"Приводами до порушення кримінальної справи є:
(1) заяви або повідомлення... окремих громадян;
...
(5) безпосереднє виявлення органом дізнання, слідчим, прокурором або судом ознак злочину.
Справа може бути порушена тільки в тих випадках, коли є достатні дані, які вказують на наявність ознак злочину".
ЩОДО ПРАВА
I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 2 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
37. Заявниця скаржилася за статтею 2 Конвенції ( 995_004 ) на те, що держава не провела ефективне розслідування за фактом зникнення та смерті її сина. Стаття 2 у відповідній частині передбачає наступне:
"1. Право кожного на життя охороняється законом".
A. Щодо прийнятності
38. Уряд не надав зауважень щодо прийнятності цієї скарги. Суд зазначає, що вказана скарга не є очевидно необґрунтованою у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції ( 995_004 ). Суд також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Відповідно оголошує її прийнятною.
B. Щодо суті
1. Твердження сторін
39. Уряд стверджував, що правоохоронні органи здійснили всі необхідні процесуальні дії з метою ефективного розслідування обставин смерті сина заявниці і встановлення осіб, винних у вчиненні злочину. Уряд зазначив, що у ході кримінального провадження було проведено п'ятнадцять медичних експертиз, чотири відтворення обставин злочину, одна очна ставка та було розглянуто показання двадцяти двох свідків. Він дійшов висновку, що немає підстав вважати, що розслідування було тривалим та неефективним.
40. Заявниця висловила заперечення. Вона заявила, що кримінальну справу не було порушено вчасно та що після того, як її було порушено, органи слідства зупиняли слідство без належних причин. Заявниця також наголошувала, що через перший експертний висновок, яким не встановлено причину смерті її сина, слідство проводилось у невірному напрямку.
2. Оцінка Суду
a. Загальні засади
41. Суд повторює, що обов'язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції разом із загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції ( 995_004 ) "гарантувати кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції" також опосередковано вимагає наявності певної форми ефективного офіційного розслідування, коли особу вбито в результаті використання сили (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Кая проти Туреччини" (Kaya v. Turkey), від 19 лютого 1998 року, Збірка рішень та ухвал 1998-I, с. 324, п. 86). Головною метою цього розслідування є забезпечення ефективного виконання національного законодавства, яке захищає право на життя. Задля досягнення такої мети форми розслідування можуть бути різними в залежності від обставин. Однак, яка б з них не була застосована, органи влади мають діяти з власної ініціативи з того моменту, як певне питання привернуло їх увагу. Вони не можуть чекати на те, щоб родичі подали належну скаргу або взяли на себе відповідальність за проведення будь-якої процедури розслідування (див., наприклад, mutatis mutandis, рішення у справі "Ільхан проти Туреччини" (Ilhan v. Turkey) [GC], N 22277/93, п. 63, ЄСПЛ 2000-VII). Це не є обов'язком досягти результату, це обов'язок вжити заходів. Органи державної влади повинні були вжити всіх заходів для отримання доказів, які стосуються справи. Недоліки у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або винних осіб, можуть суперечити такому стандарту (див. рішення у справі "Гонгадзе проти України" ( 980_349 ) (Gongadze v. Ukraine), N 34056/02, п. 176, ЄСПЛ 2005-XI).
42. Також у цьому контексті існує вимога розумної швидкості (див. рішення у справах "Яса проти Туреччини" (Yasa v. Turkey), від 2 вересня 1998 року, Звіти 1998-VI, сс. 2439-2440, пп. 102-104, та "Чакічі проти Туреччини" (Cakici v. Turkey), N 23657/94, пп. 80, 87 та 106, ЄСПЛ 1999-IV). Слід визнати, що у розслідуванні можуть виникнути складнощі та перепони які перешкоджають його прогресу у певній ситуації. Однак негайна реакція органів державної влади у розслідуванні використання сили, що спричинила смерть, або зникнення, є важливою для забезпечення громадської впевненості в дотриманні ними принципу верховенства права у їх виконанні норм права та у попередженні будь-яких ознак змови або поблажливості до незаконних дій (див. у загальному рішення у справах "Маккер проти Сполученого Королівства" (McKerr v. the United Kingdom), N 28883/95, пп. 108-115, ЄСПЛ 2001-III, та "Авсар проти Туреччини" (Avsar v. Turkey), N 25657/94, пп. 390-395 ЄСПЛ 2001-VII).
b. Застосування у цій справі
43. Суд вважає, що у цій справі принаймні з двох причин ще на початковій стадії розслідування було суттєво ускладнене.
44. По-перше, правоохоронні органи не провели швидкі та повні пошуки тіла сина заявниці, у той час як з матеріалів справи вбачається, що були достатні докази того, де б мали бути проведені пошуки тіла. У той же час, якщо б вони діяли швидко та сумлінно, труп не згнив би настільки сильно, що зменшило можливість встановити причину смерті пана М.
45. По-друге, перша судово-медична експертиза, проведена паном Д., не надала жодних висновків щодо можливих причин смерті пана М., хоча результати додаткової судово-медичної експертизи містили узгоджені припущення про те, що його смерть була спричинена сильним ушкодженням обличчя, яке не могло бути від падіння на землю, а також про те, що після цього ушкодження син заявниці не міг рухатися. В той час як перший висновок експерта став основною підставою для нерозслідування версії про насильницьку смерть пана М. одразу після знаходження його трупа. Лише 12 травня 2000 року, майже через чотирнадцять місяців після того, як було знайдено тіло сина заявниці, справу було перекваліфіковано з нанесення побоїв сину заявниці на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, внаслідок яких сталася смерть потерпілого. Суд також зазначає, що недоліки першої судово-медичної експертизи були підтверджені національними органами, які притягли пана Д. до дисциплінарної відповідальності з цього приводу.
46. Суд також звертає увагу на те, що постанови слідчого про відмову у порушенні кримінальної справи були скасовані декілька разів національними органами, які стверджували, що слідство було проведено поверхово, та вказали на конкретні дії що мали бути проведені слідчими.
47. Суд також зазначає, що чисельні постанови слідчих про зупинення кримінальної справи були повторно неодноразово скасовані ГПУ як невмотивовані, у той же час слідчим було надано чіткі інструкції щодо подальших процесуальних дій, які необхідно було провести для розкриття злочину. Однак цим інструкціям не завжди слідували.
48. Суд також вважає, що були серії затримок у розслідуванні, загальна тривалість якого є розумною та виправданою. У той же час затримки у розслідуванні значно зменшили можливість його успіху та завершення.
49. Врешті, Суд зазначає, що вказані недоліки неодноразово були встановлені національними органами та відповідні особи були притягнені до дисциплінарної відповідальності.
50. У світлі наявних обставин справи Суд доходить висновку, що державні органи не провели ефективне розслідування зникнення та смерті сина заявниці. Відповідно у цій справі було порушено статтю 2 Конвенції ( 995_004 ) у її процесуальному аспекті.
II. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
51. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
52. Заявниця не висунула вимог щодо справедливої сатисфакції у встановлений термін. Відповідно Суд нічого не присуджує.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скаргу за статтею 2 Конвенції ( 995_004 ) щодо неефективного розслідування смерті сина заявниці прийнятною.
2. Постановляє, що мало місце порушення статті 2 Конвенції ( 995_004 ) у її процесуальному аспекті.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 13 листопада 2008 року відповідно до пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)