Строки звернення до ... суду за вирішенням трудових спорів
«Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного (міського) суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права...»
C. Постанова Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»
33. Відповідні витяги з постанови пленуму Верховного Суду зазначають таке:
«20. Установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі,- наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановления рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведения розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи...»
25. ... Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП. У цьому разі перебіг тримісячного строку звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку.
Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необґрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав».
ПРАВО
І. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ ПУНКТУ 1 СТАТТІ 6 ТА СТАТТІ 13 КОНВЕНЦІЇ
34. У своїх первісних поданнях від 4 грудня 1999 року заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції на результат та несправедливість провадження стосовно її скарг до СМСК щодо компенсації за несвоєчасно виплачену заробітну плату. Зокрема заявниця скаржилась на те, що національні суди неправомірно відмовили їй у розгляді її скарги по суті.
35. Згодом, у своїх доводах від 11 березня 2001 року, заявниця скаржилася на те, що Арбітражний суд міста Севастополя несправедливо відмовив у розгляді її клопотання про перегляд своїх ухвал від 24 березня та 2 квітня 1999 року в порядку виключного провадження. Заявниця також оскаржувала відмову національних судів розглядати її цивільний позов до Арбітражного суду міста Севастополя. Заявниця посилалась на пункт 1 статті 6 та статтю 13 Конвенції.
36. 21 жовтня 2004 року заявниця скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції на скасування рішення Нахімовського суду від 5 серпня 1998 року.
37. 26 вересня 2006 року заявниця скаржилась на результат, несправедливість та тривалість провадження щодо розгляду позову до СМЗ про компенсацію, Зокрема, вона скаржилась на те, що національні суди неправомірно відмовили у розгляді її скарги до підприємства по суті. Заявниця також скаржилась на те, що судове засідання 28 липня 2006 року у Верховному Суді України не було публічним. Вона посилалась на пункт 1 статті 6 Конвенції.
38. Пункт 1 статті 6 та стаття 13 Конвенції передбачають таке: