"Кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються, має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, що діяли як офіційні особи".
I. ПРИЙНЯТНІСТЬ
А. Щодо попередніх заяв Уряду
13. Уряд стверджує, що заявник не вичерпав національні засоби правового захисту, а саме процедуру касаційного оскарження у Верховному Суді України дій або бездіяльності державної виконавчої служби стосовно виконання судових рішень, винесених на його користь. Уряд також стверджує, що заявник не може більше вважатись "жертвою" відповідно до статті 34 Конвенції ( 995_004 ), оскільки рішення, винесені на його користь, були виконані у повному обсязі.
14. Заявник заперечує твердження Уряду.
15. Суд зазначає, що такі зауваження вже відхилялись у ряді рішень (див., наприклад, Войтенко проти України ( 980_223 ), заява N 18966/02, пп. 31 та 35, рішення від 29 червня 2004 року; Ромашов проти України ( 980_227 ), заява N 67534/01, п. 27, рішення від 27 липня 2004 року). Суд не знаходить причини робити інший висновок у цій справі. Отже, Суд зазначає, що слід відхилити попередні заперечення Уряду.
В. Висновки
16. У світлі зауважень сторін Суд вважає, що скарга підіймає важливі питання фактів та права відповідно до п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ), які не можуть бути вирішені на цьому етапі розгляду заяви та вимагають більш глибокого вивчення; таким чином, ця скарга не є очевидно необгрутнованою в сенсі п. З статті 35 Конвенції. Інших підстав для визнання заяви неприйнятною встановлено не було. З тих же підстав скарга заявника за ст. 13 Конвенції не може бути проголошеною неприйнятною.
II. ЩОДО СУТІ
А. Щодо стверджуваного порушення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 )
17. Уряд стверджує, що державна виконавча служба вжила всіх необхідних заходів для виконання рішень, винесених на користь заявника і що затримка була зумовлена великою кількістю виконавчих листів щодо боржника. Уряд зробив висновок, що рішення було виконано впродовж розумного строку.
18. Заявник не погодився з твердженням Уряду.
19. Суд передусім нагадує, що державний орган не може посилатися на брак коштів на виправдання неспроможності виконати судове рішення про повернення боргу (див. "Бурдов проти Росії" ( 980_045 ), заява N 59498/00, п. 35, CEDH 2002-III). З того часу, утримуючись впродовж майже трьох років і двох місяців, а також майже впродовж двох років і десяти місяців від вжиття заходів, необхідних для виконання остаточних судових рішень, українські державні органи позбавили положення п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) його корисного ефекту.
20. На думку Суду, цього достатньо, щоб зробити висновок про те, що в цьому випадку п. 1 статті 6 не було дотримано.
В. Щодо стверджуваного порушення статті 13 Конвенції ( 995_004 )
21. Уряд стверджував, що національне законодавство надавало заявнику ефективні засоби захисту, що дозволяли йому оскаржити невиконання судових рішень, винесених на його користь. Уряд послався на раніше подані аргументи щодо вичерпання засобів національного захисту.
22. Заявник стверджував, що його скарга на державну виконавчу службу не сприяла прискоренню виконання судового рішення, винесеного на його користь.
23. Суд посилається на свої висновки стосовно зауважень Уряду щодо внутрішніх засобів захисту (див. п. 15). З цих же підстав Суд доходить висновку, що заявник не мав ефективних внутрішніх засобів захисту щодо відшкодування шкоди, завданої затримкою в цих провадженнях, як цього вимагає ст. 13 Конвенції ( 995_004 ), які дозволяють отримати відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок затримки, що відбувалася під час судового процесу.
III. ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
24. Відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ),
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє законодавство відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткову компенсацію, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
А. Шкода
25. Суд наголошує, що відповідно до статті 60 його Регламенту усі вимоги щодо справедливої сатисфакції мають бути викладені у цифрах та бути розподілені на частини, викладені у письмовій формі та супроводжені необхідними підтверджуючими документами, "недотримання вищевикладених вимог може потягнути за собою відхилення [Судом] вимоги повністю або частково".
26. У своїй початковій заяві заявник вимагає суму в розмірі 1111 ЄВРО у якості відшкодування майнової шкоди, яка є еквівалентною невиплаченій сумі, відповідно до рішень, винесених на його користь. Він також вимагав 19470 ЄВРО як відшкодування завданої моральної шкоди.
27. Відповідно до позиції Уряду, не існує причинно-наслідкового зв'язку між заявленою матеріальною шкодою та обставинами справи. Він вважає надмірними заявлені вимоги щодо моральної шкоди.
28. Що стосується матеріальної шкоди, спричиненої тривалістю виконання рішень, а саме з 4 грудня 2000 року та з 20 листопада 2001 року, Суд визнає, що заявник зазнав певної шкоди з цього приводу через інфляцію. Суд вважає, що сума, яку вимагає заявник у якості відшкодування моральної шкоди, є надмірною (див. ухвалу Ернестіно Зуло проти Італії, заява N 64897/01, п. 26, від 10 листопада 2004 року). Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, як вимагає стаття 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявнику суму в розмірі 2800 ЄВРО за всю завдану шкоду.
В. Судові витрати
29. Заявник не подав жодних вимог з цього приводу.
С. Пеня
30. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки (le taux d'interet de la facilite de pret marginal) Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
НА ЦИХ ПІДСТАВАХ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Визнає заяву прийнятною;
2. Вирішує, що було порушено п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що було порушено статтю 13 Конвенції ( 995_004 );
4. Вирішує, що
a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику суму, що складає 2800 ЄВРО (дві тисячі вісімсот євро) для відшкодування матеріальної та моральної шкоди, плюс суму будь-якого податку, який може бути стягнуто з заявника, конвертовані в українську гривню на день здійснення платежу;
b) на суму нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки з часу, коли закінчаться вищезгадані три місяці, і до моменту повного розрахунку.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено французькою мовою, повідомлено письмово 4 жовтня 2005 року відповідно до п. 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар (підпис) С.ДОЛЛЄ
Голова (підпис) Ж.-П.КОСТА