати тримання заявника під вартою у цей період. Оскільки тримання заявника під вартою не узгоджувалось з будь-яким іншим законом (див. вище пункт 37), з 6 жовтня 2003 року виник недвозначний обов'язок звільнити заявника з-під варти. Тим не менш, заявник залишався під вартою до 19 грудня 2003 року. Суд не може знайти жодного виправдання для тримання заявника під вартою після 6 жовтня 2003 року.
40. Враховуючи вищевикладені міркування, Суд вважає, що тримання заявника під вартою з 3 липня по 19 грудня 2003 року не було "законним" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ). Відповідно цей період тримання під вартою не був виправданий за підпунктом (a) пункту 1 статті 5, як стверджував Уряд, або за будь-яким іншим підпунктом цього положення.
41. Таким чином, у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ).
II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
42. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції ( 995_004 ) на те, що з 19 по 23 червня 2003 року він зазнав поганого поводження з боку працівників міліції, які приходили до нього в лікарню. Він також скаржився за статтею 7 Конвенції на те, що час його перебування в лікарні з 19 по 23 липня 2003 року не був зарахований у загальний строк відбуття покарання.
43. У світлі всіх наявних матеріалів та настільки, наскільки вони охоплювалися його компетенцією, Суд дійшов висновку про відсутність будь-яких ознак порушень прав і свобод, передбачених Конвенцією ( 995_004 ) або протоколами до неї. Відповідно ця частина заяви має бути визнана неприйнятною як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
44. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
45. Заявник вимагав 10 000 євро відшкодування матеріальної шкоди та 15 000 євро відшкодування моральної шкоди.
46. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими.
47. Суд не вбачає жодного причинно-наслідкового зв'язку між встановленим порушенням та стверджуваною матеріальною шкодою. Таким чином, він відхиляє цю вимогу. 3 іншого боку, Суд присуджує заявнику 3000 євро відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
48. Заявник також вимагав 1770 євро відшкодування судових витрат, понесених під час провадження у національних судах та у Суді.
49. Уряд вказував на те, що ця вимога не підтверджена жодними документами.
50. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування судових витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. У справі, що розглядається, Суд, беручи до уваги наявну в нього інформацію та зазначені вище критерії, відхиляє цю вимогу заявника.
C. Пеня
51. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсоткових пункти.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу заявника за пунктом 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ) щодо тримання його під вартою з 3 липня по 19 грудня 2003 року прийнятною, а решту скарг у заяві - неприйнятними.
2. Постановляє, що у цій справі мало місце порушення пункту 1 статті 5 Конвенції ( 995_004 ).
3. Постановляє, що:
(a) упродовж трьох місяців від дня, коли це рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має виплатити заявнику 3000 (три тисячі) євро відшкодування моральної шкоди з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнуто із зазначеної суми; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;
(b) зі спливом зазначеного тримісячного строку і до остаточного розрахунку на цю суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, яка діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти.
4. Відхиляє решту вимог заявника стосовно справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою і повідомлено письмово 2 вересня 2010 року відповідно до пунктів 2 і З правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Голова секції Пеер ЛОРЕНЦЕН
Секретар секції Клаудія ВЕСТЕРДІК