"Будь-яка фізична або юридична особа має право на вільне володіння своєю власністю.
Ніхто не може бути позбавлений свого майна, крім як на користь суспільних інтересів та у випадках, визначених законом та загальними принципами міжнародного законодавства.
Однак, попереднє положення ні в якому разі не може обмежувати право держави встановлювати такі закони, які вона вважає необхідними для контролю за розпорядженням власністю відповідно до загальних інтересів..."
А. Попередні заперечення Уряду
1. Статус жертви позивача
29. Уряд стверджував, що оскільки рішення Гірницького та Петрівського судів від 8 квітня 1998 року та 17 червня 1999 року були виконані, позивач не може надалі вважатися жертвою порушення прав відповідно до статті 6 ч. 1 Конвенції ( 995_004 ) або статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ). Таким чином, він запропонував, щоб заяву позивача визнали неприйнятною або виключеною зі списку справ суду.
30. Позивач не погодився. Зокрема, він не погоджувався з тим, що рішення були виконані у повній мірі. Він також заявив, що йому не була виплачена компенсація за матеріальні та моральні збитки, що нібито являється результатом невиконання вищезгаданих рішень.
31. Суд вважає, що із заяв сторін незрозуміле, чи були рішення виконані у повній мірі. Однак він припускає, що рішення були виконані у повній мірі до 12 вересня 2003 року, наводячи той факт, що цього дня виконавча служба довела, що сума, призначена рішенням, була виплачена у повній мірі, і позивач не оскаржив це рішення на національному рівні.
32. У той же час той факт, що рішення на користь позивача були виконані, не позбавляє позивача статусу жертви відносно періоду, протягом якого судові рішення на його користь залишалися невиконаними (див. рішення у справі Ромашов проти України ( 980_227 ), згадане вище, ч. 26-27). Відповідно, Суд відхиляє попередні заперечення Уряду щодо статусу жертви позивача.
2. Вичерпання національних засобів захисту
33. Надалі Уряд заявив, що позивач не вичерпав національних засобів захисту, так як він не оскаржив дії або бездіяльність державної виконавчої служби у місцевих судах.
34. Позивач не погодився, стверджуючи, що він подавав скарги, але місцеві суди винесли рішення не на його користь.
35. Суд постановив, що, з огляду на висновки у подібних справах, аргументи Уряду треба відхилити (див. Ромашов проти України ( 980_227 ), згадану вище, ч. 30-33).
Б. Інші скарги
1. Другий етап розгляду справи
36. Надалі позивач подав скаргу по суті за статтею 6 ч. 1 Конвенції ( 995_004 ) щодо результату другого етапу судових розглядів у місцевих судах, так як місцеві суди не задовольнили його клопотань на призначення більшої суми утримання через непрацездатність та компенсації матеріальних та моральних збитків.
37. Суд повторює, що правило про вичерпання національних засобів захисту, викладене у статті 35 ч. 1 Конвенції ( 995_004 ) зобов'язує позивача, по-перше, скористатися засобами захисту, які зазвичай доступні та достатні у внутрішньодержавній правовій системі, щоб дати йому змогу виправити можливі порушення. Суд зазначає, що позивач не звернувся з протестом до Донецького обласного суду на рішення Петрівського суду від 17 червня 1999 року. Таким чином, позивач не може розглядатися як такий, що вичерпав всі внутрішньодержавні ресурси захисту, доступні йому відповідно до українського законодавства. Далі слідує, що ця частина скарги має бути відхилена згідно зі статтею 35 частинами 1 та 4 Конвенції.
2. Скарги проти Державної виконавчої служби
38. Позивач також подав скаргу по суті за статтею 6 ч. 1 Конвенції ( 995_004 ) щодо результату слухань справи проти Петрівської районної виконавчої служби, оскільки Петрівський суд 24 вересня 2002 року прийняв рішення не на його користь.
39. Суд звернув увагу, що позивач не оскаржив сумнівне рішення у Донецькому обласному апеляційному суді. Таким чином, він не може вважатися таким, що вичерпав всі доступні йому згідно з українським законодавством внутрішньодержавні засоби захисту. Далі слідує, що ця скарга має бути відхилена відповідно до статті 35 частини 1 та 4 Конвенції ( 995_004 ).
3. Інші скарги
40. Врешті-решт позивач подав скаргу про неспроможність державних органів влади забезпечити виконання рішень, прийнятих на його користь, чим порушили його права, гарантовані статтями 1, 2 та 3 Конвенції ( 995_004 ).
41. Суд повторює, що відповідно до його прецедентного права ні стаття 2, ні будь-яке інше положення Конвенції ( 995_004 ) не може тлумачитися як таке, що надає особі право вдовольнятися будь-яким рівнем життя (див. Валевскі проти Польщі, N 32734/96, від 20 квітня 1999 року). Так само не схоже, щоб страждання, які він міг зазнати, були достатніми для класифікації їх як нелюдське та принизливе ставлення відповідно до статті 3 Конвенції (див. Ірландія проти Великої Британії, рішення від 18 січня 1978 року, серія А N 25, ч. 162). Тому ця частина позову має бути визнана неприйнятною, тому що вона недостатньо обґрунтована згідно зі статтею 35 частинами 3 та 4 Конвенції.
В. Висновок
42. Суд прийшов до висновку, що скарга позивача за статтею 6 ч. 1 Конвенції ( 995_004 ) щодо затримки виконання рішень Гірницького суду від 8 квітня 1998 року та Петрівського суду від 17 червня 1999 року зачіпає серйозні фактичні та законодавчі питання за Конвенцією, вирішення яких вимагає дослідження їх змісту. Немає підстав для визнання цієї частини клопотання неприйнятною. З тієї ж причини скарга позивача за статтею 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) не може бути визнана неприйнятною.
III. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
43. Позивач подав скаргу за статтею 6 ч. 1 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) щодо неспроможності органів державної влади виконати рішення Гірницького суду від 8 квітня 1998 року та Петрівського суду від 17 червня 1999 року у належний час.
44. Відповідно до зауважень, наданих Урядом України, виконавча служба використала усі необхідні заходи, передбачені внутрішнім законодавством, для виконання рішень Гірницького та Петрівського судів від 8 квітня 1998 року та 17 червня 1999 року. Затримка у виконанні пояснюється складним фінансовим положенням боржника та провадженням справи про банкрутство, порушеної проти нього. Уряд нагадав, що вищезгадані рішення були виконані у повній мірі, і заявив, що тут немає порушення статті 6 ч. 1 Конвенції ( 995_004 ).
45. Надалі Уряд підтвердив, що суми, присуджені позивачу місцевими судами, є його майном в сенсі статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ). Однак він стверджує, що положення не були порушені, так як право позивача на виплати не опротестовувалося і він не був позбавлений свого майна. Уряд також підкреслив, що затримки у виплатах сталися через складну економічну ситуацію і були, таким чином, виправдані.
46. Позивач не погодився.
47. Суд зазначає, що рішення Гірницького суду від 8 квітня 1998 року та Петрівського суду від 17 червня 1999 року залишалися невиконаними більше ніж чотири та п'ять років відповідно.
48. Суд нагадує, що він багаторазово знаходив порушення статті 6 ч. 1 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) у справах, що стосувалися питань, подібних до викладеного у цій справі (див., наприклад, Сокур проти України ( 980_351 ), N 29439/02, частини 30-36, від 26 квітня 2005 року, та Войтенко проти України ( 980_223 ), N 18966/02, частини 53-55, від 29 червня 2004 року).
49. Розглянувши усі надані йому матеріали, Суд вважає, що Уряд не надавав ніяких фактів або доказів, здатних переконати його дійти до іншого висновку у цій справі. Звернувшись з цього приводу до прецедентного права, Суд вважає, що, затримуючи на вищезгаданий термін виконання рішень на користь позивача, державні органи влади позбавили положення статті 6 ч. 1 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) їх корисного ефекту. Таким чином, у цій справі є порушення цих статей.
IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
50. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) проголошує:
"Якщо суд визнає, що мало місце порушення Конвенції або Протоколів, і якщо внутрішнє законодавство зацікавленої сторони дозволяє лише часткове відшкодування, суд повинен, за необхідності, надати справедливу сатисфакцію постраждалій стороні".
А. Шкода
51. Позивач вимагав 12879 грн (12), що є індексованою сумою, присудженою Судом на його користь в якості матеріальної шкоди. Надалі позивач вимагав 30000 грн (13) в якості компенсації за моральну шкоду.
---------------
(12) Біля 2158 ЄВРО.
(13) Біля 5027 ЄВРО.
52. Уряд зазначав, що позивач не вимагав суми за відшкодування матеріальних збитків у місцевих судах і не надав належних підстав для вимоги компенсації за моральну шкоду. Надалі Уряд погодився, що визнання порушень буде вимагати відповідного справедливого відшкодування.
53. Суд зазначає, що рішення, прийняті на користь позивача, були виконані у повній мірі. Суд не бачить ніякого зв'язку між констатованими порушеннями та спричиненням матеріальної шкоди, таким чином, він відхиляє клопотання про відшкодування матеріальної шкоди. Однак Суд бере до уваги, що позивачу було завдано моральної шкоди в результаті знайдених порушень, які не можуть бути відшкодовані лише шляхом їх констатації. Незважаючи на це, сума, що вимагається, є надмірною. Зробивши об'єктивну оцінку відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд призначає позивачу суму в 2520 ЄВРО в якості відшкодування моральної шкоди.
Б. Шкода та судові витрати
54. Позивач не подав жодної скарги з цього приводу.
В. Пеня
55. Суд вважає за доцільне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої мають бути додані три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОСТАЙНО
1. Оголошує скарги позивача за статтею 6 ч. 1 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Протоколу N 1 ( 994_535 ) щодо затримки виконання рішень Гірницького районного суду від 8 квітня 1998 року та Петрівського районного суду від 17 червня 1999 року прийнятними, а решту скарг позивача неприйнятними;
2. Вирішує, що мало місце порушення статті 6 ч. 1 Конвенції ( 995_004 );
3. Вирішує, що мало місце порушення статті 1 Протоколу N 1 ( 994_535 );
4. Зобов'язує:
(а) державу-відповідача сплатити позивачу протягом трьох місяців з моменту набуття рішенням законної сили відповідно до статті 44 ч. 2 Конвенції ( 995_004 ) 2520 ЄВРО (дві тисячі п'ятсот двадцять ЄВРО) за моральні збитки, переведені у національну валюту відповідної держави у день сплати, та будь-які податки, що можуть бути вирахувані;
(б) у випадку несплати чи несвоєчасної сплати державою-відповідачем належної заявникові суми на неї нараховуватиметься пеня, яка дорівнює граничній позичковій ставці Європейського центрального банку плюс три відсотки з часу, коли закінчиться вищезгаданий тримісячний строк, і до моменту повного розрахунку.
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено у письмовій формі 4 жовтня 2005 року згідно з правилом 77 частинами 2 та 3 Регламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар Секції С.Доллє
Голова Секції Ж.-П.Коста