"Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів..."
A. ЩОДО ПРИЙНЯТНОСТІ
1. Застосування статті 6 Конвенції ( 995_004 )
20. Уряд стверджував, що пункт 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) не може бути застосовано до провадження, яке розглядається, оскільки спір стосується служби військовослужбовця, у зв'язку з чим він не є "цивільним" у значенні положення Конвенції, за яким скаржиться заявник. Відповідно Уряд просив Суд визнати цю частину заяви неприйнятною як таку, що не відповідає принципу ratione materiae, у розумінні пункту 3 статті 35 Конвенції.
21. Заявник не погодився із аргументами Уряду.
22. Суд нагадує, що на той час заявник перебував на дійсній військовій службі, а його спір стосувався різних обставин проходження ним служби. У нещодавньому рішенні "Вілхо Ескелінен та інші проти Фінляндії" ((Vilho Eskelinen and Others v. Finland) [GC], заява N 63235/00, пункт 62, рішення від 19 квітня 2007 року) Велика палата запропонувала два критерії застосування статті 6 Конвенції ( 995_004 ) у таких спорах. Відповідно до цього рішення стаття 6 Конвенції у "цивільному" аспекті має застосовуватися до всіх спорів, які стосуються державних службовців, якщо національне законодавство не виключає можливість звернення до суду осіб, що обіймають певні посади, чи категорій працівників, про яких йдеться, і таке виключення базується на об'єктивних підставах.
23. У цій справі скарги заявника були прийняті, розглянуті та частково задоволені національними судами за правилами ординарної цивільної процедури. Незважаючи на те, що справа заявника дійсно включає розгляд питання щодо законності дисциплінарних стягнень, що застосовуються відповідно до спеціального військового законодавства, немає підстав вважати, що провадження щодо відшкодування моральної шкоди, завданої особі внаслідок незаконних дій суб'єктами владних повноважень, лежить поза межами статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
24. Таким чином, незважаючи на спеціальний статус, заявник не був виключений з числа осіб, які мають "доступ до суду", в сенсі статті 6 Конвенції. Суд доходить висновку, що стаття 6 Конвенції ( 995_004 ) застосовується до національного провадження, яке розглядається.
2. Вичерпання національних засобів захисту
25. Уряд зазначає, що заявник не вичерпав всіх національних засобів захисту, які йому були доступні за законодавством, оскільки він повторно не подав виконавчий лист на виконання до відповідної виконавчої служби.
26. Заявник не погодився з аргументами Уряду.
27. Суд нагадує, що вимагання від особи, на користь якої в результаті судового провадження було винесено рішення проти держави, виступати ініціатором виконавчого провадження само по собі має невідповідний характер (див., наприклад, справу "Скордіно проти Італії" (Scordino v. Italy) N 1 [GC], згадана вище, п. 198, та справу "Лізанець проти України" ( 974_216 ) (Lizanets v. Ukraine), заява N 6725/03, п. 43, рішення від 31 травня 2007 року). Він, таким чином, відхиляє зауваження Уряду.
3. Висновок
28. Суд зауважує, що скарги заявника за пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) стосовно невиконання рішення суду, винесеного на його користь, не є очевидно необґрунтованими у сенсі пункту 3 статті 35 Конвенції. Далі Суд зазначає, що вони не є неприйнятними і за будь-яких інших підстав.
B. ЩОДО СУТІ
29. Заявник стверджував, що тривале невиконання рішення суду, винесеного на його користь, порушує його право на мирне водіння майном, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
30. У своїх зауваженнях Уряд не погоджувався зі скаргою, стверджуючи, що у цій справі не було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ) (так само, як і у справі "Ромашов проти України" ( 980_227 ) (Romashov v. Ukraine), заява N 67534/01, пункт 37, рішення від 27 липня 2004 року, та у справі "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), згаданій вище, пункт 37).
31. У першу чергу Суд повинен встановити період протягом якого рішення апеляційного суду Військово-Морських Сил України від 20 серпня 2001 року залишалося невиконаним. У цьому контексті Суд зазначає, що у 2005 році, як стверджується, командир військової частини А-3009 запрошував заявника з метою виплатити йому присуджені кошти. Проте ці листи були надіслані заявнику за старою адресою, у той час як відповідні органи знали про нову адресу заявника з, inter alia, його листів до Суду, копії яких були надіслані Канцелярією Суду до Урядового уповноваженого. Відповідно Суд доходить висновку, що у 2005 році період невиконання ще не закінчився.
32. Далі Суд зазначає, що 26 грудня 2005 року на пенсійний рахунок заявника військовою частиною А-3009 було внесено 5000 грн готівкою. Оскільки Уряд не надав підтвердження, що ця дія згідно з національним законодавством є легітимним способом виконання рішень суду або що заявник був поінформований про підстави такої трансакції, Суд не вважає відмову заявника прийняти ці кошти безпідставною.
33. Щодо відкриття рахунку на ім'я заявника у Ощадному банку Суд зазначає, що заявник не стверджував, що йому не було відомо про цей факт чи про його ціль. Він не стверджував, що ці кошти є недоступними для нього. Таким чином, Суд вважає, що відкриттям 14 березня 2006 року банківського рахунку на ім'я заявника органи влади виконали рішення суду, винесене на користь заявника, у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ).
34. Відповідно Суд доходить висновку, що рішення апеляційного суду Військово-Морських Сил України від 20 серпня 2001 року залишалося невиконаним чотири роки і п'ять місяців.
35. Суд нагадує, що він вже встановлював порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції у справах, які стосувалися аналогічних питань (див., наприклад, "Войтенко проти України" ( 980_223 ) (Voytenko v. Ukraine), згадана вище, пункти 53-55, та "Водоп'янови проти України" ( 974_064 ) (Vodopyanovy v. Ukraine), заява N 22214/02, пункти 31-36, рішення від 17 січня 2006 року).
36. Розглянувши всі подані матеріали, Суд вирішує, що Уряд не надав жодного переконливого факту чи аргументу який дозволив би Суду дійти іншого висновку у цій справі. Таким чином, у цій справі має місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 ).
II. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
37. Заявник скаржився за статтею 3 Конвенції ( 995_004 ) на те, що його переведення на нижчу посаду та застосування санкцій становить таке, що принижує гідність, поводження. Він також скаржився за пунктом 1 статті 6 та статтею 13 Конвенції на неможливість домогтися порушення кримінальної справи за обвинуваченням командира військової частини. Посилаючись на статтю 6 Конвенції, заявник скаржився на порушення його права на доступ до суду у зв'язку з відмовою національних судів розглянути по суті його скарги на невиконання рішення суду, винесеного на його користь. Також заявник скаржився за статтею 6 Конвенції на несправедливість розгляду його цивільної справи щодо звільнення та його результату. Крім того, він посилався на статті 14 та 17 Конвенції без подальшого обґрунтування.
38. Суд, виходячи з сукупності наявних матеріалів, не встановив в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги, жодних ознак несправедливого втручання або порушення цих статей та відхиляє цю частину заяви відповідно до пунктів 3 і 4 статті 35 Конвенції ( 995_004 ) як явно необґрунтовану.
III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ ( 995_004 )
39. Стаття 41 Конвенції ( 995_004 ) передбачає:
"Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції ( 995_004 ) або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію".
A. Шкода
40. Заявник вимагав 2 013 900 євро відшкодування моральної шкоди.
41. Уряд стверджував, що заявник не зазнав ніякої шкоди та у будь-якому випадку його вимоги є надмірними.
42. Здійснюючи свою оцінку на засадах справедливості відповідно до статті 41 Конвенції ( 995_004 ), Суд присуджує заявнику загальну суму в розмірі 1200 євро як відшкодування моральної шкоди.
B. Судові витрати
43. Заявник вимагав 3000 євро відшкодування судових витрат без надання жодних, підтверджуючих його вимогу, документів.
44. Уряд стверджував, що ці вимоги є необґрунтованими.
45. Суд нагадує, що відшкодування судових витрат за статтею 41 Конвенції ( 995_004 ) може бути тільки в тому разі, якщо буде доведено, що вони були необхідні та фактично понесені, а також розумними за розміром (див., наприклад, "Пек проти Великобританії" (Peck v. the United Kingdom), заява N 44647/98, пункт 127, ECHR 2003-I). У цій справі заявник не надав жодних доказів на підтвердження його вимог щодо судових витрат, понесених під час провадження у державних органах. Відповідно Суд нічого не присуджує.
C. Пеня
46. Суд вважає належним призначити пеню виходячи з розміру граничної позичкової ставки Європейського центрального банку плюс три відсотки.
ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО
1. Оголошує скарги відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) та статті 1 Першого протоколу до Конвенції стосовно невиконання рішення, винесеного на користь заявника, прийнятними, а решту скарг - неприйнятними;
2. Постановляє, що у цій справі було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 );
3. Постановляє, що у цій справі було порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ( 994_535 );
4. Постановляє, що:
(a) протягом трьох місяців з дня, коли рішення стане остаточним відповідно до пункту 2 статті 44 Конвенції ( 995_004 ), держава-відповідач має сплатити заявнику 1200 (одну тисячу двісті) євро відшкодування моральної шкоди. Зазначена сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу, з урахуванням будь-якого податку, який може бути стягнутий із цієї суми;
(b) зі спливом вищезазначених трьох місяців і до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, плюс три відсоткові пункти;
5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.
Вчинено англійською мовою та повідомлено письмово 14 лютого 2008 року відповідно до 1 пп. 2 та 3 правила 77 Реґламенту Суду ( 980_067 ).
Секретар К.ВЕСТЕРДІК (C.Westerdiek)
Голова П.ЛОРЕНЦЕН (P.Lorenzen)